До змісту

ІСТОРІЯ ВІТЧИЗНЯНОЇ КООПЕРАЦІЇ

     О. П. Панченко

РОЛЬ КООПЕРАТИВНИХ ВИДАНЬ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ СУПРОВОДІ СІЛЬСЬКИХ СПОЖИВЧИХ ТОВАРИСТВ НА ПОЧАТКУ ХХ ст.

Відомо, що початок ХХ ст. характеризувався активізацією ринкових відносин у вітчизняному аграрному секторі економіки. Зростання рівня товарності сільського господарства стимулювало підвищення попиту на різноманітні товари, передусім першої необхідності. Разом з тим, незадоволеність сільського населення ціною і якістю споживчих товарів, пропонованих приватними торгівцями, підвищувала інтерес пересічних селян до споживчих кооперативів – популярних організацій економічної самодопомоги громадян у західноєвропейських державах. Сприяючи скороченню витрат за рахунок участі у «товариській» (кооперативній торгівлі), споживчі товариства відкривали можливість спрямовувати заощаджені дрібними та середніми сільськими товаровиробниками кошти на їх господарські потреби. А це, у свою чергу, певною мірою сприяло модернізації численних селянських господарств. При цьому слід зауважити, що у період запровадження столипінської аграрної реформи і у наступні роки споживча кооперація в українському селі набувала дедалі більшої ваги.

З огляду на це, дослідження особливостей розвитку українського кооперативного руху початку ХХ ст. можуть сприяти більш ефективному реформуванню сучасної системи споживчої кооперації України. Передусім вітчизняні дослідники, узагальнюючи і пропагуючи кращий кооперативний досвід, зможуть реально вплинути на процес розширення спектра кооперативних видань, перетворення їх у дієвий засіб інформаційного супроводу функціонування кооперативних організацій.

При цьому загальні питання організації і діяльності споживчих кооперативів аграрного сектора названого періоду відображені у працях відомих сучасних українських учених, передусім М. В. Алімана, С. Д. Гелея, В. І. Марочка, А. О. Пантелеймоненка, В. М. Половця, І. А. Фаренія та інших [1, 6, 13, 18, 19, 28]. Проте тема інформаційного супроводу споживчих товариств з боку кооперативних видань початку ХХ ст. є тим аспектом, що потребує нових ґрунтовних історико-економічних досліджень.

Метою статті є відображення особливостей публікацій, уміщених у дорадянських кооперативних виданнях, що ставили своїм завданням здійснювати ефективний інформаційний супровід тогочасних вітчизняних споживчих товариств і їх спілок. Це дасть можливість застосовувати кращий кооперативний досвід у сучасній практиці.

У ході дослідження використано широкий спектр методів, передусім історико-ретроспективного й економіко-статистичного аналізу та синтезу.

Віддаючи належне позитивним тенденціям у розвитку українського кооперативного руху, слід зауважити, що фаховий рівень керівництва споживчими, як і іншими кооперативами початку ХХ ст., далеко не завжди відповідав очікуванням їх пересічних членів. Очевидно, що лідери кооперативного руху на селі потребували фахової допомоги й інформаційної підтримки у веденні справ. З цього приводу у широковідомому тогочасному журналі «Хуторянин» справедливо зазначалося: «…молоді установи (споживчі товариства – прим. наша) уже з самого початку розвиваються з рядом виразок. Без досвіду у минулому, …без необхідної літератури товариства гинуть» [26, с. 986].

Враховуючи потреби споживчих кооперативів у постійному інформаційному супроводі та їхнє суспільне значення, енергійні спроби щодо надання методичної допомоги робили губернські та повітові земські установи. Проте, незважаючи на активність їх консультаційної діяльності, слід зауважити, що земським агрономам та іншим спеціалістам часто бракувало часу, а іноді й належних фахових знань.

Тому кооперативні організації могли більше розраховувати на само- і взаємодопомогу, притаманну принципам їхньої діяльності. На початку ХХ ст. потужну інформаційну підтримку споживчим товариствам почали надавати тогочасні кооперативні видання, передусім газети і журнали.

