До змісту

ІСТОРІЯ ВІТЧИЗНЯНОЇ КООПЕРАЦІЇ

     Т. В. Оніпко,
кандидат історичних наук, доцент Полтавського університету економіки і торгівлі

РОЛЬ ЗАКЛАДІВ ГРОМАДСЬКОГО ХАРЧУВАННЯ СПОЖИВЧОЇ КООПЕРАЦІЇ УКРАЇНИ У РОЗШИРЕННІ СФЕРИ ПОСЛУГ
(1926–1928 рр.)

Зроблено спробу висвітлити внесок кооперативних закладів громадського харчування України в розширення сфери послуг в останні роки непу, які позначені розгортанням індустріалізації та залученням мільйонних мас населення до спорудження промислових новобудов. Акцентовано на важливості оптимізації кооперативного громадського харчування в нинішніх умовах з огляду на необхідність суттєвого покращення рівня харчування  пересічних громадян.

Ключові слова: неп, індустріалізація, споживча кооперація, побут, сфера послуг, громадське харчування, кооперативні їдальні.

Сделано попытку осветить вклад кооперативных предприятий общественного питания Украины в расширение сферы услуг в последние годы нэпа, которые отмечены развертыванием индустриализации и привлечением миллионных масс населення к сооружению промышленных новостроек. Акцентируется на важности оптимизации кооперативного общественного питания в нынешних условиях в связи с необходимостью существенного улучшения уровня питания рядовых граждан.

Ключевые слова: нэп, индустриализация, потребительская кооперация, быт, сфера услуг, общественное питание, кооперативные столовые.

The attempt was done to elucidate the contribution of cooperative public catering establishments of Ukraine to expansion of sphere of services in the last years of New Economic Policy which are noted by widening of industrialization and attraction of millions of people to construction of industrial new buildings. It is accented on the importance of optimisation of cooperative public catering in the present conditions in connection with necessity of substantial improvement of food level of ordinary citizens.

Keywords: New Economic Policy, industrialization, Consumer Cooperatives, everyday life, sphere of services, public catering, cooperative canteens.

У нинішніх умовах фінансово-економічної кризи та стрімких інфляційних процесів відбулося суттєве зниження життєвого рівня переважної більшості населення України, у тому числі рівня їх харчування. Приватні заклади харчування, яких стає все більше, навряд чи зможуть найближчим часом допомогти державі вирішити продовольчу проблему. Водночас простежується тенденція до посилення рейдерських атак на лише на кооперативні ринки, але й на заклади громадського харчування, створені за кошти споживчої кооперації. З огляду на це вкрай необхідною видається  державна підтримка кооперативного сектора сфери послуг.

На важливості розгортання сфери побуту, особливо на селі, та оптимізації  послуг, зокрема громадського харчування, акцентував ХХ з’їзд споживчої кооперації України, що відбувся у березні 2009 р. Так, у рішеннях форуму вітчизняних кооператорів підкреслювалося: «Умови сьогодення вимагають від кооперативних організацій підвищення використання матеріально-технічної бази ресторанного господарства для нарощування обсягів і розширення асортименту продукції власного виробництва» [1, с.34]. Однак у зв’язку з  жорсткою конкуренцією на ринку послуг вирішення цього завдання вимагає не лише залучення суттєвих матеріальних коштів, але й використання світового та вітчизняного досвіду створення галузі громадського харчування підприємствами різних форм власності. Відтак  дослідження історичного досвіду налагодження кооперативного громадського харчування  в роки непу цілком виправдане.

Слід зауважити, що останні роки непу позначені не лише інтенсифікацією процесів індустріалізації країни, але й розгортанням обсягів кооперативного харчування з метою виконання державних завдань щодо забезпечення гарячим харчуванням  населення. Прикметно, що ці процеси відбувалися на фоні посилення одержавлення кооперації. Тож  метою статті є спроба розкрити роль закладів громадського харчування споживчої кооперації України в покращенні побутових умов населення протягом 1926-1928 рр.

