До змісту

ІСТОРІЯ

     О. П. Панченко

ВИСВІТЛЕННЯ ДОСВІДУ «ЗЕМЛЕРОБСЬКИХ» АРТІЛЕЙ НА СТОРІНКАХ ВІТЧИЗНЯНИХ КООПЕРАТИВНИХ ВИДАНЬ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Цілком закономірно, що в умовах світової економічної кризи у дрібних і середніх сільськогосподарських товаровиробників України спостерігається пожвавлення інтересу до обслуговуючої кооперації. Це пояснюється тим, що сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи орієнтовані на вирішення цілого спектра економічних проблем, пов’язаних з організацією і функціонуванням невеликих фермерських і приватних селянських господарств. Слід зауважити, що певний поступ вітчизняного кооперативного руху на селі підсилюється реалізацією «Державної цільової економічної програми підтримки розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів на період до 2015 року». Проте про створені у рамках названої Програми пілотні обслуговуючі кооперативи та досвід успішно діючих кооперативних організацій широкому загалу пересічних українських сільськогосподарських товаровиробників відомо небагато.

Разом з тим в Україні понад десять років, з кінця 90-х рр. ХХ ст., діють і сільськогосподарські виробничі кооперативи. Про їх функціонування, яке часто є малоефективним, інформація практично відсутня. Вона обмежується статистичними даними й одиничними публікаціями у наукових «фахових» виданнях. Також очевидно, що сільськогосподарські виробничі кооперативи України, кількість яких перевищує 1 тис., також потребують, крім державного моніторингу й об’єктивної оцінки набутого досвіду, спеціальної програми, яка б була спрямована на їх реформування. Така програма сприяла б широкому залученню пересічних селян-членів сільськогосподарських виробничих кооперативів у кооперативи обслуговуючі, чим також поступово здійснювався б і відхід від «колгоспного» мислення, притаманного вітчизняному селянству.

На думку вітчизняних активістів кооперативного руху – вчених і практиків, в Україні, на жаль, поки що не існує послідовної та ефективної інформаційної політики щодо поширення серед населення кооперативної ідеї та кращого вітчизняного кооперативного досвіду. Дієвим інструментом у цьому можуть стати засоби масової інформації та кооперативні друковані видання. Про важливість останніх у справі пропаганди кооперативних знань і об’єктивного висвітлення переваг і недоліків різних кооперативних моделей свідчить дорадянська практика.

Аналізуючи ступінь висвітлення ролі кооперативних видань дорадянського періоду у поширенні кооперативного досвіду слід констатувати, що у сучасній історико-економічній літературі цей аспект просвітницької роботи представлений лише фрагментарно, як ілюстрація різнобічної діяльності кооперативних організацій другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Це стосується й характеристики артілей М. Левитського. Ідеї «артільного батька» та аналіз діяльності запропонованої ним форми сільськогосподарського виробничого кооперативу певною мірою відображено у працях М. Алімана, Л. Горкіної, В. Вовченко, Л. Корнійчук, В. Марочка, А. Пантелеймоненка [2, 3, 5, 8, 9] та ін. При цьому роль кооперативних видань у висвітленні досвіду артільного руху на селі кінця ХІХ – початку ХХ ст. ще належно не відображені у працях вітчизняних істориків і економістів. Саме ця обставина й визначає мету даної публікації.

Метою цієї статті є систематизація публікацій про «землеробські артілі» М. Левитського, розміщених на сторінках вітчизняних кооперативних видань дорадянського періоду, а також з’ясування переваг і недоліків цієї форми сільськогосподарської виробничої кооперації.

Основою для даної публікації є методи ретроспективного аналізу, синтезу, аналогій і системного підходу до узагальнення наявної інформації.