У результаті аналізу тематичного змісту спеціальних книг, брошур і періодики, що видавалися на кошти кооперативних організацій, груп кооперативів, а також їх спілок (союзів) ми встановили, що наявні публікації у названій літературі мають кілька основних теоретико-практичних спрямувань. По-перше, це методичні рекомендації для ініціативних груп і «молодих товариств щодо підвищення ефективності кооперативної діяльності; по-друге, аналітичні огляди діяльності вітчизняних споживчих кооперативів; по-третє, інформація про кращий досвід, а також блоки просвітнього характеру: новини кооперативного життя, списки рекомендованої літератури на кооперативну тематику тощо.

Також слід зауважити, що зосереджена у кооперативних виданнях початку ХХ ст. інформація чітко відображає всі аспекти організації і діяльності споживчих товариств – від методики заснування окремо взятого сільського кооперативу та специфіки питань оптимізації його діяльності на всіх етапах розвитку, до обґрунтування необхідності й переваг співпраці між товариствами у період активізації кооперативного руху. Особливо слід відзначити концептуальні підходи до організації спілок споживчих товариств (споживспілок) на регіональному та національному рівнях. Саме у такій логічній послідовності подаємо наявну інформацію.
Говорячи про методичний супровід організації та діяльності споживчих товариств, передусім слід згадати спеціальні книги та брошури, авторами яких були досвідчені кооператори. Наприклад брошура М. Бойкова «Как открыть и вести потребительное общество в деревне» (1912 р.) [2]. У ній автор акцентував увагу на особливостях сільських споживчих товариств, прокоментував основні етапи створення товариства, найважливіші статутні положення, запропонував ініціативним групам форму клопотання на ім’я губернатора, необхідну для реєстрації споживчого кооперативу. Традиційно для того періоду названа брошура закінчувалася списком рекомендованої літератури, яку кооператори-початківці могли опрацювати для поглиблення своїх знань про кооперацію та кооперативні організації. Серед них джерела методичного характеру, зокрема, книга довідкового характеру О. Меркулова і М. Хейсина «В помощь потребительским обществам», Ф. Девеля «Сельские и городские общественные лавки и потребительные общества» та брошура «Инструкция о деятельности потребительных обществ».

Про вихід у світ нових книг методичного характеру постійно інформували і періодичні кооперативні видання, зокрема широковідомий в українських губерніях тижневик «Союз потребителей». З огляду на особливе значення такої літератури для розвитку споживчих товариств його редакція прийняла рішення про розміщення анотацій про нові кооперативні видання на передовій сторінці названого журналу. Так, шістнадцятий номер за 10 червня 1915 р. починався інформаційним блоком про вихід у світ книги інструктора Московської спілки споживчих товариств Є. Єгорова «Полное счетоводство». Її було адресовано сільським та іншим дрібним споживчим товариствам для спрощення «американської» системи обліку. Книга містить повний спектр методичних аспектів ведення рахівництва у товаристві споживачів. До її додатку включено основні форми документів для здійснення діловодства у споживчому кооперативі, організації обліку у його відділеннях, а також рекомендований список літератури з рахівництва, діловодства тощо.

Постійний інформаційний супровід споживчих товариств здійснювали і періодичні кооперативні видання. При цьому слід зазначити, що окремі з цих видань мали своєрідні додатки, що виходили у світ у вигляді книг і брошур методичного та просвітницького характеру, орієнтованих як на кооператорів-практиків, так і на широке коло читачів. Наприклад, редакція журналу «Хуторянин» тривалий час видавала різноманітну літературу на кооперативну тематику. Яскравим прикладом таких видань є книга А. Кулижного «Союзы и крестьянство» (1913 р.) [11]. До неї автор включив ґрунтовний розділ щодо організації та діяльності споживчих товариств. Він зосередив увагу не лише на перевагах кооперативів, основних питаннях щодо створення і успішного функціонування споживчих товариств на селі. У об’ємних додатках названої книги вміщено типовий (взірцевий) статут споживчого товариства та іншу цінну інформацію про його організації і діяльність. Крім нормативних документів, книга містить список актуальних публікацій на кооперативну тематику.