Зазначимо, що у 20-ті рр. ХХ ст. соціально-економічні результати діяльності закладів громадського харчування, у тому числі кооперативних,  певною мірою були предметом наукового аналізу. Ряд розвідок, присвячених формуванню комуністичного побуту шляхом залучення різних верств населення до громадських закладів харчування, підготували економісти та спеціалісти цієї галузі, зокрема Є. Ігнатов [2], І. Петраков [3], І. Плотников [4] та А. Халатов [5]. Однак їх праці не стосувалися досвіду кооперативного харчування на Україні. Спеціальний збірник,  в якому  осмислювалася  роль та місце громадського харчування у напрямку реконструкції побуту населення, вийшов у 1930 р. з передмовою колишнього голови правління Вукопспілки  (ВУКС, Всеукраїнська спілка споживчих товариств України) В. П. Затонського [6]. Зв’язок між індустріалізацією країни і розширенням мережі громадського харчування окреслений у праці Т. С. Охотнікова  [7]. У цілому перші дослідження ролі громадського харчування споживчої кооперації в забезпеченні населення, які вийшли в 1920-ті рр., були написані з марксистських позицій, а відтак у них акцентувалося не лише на соціально-економічному, але й на політичному значенні цього питання.

Серед післявоєнних робіт заслуговує на увагу праця російського радянського вченого Я. А. Кістанова, який окреслив загальні тенденції становлення і розвитку кооперативного громадського харчування протягом 1920-х  рр. [8].  Хоча дослідження написане з класових позицій, проте в його основу покладено дані союзних статистичних органів та Центроспілки СРСР щодо кооперативного харчування, які можуть і нині слугувати предметом критичного аналізу. Разом з тим зазначимо, що в ньому не з’ясовано результати та масштаби  діяльності кооперативних їдалень на Україні.

На початку 1960-х рр. була опублікована монографія Г. Д. Діденка [9], присвячена висвітленню практики  залучення більшовиками різних структур та організацій до забезпечення харчуванням робітничого класу України в першій половині 20-х рр. ХХ ст. Однак ґрунтовно проаналізувати історичний досвід кооперативних організацій у створенні закладів громадського харчування з метою забезпечення  робітничого класу автору не вдалося.

Окремі дані про кількість їдалень системи споживчої кооперації у другій половині 1920-х рр. містить колективна робота науковців та працівників Укоопспілки, опублікована в 1967 р. [10]. Автори особливо наголошували на значенні громадського харчування в період індустріалізації країни. Водночас висвітлення досвіду конкурентної боротьби кооперативних закладів харчування за сферу послуг в умовах непу у збірці  відсутнє.

Серед праць дослідників української діаспори заслуговує на увагу монографія І. Витановича з історії кооперативного руху (1964 р.) [11]. Проте питанню налагодження вітчизняними кооператорами  громадських  їдалень у роки непу відведено всього декілька рядків. 

Особливістю історіографії 70-80-х рр. ХХ ст. щодо проблеми становлення громадського харчування в країні було залучення до аналізу широкої джерельної бази. На цей період припадає поява монографії М. П. Польського [12], якому вдалося залучити ряд маловідомих архівних та статистичних матеріалів з історії налагодження громадського харчування пайовим товариством «Нархарч» та Центроспілкою СРСР. Однак становлення мережі закладів громадського харчування дослідник висвітлював з класових позицій, тобто у контексті соціально-класової боротьби за перемогу соціалізму. Відтак, на його думку, громадське харчування було засобом порятунку робітників – основної сили для  побудови нового суспільства.  

Працю, присвячену ролі громадського харчування в народному господарстві  СРСР,  опублікував у середині 1980-х рр.  І. Г. Бережний [13]. Проте це соціально-економічне дослідження, яке відрізняє класова спрямованість, хоча, без сумніву, підтримуємо вченого в тому, що в роки  індустріалізації держава всіляко використовувала потенціал споживчої кооперації для вирішення продовольчих труднощів.

У 1990-ті  рр. кількість праць з історії становлення та розвитку громадського харчування в період непу різко зменшилася. Увага істориків  переважно була зосереджена на  висвітленні досвіду торговельної діяльності споживчої кооперації та її боротьбі з приватною торгівлею. У ряді розвідок з історії становлення ринку  в Україні в умовах конкурентної боротьби 1920-х рр. значення кооперативних закладів харчування лише окреслено. Так, дослідник кооперативної торгівлі Г. О. Гетьман у своїй праці всього кілька абзаців приділив кооперативному громадському харчуванню, при цьому вважаючи, що у 1920-ті рр. воно не отримали значного поширення [14].