Дорадянські кооперативні видання на своїх сторінках активно розповідали про популярні на той час форми кооперативних організацій. Зокрема, широко висвітлювали інформацію про землеробські (сільськогосподарські) артілі. Так, у 1900 р. кооперативне видавництво м. Єлисаветграда «Кооператор» опублікувало «Артельный договор для земледельческих артелей», автором якого був «артільний батько» Микола Васильович Левитський. Головним завданням такої артілі він вважав об’єднання орної землі і створення спільного господарства для отримання низки переваг від такого об’єднання. У передмові Договору, зокрема, зазначається: «Ми ясно побачимо, яка користь від спілки, як подивимось на велику родину, – коли є своя домова спілка з батька і трьох – чотирьох синів, поки спілка тримається купи, то при родині є велике гарне господарство, бо робочої сили багато, і все господарство спільне, всі роблять вкупі на спільне, і всюди робота йде, і ні в чому нема зупинки, всього доволі, бо кажуть, «де робить гурточок, там повний куточок», або «дружній череді і вовк не страшний»… Але ж як тепер нема великих родин (вони розпадаються), … то треба гуртуватися у такі гуртки, як великі родини – для спільної господарки, хоч із чужих людей, щоб взяти силу і скласти велике господарство… Уважаючи на все це, щоб: а) Мати змогу міцно триматися землі, не кидати її і хліборобства… б) Щоб зробити наше господарство тривалішим, певнішим, щоб воно могло… дати нам таким чином сталі і потрібні засоби до життя, … щоб робота не була надміру важкою, як се буває у самотнім господарстві… спілкою можна багато зробити, що одному зовсім не під силу, навіть і багатому селянинові… г) Щоб мати змогу… набувати нові удосконалені хліборобські прилади і машини, расову скотину, добре різне насіння, а також поліпшити управу землі… і т. ін.) Щоб мати змогу спілкою за спільною порукою позичати гроші, потрібні на… поліпшення нашого господарства в приватних, урядових, кредитових закладах… е) Щоб забезпечити певний і ретельний виплат належних з нас… повинностей і податків» [7, с. 49].

З позиції аналізу переваг хліборобських артілей і пропаганди названої форми виробничої кооперації привертає увагу замітка, вміщена у рубриці «Кореспонденція» відомого журналу «Хуторянин». Її автор, опонуючи критикам «артільної ідеї», з певним кооперативним пафосом, але зі знанням справи зазначає: «Окремі пани, які сидять у містах, змальовують у газетах землеробські артілі невідповідними фарбами: пишуть, нібито селяни тільки для того і об’єднуються в артілі, щоб лише взяти позику… Я з товаришами ознайомився з артільним договором, створеним М. В. Левитським, тільки рік тому. Ми спочатку довго радились і спочатку створили тимчасову артіль, щоб наочніше переконатися у її користі; і лише коли побачили, що для бідних людей тільки і є спасіння в артілі, то уклали цей договір у жовтні 1897 р. Користь від артілі очевидна» [6, с. 66]. В іншому листі, вміщеному у тому таки «Хуторянині», йшлося про те, що названі селянські кооперативні організації мали значний вплив на підвищення добробуту своїх членів. Його автор захоплено розповідав: «Я останнім часом переходячи з одного двору в інший з молитвою, отримав велику радість від зростання рівня сільського господарства саме тих селян, які ведуть господарство артільним шляхом… Тепер у кожного з них простора і світла хата, пара коней (рідко одна), у деяких завилось по корівці, а то і по десятку овець: про що раніше вони, за їхніми словами, і мріяти не могли» [10, с. 286].

Незважаючи на невдачі «артільного руху», що проявилися вже на початку ХХ ст., інтерес до цієї форми сільськогосподарської кооперації залишався незмінним і у наступні роки. Вчені та практики вітчизняного кооперативного руху продовжували вивчати переваги й недоліки землеробських артілей М. Левитського. Свідченням цього є праці, розміщені не тільки у кооперативній періодиці. Це також і книги на кооперативну тематику, що є невід’ємною частиною кооперативних видань. Серед них передусім слід згадати працю видатного вченого-кооператора В. Тотоміанца «Сельскохозяйственная кооперация» (1908 р.). У ній автор, віддаючи належне економічним перевагам землеробських артілей, що полягають у можливості здійснення селянами колективної оренди землі, необхідної для ведення товарного господарства, вказує на виявлені ним «пагубні» організаційні недоліки. Так, учений зазначає, що М. Левитський «не врахував ту обставину, що до сприйняття комунізму (мова йде про головну умову артільного договору – спільне господарювання на заорендованій землі – прим. О. П.) більше схильні безземельні сільські робітники, ніж малоросійські селяни-власники. Зашкодили тут і урядові позики (далеко не завжди бралися селянами-артільниками на господарські потреби – прим. О. П.). Одним словом, М. Левитський мав успіх у бельгійських соціалістів, які дуже зацікавились його експериментами, але не мав поки що успіху серед індивідуалів-малоросів. Усе це не віднімає у землеробських артілей права на заснування і подальше існування. Землеробські артілі могли б також служити у нас справі внутрішньої колонізації величезних просторів необроблюваної землі. Вони могли б мати успіх у цьому, якби скомбінували свої дії з сільськогосподарськими асоціаціями» [11, с. 221–223].