Говорячи про інформаційну підтримку вітчизняних споживчих товариств початку ХХ ст., слід зазначити, що всі вони традиційно розповідали своїм читачам про новостворені й успішні споживчі товариства [7, с. 10; 34, с. 461]. Також на сторінках кооперативної періодики, висвітлювався кращий досвід співпраці кооперативів із земськими агрономами та інструкторами. Це допомагало «молодим» кооператорам та ініціативним групам побачити організаційні можливості працівників земських установ щодо створення і супроводу споживчих товариств.

Досвід споживчих товариств західних регіонів України широко представлений у книзі С. Бородаєвського «Кооперации среди славян» (1912 р.) [4, с. 29]. У ній автор широко відобразив особливості функціонування системи споживчої кооперації західноукраїнських земель кінця ХІХ – початку ХХ ст. Основна з них полягала в тому, що засноване 1883 р. у Львові товариство «Народна торгівля» здійснювало роль координаційного оптового центру для місцевих споживчих кооперативних крамниць і на початку ХХ ст. і набуло статусу союзної організації. При цьому слід зазначити, що висвітлення кооперативними виданнями кращого вітчизняного та зарубіжного досвіду у галузі споживчої кооперації продовжувалось аж до встановлення на території України радянської влади.

Продовжуючи аналіз якості інформаційного супроводу споживчих товариств з боку дорадянських кооперативних видань, згадаємо і той важливий факт, що останні на своїх сторінках часто вміщували матеріли правового характеру (проекти документів нормативного характеру, юридичні консультації тощо) [15; 21, с. 18; 25] та аналітичні матеріали. Саме професійні аналітичні огляди відображали масштабність кооперативного руху, що, без сумніву, мало агітаційний вплив на читачів, посилювало інтерес до кооперативних організацій потенційних учасників, зміцнювало «кооперативний дух» членів споживчих товариств.

Один із таких оглядів під назвою «Деревенские потребительные общества» було вміщено у «Хуторянині» за 1910 р. У ньому узагальнено дані про ефективність функціонування двох міських і 30 сільських споживчих товариств Полтавщини, здійснено порівняння основних показників їх діяльності з аналогічними кооперативними організаціями сусідньої Київської губернії [8, с. 772].

Не менш ґрунтовні аналітичні матеріали подавалися й у «Вестнике кооперации» протягом 1914–1915 рр. Серед наявних публікацій слід особливо відзначити статті відомого кооператора М. Хейсина – «Новая статистика потребительской кооперации» (1914 р.) і «Современное состояние потребительской кооперации в России» (1915 р.). Їх автор ретельно узагальнив і ґрунтовно проаналізував ситуацію у сфері вітчизняної споживчої кооперації і зробив цінні для тогочасних сільських кооператорів-практиків висновки та прогнози щодо перспектив розвитку споживчих товариств і їх спілок [30].

Також на сторінках кооперативних видань початку ХХ ст., що друкувалися або розповсюджувалися на території Лівобережної України, висвітлювались найбільш актуальні проблеми, пов’язані з функціонуванням споживчих товариств. Так, значною перешкодою на шляху до успішної діяльністю цих кооперативів була проблема нестачі коштів, характерна і для членів, і для самих товариств. Тому, незважаючи на численні опубліковані у спеціальній літературі застереження досвідчених кооператорів, у середовищі вітчизняних споживчих товариств існувала практика товарного кредиту. Необхідні товари (на умовах боргових зобов’язань) у приватних торгівців брали здебільшого сільські товариства. Так само у борг відбувався і розподіл товарів серед членів кооперативу. Така практика неминуче вела споживчі товариства до самознищення через непомірну боргову залежність від «оптовиків-благодійників».

З метою запобігання такій негативній практиці кооперативні періодичні видання вміщували численні публікації роз’яснювального змісту. Досить переконливою у цьому сенсі є стаття П. Височанського «К вопросу о товарном кредите в потребительных обществах», вміщена у «Хуторянині» [5]. У ній автор не тільки обґрунтував шкоду товарного кредиту, він проілюстрував масштабність цього явища на статистичних даних Полтавської губернії. Ці дані свідчать про те, що співвідношення боргів до пайового капіталу у середньому по губернії становило 48 % [5, с. 540].

П. Височанський навів і конкретні приклади із практики окремих споживчих товариств. Зокрема він згадує про споживче товариство Полтавського повіту, яке «готове було поставити над собою хрест, помітно зміцніло і подовжує розвиватися, коли на пропозицію інструктора відпуск товарів у кредит було припинено» [5].