Певне місце історії становлення кооперативного громадського харчування в роки непу відведене в колективних монографіях провідних вітчизняних  науковців та практиків споживчої кооперації, які вийшли в середині 1990-х рр. [15;16]; проте глибокий аналіз досвіду діяльності  закладів харчування у ринкових умовах непу в них відсутній. В останні десятиріччя вітчизняній історіографії бракує розвідок, які б висвітлювали роль кооперативних закладів харчування у розширенні сфери послуг у 1920-ті та подальші  роки.

З огляду на вищесказане, зазначимо, що до сьогодні питання ролі  кооперативних закладів громадського харчування України у вирішенні продовольчого забезпечення різних верств населення в роки непу, зокрема на етапі індустріалізації країни, не було предметом наукового осмислення. Відтак спробуємо певною мірою заповнити цю прогалину.

У грудні 1925 р. ХV з’їзд РКП/б/ визначив курс на соціалістичну індустріалізацію. З його початком країна мобілізувала всі ресурси для інтенсивного розвитку важкої промисловості. Варто зазначити, що спорудження великих промислових об’єктів на Україні супроводжувалося різким зростанням чисельності спеціалістів та робітників, які прибули з різних регіонів СРСР, збільшенням міграції сільського населення до міст та робітничих селищ. На порядок денний гостро вийшло питання про розширення організації забезпечення харчування населення, передусім  робітників важливих новобудов. Відтак до розгортання мережі підприємств громадського харчування більшовики, усвідомлюючи державне значення цієї справи, але не маючи змоги належно її фінансувати, сподівалися  активізувати кошти господарських, зокрема кооперативних, організацій. Масове залучення жінок до суспільного виробництва у зв’язку з початком індустріалізації також впливало на масштаби діяльності споживчої кооперації з розбудови мережі закладів громадського харчування.

Попри збитковість, громадське харчування в період індустріалізації країни розвивалося високими темпами. При цьому зауважимо, що розгортання кооперативного громадського харчування здійснювалося в умовах конкурентної боротьби із державними та приватними закладами харчування. Успіхи громадського харчування державної та кооперативної форми власності спонукали протягом другої половини 1920-х рр. до появи ряду фантастичних ідей, зокрема щодо створення нових комуністичних міст із негайним і повним усуспільненням побуту трудящих – харчування, житла, а також  забороною індивідуального приготуванні їжі. Тобто, не враховуючи реальних можливостей та коштів держави і кооперативних організацій, ігноруючи індивідуальні фізичні та духовні потреби особистості, деякі більшовицькі теоретики прагнули шляхом усуспільненого харчування наблизити комуністичне суспільство.  

У цілому протягом другої половини 1920-х рр. споживча кооперація України за підтримки держави та залучення власних коштів створила потужну матеріально-технічну базу для  розвитку громадського харчування. Будучи змушеними виконувати директиви партійно-радянського керівництва країни, кооперативні організації спрямовували діяльність закладів харчування передусім для того, щоб забезпечити потреби робітничого класу та членів їх сімей. Водночас держава посилила контроль за виконанням  кооперацією розпоряджень вищих органів влади щодо максимального охоплення громадським харчуванням різних соціальних груп населення. На підставі цього можна констатувати, що одержавлення галузі громадського харчування споживчої кооперації більшовики розглядали як одну з необхідних умов побудови соціалізму та вирішення продовольчої проблеми.

Проаналізуємо основні показники кооперативного громадського харчування України протягом 1926–1928 рр. Зазначимо, що зростання мережі закладів громадського харчуванняу цей період відбувалося швидкими темпами відповідно до темпів індустріалізації країни. Поруч з тим суттєво зросла кількість закладів громадського харчування споживчої кооперації.