Подібною оцінкою землеробських артілей М. Левитського характеризується праця А. Алексєєва «Производительная кооперация на Западе и в России», видана 1919 р. у Харкові Спілкою споживчих товариств Півдня Росії. У ній автор виділяє головну перевагу, притаманну цій формі кооперативних організацій. Вона полягає у тому, що малоземельні селяни, позбавлені можливості індивідуально орендувати необхідні десятини, отримують можливість зробити це за допомогою землеробської артілі. У зв’язку з цим А. Алексєєв зазначає: «Вони (селяни – прим. О. П.) орендують землю і потім ділять її між собою. Потім кожен член працює незалежно на своєму наділі» [1, с. 45]. При цьому автор коментує й причини їх занепаду. Так, він наводить думку про те, що «кращих знавців виробничої кооперації на заході С. і Б. Веббів: 1) відсутність дисципліни; 2) невміння пристосуватися до умов ринку; 3) брак коштів і невміння швидко слідувати за вдосконаленням технології» [1, с. 52]. Разом з цим А. Алексєєв, спираючись на позицію М. Туган-Барановського, вказує, що невдачі землеробських артілей полягають у відсутності у цих кооперативних організаціях найманої праці (тобто звертається увага на конфліктність спільної виробничої діяльності членів таких кооперативів) і недостатності капіталу [1, с. 52–53].

Враховуючи основні риси організації та діяльності «землеробських» артілей М. Левитського, можна зробити висновок про те, що названа форма виробничої кооперації, що існувала наприкінці ХІХ – початку ХХ ст., є однією з широковідомих моделей вітчизняного сільського кооперативу дорадянського періоду. Проте, враховуючи її суперечливість і елементи «кооперативного романтизму», слід вказати на невідповідність такої моделі ринковим умовам і недоцільність застосування її як форми господарювання у сучасним вітчизняним економічним умовам і запитам кооперативної практики. На нашу думку, найбільш доцільними для аграрного сектора України є сервісні (обслуговуючі) сільськогосподарські кооперативи – постачальницькі, збутові та багатофункціональні. Їхня неконфліктна природа, що не передбачає спільної виробничої діяльності та розподіл результатів праці, найбільш придатна для задоволення економічних інтересів вітчизняних фермерів і інших дрібних одноосібних сільськогосподарських товаровиробників.

Література
  1. Алексеев А. Производительная кооперация на Западе и в России / А. Алексеев. – Х. : Типография Товарищества потребителей островов Юга России, 1919. – 63 с.
  2. Аліман М. В. Видатні діячі кооперативного руху та їх ідеї. 2-ге вид. / М. В. Аліман, Ю. М. Гавриленко. – Донецьк : Проект, 2000. – 295 с.
  3. Вовченко В. Архівна спадщина і бібліотека Миколи Васильовича Левитського (1859–1936) як джерело українського просвітницького руху кінця ХІХ – 20-х рр. ХХ ст. / В. Вовченко // Бібліотечний вісник. – 2007. – № 1. – С. 38–41.
  4. Горкіна Л. П. Нариси з історії політичної економії в Україні (остання третина ХІХ – перша третина ХХ ст.) / Л. П. Горкіна. – К. : Наукова думка, 1994. – 243 с.
  5. Історія економічних учень : підручник / Л. Я. Корнійчук, Н. О. Татаренко, А. М. Поручник та ін. ; за ред. Л. Я. Корнійчук, Н. О. Татаренко. – К. : КНЕУ, 1999. – 564 с.
  6. Корреспонденция // Хуторянин. – 1998. – № 4. – С. 66.
  7.  Левитский Н. В. Артельный договор для земледельческих артелей / Н. В. Левитский. – Елисаветград :Кооператор, 1900. – 49 с.
  8. Марочко В. І. Українська селянська кооперація. Історико-теоретичний аспект (1861–1929 рр.) / В. І. Марочко.– К. : 1995. – 280 с.
  9. Пантелеймоненко А. О. Аграрна кооперація в Україні: теорія і практика : монографія / А. О. Пантелеймоненко. – Полтава : РВЦ ПУСКУ, 2008. – 347 с.
  10. Письмо в редакцию // Хуторянин. – 1998. – № 17. – С. 286. 11. Тотомианц В. Ф. Сельскохозяйственная кооперация. Очерки с приложением уставов / В. Ф. Тотомианц. – СПб. : Изд-во М. И. Семенова, 1908. – 368 с.
До змісту