Проте через недостатність обігових коштів для більшості вітчизняних споживчих товариств дуже складно було відмовитись від пропозицій «оптовиків-благодійників», які пропонували товарний кредит. Альтернативним варіантом, що згадується на сторінках різноманітних видань кооперативного спрямування, було поповнення обігових коштів споживчих товариств за рахунок зовнішніх позик і кредитів, передусім від земств і кредитних кооперативів [9, с. 15; 16 с. 14; 25, с. 718].

Так, у згаданій вище книзі А. Кулижного «Союзы и крестьянство» вміщено важливу для членів споживчих товариств інформацію про порядок отримання позик у кредитних кооперативах. Автор ґрунтовно роз’яснює умови кредитування, зазначаючи, що «споживче товариство… може кредитуватися згідно зі статтею 12 зразкового статуту 1905 р. у кредитних і ощадно-позичкових товариствах (не вище 300 крб) без застави, але тільки на підставах, затверджених Центральним комітетом у справах дрібного кредиту 9 жовтня 1907 р….» [11, с. 59]. Останні передбачали надання до кредитного кооперативу інформації про суму необхідного кредиту, доходи, що забезпечуватимуть його сплату, уповноважену підписувати кредитний договір особу тощо. Ознайомившись у такий спосіб з передбаченими умовами, керівництво споживчого товариства могло заздалегідь підготувати необхідні документи, з якими можна було звертатися за кредитом, що суттєво скорочувало затрати часу у процесі його оформлення [11, с. 59].

Разом з тим, із кооперативних видань відомо, що вітчизняні споживчі товариства кінця ХІХ – початку ХХ ст. розглядалися кредитними кооперативами як ті, що мали недостатню кредитоспроможність [18]. Реагуючи й на цю проблему, відомі кооператори за допомогою спеціальної літератури мали змогу допомагати слушними порадами своїм «молодим» колегам. Так, на сторінках журналу «Вестник кооперации» С. Прокопович пропонував для підвищення ступеня надійності забезпечення кредитів широко застосовувати «кругову поруку» (солідарну відповідальність, що застосовувалась відомими німецьким кооператором Ф. Райффайзеном) членів щодо зобов’язань кооперативу. Автор статті, зокрема, зазначав, що «кругова порука вигідна більшості кооперативам… Споживчі товариства не знають… матеріальної відповідальності членів щодо зобов’язань товариства… Звичайно, кругова порука членів може підвищити кредитоспроможність кооперативу...» [22, с. 45].

Також однією з найбільш популярних тем на початку ХХ ст., про що свідчать публікації у газетах і журналах кооперативного спрямування, була тема співпраці між кооперативами різних видів, зокрема кредитними, сільськогосподарськими та споживчими. Автори відповідних заміток і статей цілком справедливо у такій співпраці вбачали не просто зміцнення кооперативної солідарності, а й передусім широкі резерви економії на витратах. На підтвердження цього зауважимо, що навесні 1911 р. журнал «Селянин» повідомляв, що на Чернігівщині відбулися загальні збори представників сільськогосподарських і споживчих кооперативів, де жваво обговорювалося питання спільного проведення лекцій і читань на сільськогосподарську тематику [17, с. 269]. Це зайвий раз свідчить про те, що члени споживчих товариств досить часто були одночасно і учасниками сільськогосподарських або кредитних кооперативів. Тому на сторінках кооперативних видань постійно були заклики об’єднувати зусилля щодо фінансування різних просвітницьких заходів, кооперативних з’їздів [32, с. 788], видання кооперативної періодики тощо [10, с. 773; 27, с. 6 ]. З метою економії «товариських» коштів, у випадках паралельного функціонування в одному населеному пункті кількох невеликих кооперативів, досвідчені кооператори пропонували, щоб функції працівників виконували одні й ті самі особи [12, с. 252]. Центральною темою кооперативних видань початку ХХ ст. були і мотиви співпраці між споживчими кооперативами на регіональному рівні, яка стає предметом жвавого обговорення після 1914 р. [23, с. 49].