 Слід вказати, що більше кооперативних закладів харчування було відкрито робітничими кооперативами у великих містах та промислових районах. Згідно з архівними даними, протягом 1925–1926 рр. у системі робітничої кооперації України налічувалося 74 їдальні,  1926–1927 рр. – 102,  у 1927–1928 рр.–180 [17, арк.151]. Тобто простежувалася тенденція до помітного зростання закладів харчування, які належали робітничим кооперативам. За підрахунками Г. О. Гетьмана, на 1 жовтня 1929 р. число підприємств громадського харчування в робітничих кооперативах досягло 1 006 [14, с.70]. За даними І. Витановича, кількість державних і кооперативних  підприємств  громадського харчування, включаючи  їдальні та чайні, в 1930 р. уже становила 11 416 одиниць [11, с.310–311]. Тобто,  в умовах індустріалізації країни спостерігається помітне зростання кількості закладів харчування, які належали робітничій кооперації.

Протягом 1926-1928 рр. споживча кооперація суттєво розширила мережу закладів харчування  як за рахунок створення власних, так і переходу із відання «Укрнархарчу». Більш показовою у цьому плані була робота фінансово спроможних Центральних робітничих кооперативів (ЦРК). Наприклад, у той час помітних успіхів досягло громадське харчування робітників у Харкові. Так, Харківський ЦРК у 1927 р. мав 48 підприємств громадського харчування, а вже через рік – 90, тобто майже в два рази більше [18, с. 51]. Журнал «Кооперативне будівництво» подає наступні дані щодо динаміки закладів громадського харчування, які належали робітничим кооперативам України. На 1 жовтня 1926 р. 17 робкоопів України здійснювали громадське харчування, маючи у своєму розпорядженні 56 їдалень. Протягом 1927 р. робітничі кооперативи відкрили ще 10 їдалень і 36 одиниць харчування отримали від «Укрнархарчу». У результаті на 1 жовтня 1927 р. 34 робкоопи здійснювали громадське харчування, маючи у своєму розпорядженні 102 їдальні [19, с.25].  У цілому  із 78 робкоопів на 1 жовтня 1927 р. громадське харчування могли розгорнути 34, тобто менше половини. Це свідчило про те, що ця справа була під силу лише робітничим кооперативам великих промислових районів і міст.

За іншим джерелом, динаміка розвитку мережі закладів громадського харчування робітничо-міської кооперації України за період від 1 жовтня 1926 по 1 жовтня 1928 рр.  має такі показники (табл. 1): 

Таблиця 1

Динаміка мережі підприємств громадського харчування робітничо-міської споживчої кооперації УСРР за період з 1 жовтня 1926 по 1 жовтня 1928 рр.1

Назва підприємств

1 жовтня 1926 р.

1 жовтня 1927 р.

1 жовтня 1928 р.

Кількість робітничих кооперативів, що  здійснювали харчування у Донбасі:

11

10

9

Усього  закладів харчування  у Донбасі

26

18

118

Великі  ЦРК, які здійснювали громадське харчування

2

2

4 2

Усього  закладів харчування у підпорядкуванні  великих  ЦРК

17

20

72

Заклади харчування транспортних споживчих товариств

-

9

27

Загальна кількість  робітничо-міських кооперативів,  що здійснювали харчування

42

57

75

Загальна кількість  їдалень робітничо-міської  кооперації 

90

124

190

Загальна кількість буфетів робітничо-міської кооперації

-

70

126

Усього  закладів громадського харчування робітничо-міської кооперації

90

194

316

При цьому зазначимо, що із 316 одиниць громадського харчування 159 перебувало у спільному підпорядкуванні „Укрнархарчу” і робітничо-міської кооперації і 157 закладів належало суто робітничим кооперативам. Тобто протягом двох років (з 1 жовтня 1926 по 1 жовтня 1928 рр.) кількість закладів харчування робітничої кооперації України зросла в 3,5 рази. Водночас  відбулося урізноманітнення форм громадського харчування. Крім кооперативних їдалень почали діяти буфети та чайні, які сприяли забезпеченню населення  сніданками та вечерями і допомагали зменшувати витрати часу на приготування та вживання  їжі. 

Помітно зросли й обсяги продукції громадського харчуванняробітничо-міської  кооперації України. Так, за І півріччя 1926–1927 рр. у 56 їдальнях кількість виданих обідів та порцій  становила 3 млн. 3475 тис., а за ІІ півріччя  цього ж року 4 млн. 4 444 тис. Усього ж за 1926–1927 рр. закладами харчування робітничо-міської кооперації було видано 7 млн. 791,9 тис. обідів та порцій. Як бачимо, протягом другого півріччі відбулося зростання на 133 % [19, с. 26]. Кількість відпущених робітничими кооперативами страв у їдальнях у 1928-1929 рр. становила до 84 млн. 413 тис., тобто порівняно з 1926–1927 рр. збільшилася майже у 11 разів [20]. Відповідно зріс обіг підприємств громадського харчування споживчої кооперації, який у 1928-1929 рр. становив 32 млн. 648 тис. крб. проти 432 тис. крб. у 1925-1926 рр., тобто збільшився у 7,5 рази [10, с. 50]. Зауважимо, що майже 82 % обігу закладів харчування припадало на робітничо-міську кооперацію (табл. 2):

Таблиця 2

Дані про обіг закладів громадського харчування України за 1928–1929 рр.3

 

Кількість кооперативів, які здійснювали громадське харчування

Їдалень

Обіг (тис. крб.)

Буфетів

Обіг (тис. крб.)

Чайних

Обіг (тис. крб.)

Разом обіг громадського харчування (тис. крб.)

Уся мережа

106

553

24 291

447

7 146

32

1 211

32 648

У т. ч. робітничо-міська кооперація

78

483

21 746

412

6 671

31

1 210

26 627

Питома вага громадського харчування у загальному обсязі товарообороту робітничих кооперативів  України збільшилася  з 2,9 % у 1924–1925 рр. до 3,6 % у 1928–1929 рр. Питома вага громадського харчування робітничих кооперативів Донбасу  була  дещо менша  і  становила у вказані роки від 1,8 % до 2,2 % загального обсягу товарообороту робітничих кооперативів. У 4 великих ЦРК (Харківський, Катеринославський, Київський та Одеський) питома вага громадського харчування складала 3,6 – 4,3 %, а в транспортних споживчих товариствах – близько 8 % загального обсягу товарообороту  [20].

При визначенні питомої ваги продукції громадського харчування серед продукції всієї промисловості споживчої кооперації України  маємо наступні дані. За 1928–1929 рр. річна продукція промисловості споживчої кооперації складала 142,4 млн. крб.,  при цьому  на  громадське харчування припадало 14,5 млн. крб., тобто  10,2 %  від загальної суми продукції [21, с. 33–34]. Отже, у загальній продукції промисловості споживчої кооперації частка громадського харчування  становила  приблизно  десяту частину.

Протягом другої половини 1920-х рр. помітною була тенденція до зростання питомої ваги державних та кооперативних закладів громадського харчування порівняно з приватними. Поступово приватник втрачав свої позиції  у галузі громадського харчування. Протягом 1928–1929 рр. кількість приватних закладів харчування складала всього ¼ від загальної чисельності мережі громадського харчування в країні. При цьому зауважимо, що основним типом підприємств громадського харчування в усуспільненому секторі була  їдальня, а не ресторан чи  кафе [12, с. 152].

За союзними даними, питома вага закладів харчування всіх форм власності в товарообороті підприємств громадського харчування була така: у 1926–1927 рр. державні та кооперативні заклади харчування складали 52 %, а приватні – 48 %; відповідно у 1927–1928 рр. – державні та кооперативні становили 61 %, а приватні – 39 %; у 1928-1929 рр. – на державні та кооперативні заклади харчування припадало 78,5 %, а приватні – 21,5 % [12, с. 153]. Крім цього оборот закладів громадського харчування споживчої кооперації СРСР складав у 1926–1927 рр. близько 14 % усього обороту громадського харчування в країні, що цілком можна віднести до громадського харчування УСРР [22, с. 210].

Таким чином, перебудова громадського харчування на основі непу дозволила кооперативному сектору посісти помітні позиції у сфері  громадського харчування і потіснити приватний сектор. Питома вага державного, кооперативного та приватного секторів громадського харчування в масштабі СРСР протягом 1925–1929 рр. мала наступну динаміку (табл. 3):

Таблиця 3

Динаміка питомої ваги державного, кооперативного та приватного секторів в обороті продукції громадського харчування в СРСР за період з 1925 по 1929 рр. (у %)4

 

Питома вага секторів

 

Державний

Кооперативний

Приватний

1925-1926 рр.