 Продовжуючи тему формування системи вітчизняної споживчої кооперації не можливо залишити поза увагою книгу С. Бондарєва «Союз потребительных обществ: вопросы организации», що є чудовою методичною працею, яка і сьогодні не втратила своєї науково-практичної цінності. У ній автор також акцентує на важливості створення системи для вітчизняних споживчих кооперативів з метою зміцнення економічних позицій місцевих, зокрема сільських споживчих товариств. Підкреслюючи значення такої системи, він зазначає: «В силу економічного закону конкуренції, а саме певних переваг великої господарської організації над дрібними…, тобто об’єднана споживча кооперація досягає на ринках цих переваг, пов’язаних із капітальною силою… використовує свою силу, зосереджуючись на заготівлях – закупках; з іншого боку, місцеві спілки удосконалюють свою організацію і виявляють свою силу…» [3, с. 7].

Як зазначалося вище, названа книга є своєрідним збірником методичних рекомендацій щодо створення спілки споживчих товариств. У ній уміщено відповідні акти вітчизняного кооперативного законодавства, запропоновано авторську розробку статуту спілки, детально описано процедуру її створення, структуру та повноваження органів управління. Окремо слід згадати детальний опис концепції кооперативного журналу, що зайвий раз підкреслює важливість кооперативних видань для зміцнення і розвитку кооперативного руху, зокрема у середовищі споживачів [3, с. 55–89].

 Про практичні кроки щодо формування системи споживчої кооперації періодично повідомляли і численні тогочасні періодичні видання. Наприклад, 1916 р. у рубриці «Хроніка кооперативної справи» журнал «Хуторянин» інформував про заснування Полтавської спілки споживчих товариств і основні кроки її діяльності. У статті, зокрема, зазначалося: «Про створення такої спілки, яка б об’єднала всі існуючі споживчі товариства Полтавської губернії, давно вже мріяли… 31 січня відбулись загальні збори цієї спілки... Після тривалих дискусій збори ухвалили: 1) не припиняти торговельних відносин з місцевими оптовиками, … запропонувати спостережній раді докласти всіх зусиль… щодо розширення закупівельних операцій на іногородніх ринках; 2) спілка повинна вивчити сусідні ринки і здійснювати закупівлі солідарно з іншими кооперативними організаціями; 3) опрацювати питання про відкриття філіальних відділень спілки у повітових містах Полтавської губернії; 4) вивчити питання про організацію власного виробництва і 5) доручити спостережній раді розробити план культурно-просвітньої організації, спільно з кредитними союзами і кооперативним відділом Полтавської сільськогосподарської асоціації)» [20]. Дана цитата дає чітке уявлення про перспективи зміцнення вітчизняного кооперативного руху шляхом створення споживспілок і утвердження їх у сільській місцевості.

 Підбиваючи підсумок, зазначимо, що всі вищеназвані кооперативні видання містили цінну інформацію, здатну максимально полегшити організацію і діяльність сільських споживчих товариств, що функціонували Лівобережній Україні. При цьому реалізація основного завдання споживчої кооперації – сприяння членам товариств у забезпеченні якісними товарами при значній економії коштів за рахунок кооперативних оптових закупівель, уможливлювало подальше реформування вітчизняного аграрного сектора.