21,8

37,3

40,9

1926-1927 рр.

18,1

33,9

48,0

1927-1928 рр.

17,5

43,5

39,0

1928-1929 рр.

18,3

60,2

21,5

На селі споживча кооперація у кінці 20-х рр. ХХ ст. тільки розпочала створення мережі закладів громадського харчування. Так, на 1 квітня 1926 р. споживча кооперація СРСР мала всього 134 сільські їдальні [22, с. 211]. Переважно це були дрібні, немеханізовані заклади харчування. Зрозуміло, що кількість кооперативних їдалень на селі в Україні вираховувалася в одиницях. Проте, починаючи з проголошення курсу на колективізацію сільського виробництва (грудень 1927 р.), споживча кооперація була зобов’язана включитися в роботу щодо розгортання кооперативного харчування на селі. Відтак  на межі 1920–1930-х рр. громадське харчування на селі отримало  розвиток, головним чином, у створених радгоспах та МТС. Почалося масове створення кооперативних їдалень і чайних у колгоспах, особливо для обслуговування колгоспників під час польових робіт.

1928 р. вніс певні ускладнення у розвиток громадського харчування в   масштабі всієї країни. Варто сказати, що протягом 1927–1928 рр. відбулося значне зростання чисельності робітників державної промисловості, викликане високими темпами індустріалізації. Почала відчуватися нестача продуктів харчування, відповідно різко підвищилися ціни на вільному ринку. У цій ситуації більшовики запровадили нормування продуктів. У ряді міст України хліб почали відпускати за нормою з середини 1928 р., і до кінця року міське населення  повсюди перейшло на картки.

Нестача продуктів харчування відповідно призвела до зменшення споживання населення. Так, із метою обмеження споживання хліба Лубенський окрвиконком своїм розпорядженням від 28 грудня 1928 р. зобов’язав Лубенський ЦРК провести обмеження випічки  хліба  для їдалень та буфетів. Зрозуміло, що це було директивне рішення, яке свідчило про втручання держави у практику господарювання  кооперативних  організацій [23, арк. 92]. Без сумніву, в умовах запровадження карток та нормованого забезпечення харчування у кооперативних їдальнях було додатковим джерелом задоволення потреб населення у продовольстві. Суттєвим було те, що відвідувачі кооперативних закладів громадського харчування отримували їжу за твердими цінами.

У цілому можна констатувати, що протягом другої половини 1920-х рр. на вирішення складних економічних та соціально-побутових завдань також була спрямована діяльність споживчої кооперації України з розбудови мережі закладів громадського харчування, які стали важливим інструментом державної політики у сфері постачання й розподілу. В умовах нової економічної політики й особливо в контексті розгортання індустріалізації 1926–1928 рр. системою споживчої кооперації була закладена матеріально-технічна база для функціонування громадського харчування. Громадське харчування, створене за кошти кооператорів та пайовиків, водночас підпорядковане загальнодержавним планам, набирало все більшого розвитку, перетворившись на самостійну галузь діяльності споживчої кооперації.

Вважаємо, що варто продовжити дослідження історичного досвіду співпраці вітчизняної кооперації з державою щодо посилення ролі закладів громадського харчування у розширенні сфери послуг. Цього вимагає як сучасна ситуація на споживчому ринку, так і необхідність удосконалення готельно-ресторанного бізнесу. Крім цього, оптимізація діяльності кооперативних громадських закладів харчування, з одного боку, може сприяти забезпеченню продовольством менш захищених громадян, а з другого – збільшенню робочих місць.