Література
  1. Аліман М. Особливості розвитку споживчої кооперації України в ХІХ – на початку ХХ століть / М. В. Аліман // Споживча кооперація: Історичні та соціально-економічні аспекти : зб. наук. статей. – К. : Ред. газ. «Вісті...», 1996. – С. 19–30.
  2. Бойков М. Как открыть и вести потребительное общество в деревне / М. Бойков. – 2-е изд. – К. : Типография Императорского университета Св. Владимира Акц. о-ва печ. и издат. дела Н. Т. Корчак-Иовицкого, 1912. – 24 с.
  3. Бондарев С. И. Союз потребительных обществ: вопросы организации / С. И. Бондарев. – Х. : Типография потребительных обществ Юга Росси (ПОЮР), 1919. – 101 с.
  4. Бородаевский С. В. Кооперации среди славян / С. В. Бородаевский. – С.Пб., 1912. – 80 с.
  5. Высочанский П. К вопросу о товарном кредите в потребительных обществах / П. Высочанский // Хуторянин. – 1916. – № 28. – С. 540–542.
  6. Гелей С. Д. Споживча кооперація України: історичні етапи розвитку / С. Д. Гелей // Вісник Львівської комерційної академії. – 2006. – Випуск 21. – Львів : Вид-во Львівської комерційної академії. – С. 40–57. – (Серія економічна).
  7. Гнединское общество потребителей // Селянин. – 1911. – № 3. – С. 10.
  8. Деревенские потребительные общества // Хуторянин. – 1910. – № 20. – С. 772.
  9. Кооперативное совещание при Полтавской губернской земской управе 12 июля 1915 г. // Полтавские агрономические известия. – 1915. – № 3. – С. 15.
  10.  Кулыжный А. Взаимоотношения потребительных обществ с другими кооперативами в деревне / А. Кулыжный // Хуторянин. – 1910. – № 20. – С. 772–773.
  11. Кулыжный А. Е. Союзы и крестьянство / А. Е. Кулыжный // Хуторянин. – 1913. – Выпуск 17. – 90 с.
  12. Малорайонные сельскохозяйственные общества Полтавской губернии / [под ред. Ю. Ю. Соколовского] – Полтава, 1914. – 310 с.
  13. Марочко В. І. Українська селянська кооперація. Історико-теоретичний аспект (1861–1929 рр.) / В. І. Марочко. – К. : M.P. Коts Рublishing, 1995. – 218 с.
  14. Ново-Быковское общество потребителей // Селянин. – 1911. – № 6. – С. 176.
  15. О кооперативном законе // Хуторянин. – 1916. – № 30–31. – С. 599–600.
  16. Обзор потребительских обществ Полтавской губернии за 1913 год. – Полтава : Электрическая Типо-Лит. И. П. Фришберга. – С. 14.
  17. Общее собрание // Селянин. – 1911. – № 9. – С. 269.
  18. Пантелеймоненко А. О. Аграрна кооперація в Україні: теорія і практика : монографія / А. О. Пантелеймоненко. – Полтава : РВЦ ПУСКУ, 2008. – 347 с.
  19. Половець В. М. Історія кооперації Лівобережної України (1861–1917 рр.) / В. М. Половець. – Чернігів : Просвіта, 2002. – 266 с.
  20. Полтавский союз потребительных обществ // Хуторянин. – 1916. – № 6. – С. 115–118.
  21. Проект положения потребительных обществ // Хуторянин. – 1916. – № 1. – С. 18.
  22. Прокопович С. Экономические основы кооперации // Вестник кооперации. – 1912. – Книга пятая. – С. 45.
  23. Почему недостаточно одного Всероссийского центрального союза потребителей? // Вестник кооперации. – 1915. – Кн. 4. – С. 49.
  24. Токаревский М. Руководителям потребительских обществ / М. Токаревский // Хуторянин. – 1916. – № 21. – С. 427–428.
  25. Токаревский М. Д. Борьба с дороговизной жизни и кооперация в Полтавской губернии / М. Д. Токаревский // Хуторянин. – 1915. – № 33. – С. 718.
  26. Торжественное заседание кооперативного отделения Полтавского общества сельского хозяйства // Хуторянин. – 1915. – № 47–48. – 983–989.
  27. Участие в издании газеты «Труд» // Труд. – 1916. – № 1. – С. 6.
  28. Фареній І. А. З історії становлення кооперативного руху в Наддніпрянській Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ століття) / І. А. Фареній. – Черкаси : Відлуння-Плюс, 2003. – 160 с.
  29. Хейсин М. Новая статистика потребительской кооперации / М. Хейсин // Вестник кооперации. – 1914. – Кн. 6–7. – С. 109–120.
  30. Хейсин М. Современное состояние потребительской кооперации в России / М. Хейсин // Вестник кооперации. – 1915. – Кн. 2. – С. 20–32.
  31. Хроника кооперативной жизни // Хуторянин. – 1910. – № 13. – С. 492.
  32. Хроника кооперативной жизни // Хуторянин. – 1910. – № 20. – С. 788.
  33. Юридическая консультация в Опошнянском обществе потребителей // Хуторянин. – 1916. – № 26–27. – С. 529–530.
  34. Янпольское общество потребителей // Селянин. – 1911. – № 15. – С. 461.
До змісту