Примітки
  1. Складено на підставі: Кооперативна промисловість у 1927–1928 господарському  році // Кооперативне будівництво // Кооперативне будівництво. – 1928. – № 23. – С. 51.>>
  2. Харківський, Катеринославський, Одеський та Київський ЦРК.>>
  3. Складено на підставі: Громадське харчування за 1928–29 рік. Контрольні цифри // Кооперативне будівництво. – 1929. – № 7–8.– С. 50.>>
  4. Складено на підставі: Бережной И. Г., Голдфраб Л. Г. Пшеничный В. И. Развитие общественного питания на Украине. – К.: Вища школа, 1980. – С. 46–47.>>

Література
  1. Матеріали ХХ з’їзду споживчої кооперації України. – К.: Редакція газети «Вісті Центральної спілки споживчих товариств України,  2009. – С. 34.
  2. Игнатов Е. Организация общественного питания – путь к новому быту / Е. Игнатов – М.-Л: Гос. изд-во,  1927.– 63 с.
  3. Петраков И. П. Рабочая кооперация –  путь к новому быту / И. П. Петраков. – М.-Л: Красный пролетарий, 1927. – 48 с.
  4. Плотников И. С. Бюджет рабочей семьи и рабочая кооперация / И. С. Плотников.– М.: Центросоюз, 1928. – 80 с.
  5. Халатов А. За переустройство быта (Сб. статей по вопросам общественного питания) / А. Халатов.  – М.: Всенарпит, 1930. – 56 с.
  6. Литвин М. На путях реконструкции быта. Проблемы общественного питания. По материалам обследования НК РКИ  [Предисл. В. П. Затонского] / М. Литвин, А. Зименков.  – Харьков:  Научная мысль, 1930.– 110 с.
  7. Охотников Т. С. Индустриализация страны и потребительская кооперация / Т. С. Охотников.  – М.: Издательство Центросоюза, 1929. – 50 с.
  8. Кистанов Я. А. Потребительская кооперация СССР (исторический очерк) / Я. А. Кистанов. – М.: Издательство Центросоюза, 1951. –  420 с.
  9. Диденко Г. Д. Рабочий класс Украины в годы восстановления народного хозяйства 1921-1925 гг./ Г. Д. Диденко.  – К.: Издательство АН УССР, 1962. – 375 с.
  10. Споживча кооперація Української РСР. 1917–1967 / Ф. Д. Колесник, С. Г. Сіденко,  О. С. Матковський та ін. – К.: Экономика, 1967.
  11. Витанович І. Історія українського кооперативного руху / І. Витанович. – Нью- Йорк: Товариство Української кооперації, 1964. – 624 с.
  12. Польский М. П. Ленинская забота о трудящихся: организация питания населения Советской страны (октябрь 1917–1930-е годы) / М. П. Польский. – М.: Мысль,1984.–192 с.
  13. Бережной И. Г. Развитие общественного питания на Украине / И. Г. Бережной, Л. Г. Голдфарб, В. И. Пшеничный.– Киев: Вища школа, 1980.– 213 с.
  14. Гетьман Г. А. Кооперативная торговля: развитие, проблемы, перспективы (на материалах Украинской ССР) / Г. А. Гетьман. – Харьков: Изд-во ХГУ. – 1985. – 248 с.
  15. Бабенко С. Г. Історія кооперативного руху: Підручник для кооперативних вузів / Укоопспілка,  Львівська комерційна академія / С. Г. Бабенко, С. Д. Гелей, Я. А. Гончарук та інші. – Львів: Інститут Українознавства НАНУ, 1995. – 409 с.
  16. Аліман М. В. Історія споживчої кооперації України / М. В. Аліман, С. Г. Бабенко, С. Д. Гелей та інші. – Львів: Інститут Українознавства НАН України, 1996. – 383 с.
  17. Центральний державний архів вищих органів влади і управління  України. – Ф. 539. – Оп. 5. – Спр. 441. – Арк. 151.
  18. Кооперативна промисловість у 1927–1928 господарському  році // Кооперативне будівництво // Кооперативне будівництво. – 1928. – № 23. – С. 51.
  19. П. К. Колективізація побуту населення / К. П. // Кооперативне будівництво. – 1928. – С. 25.
  20. Архів Укоопспілки. Звітні дані Уцеробкоопу за 1927–1928 та 1928–1929 господарські роки.
  21. Промисловість споживкооперації УСРР. Числові покажчики // Кооперативне будівництво. – 1928. – № 22. – С. 33–34.
  22. Потребительская кооперация СССР – основные показатели. – М.: Издательство Центросоюза, 1927.– С. 210.
  23. Державний архів Полтавської області. – Ф. Р-2178. – Оп. 1. – Спр. 5. – Арк. 92.
До змісту