До змісту

ПЕДАГОГІКА

     М. П. Хохлов,
доктор економічних наук, професор Харківського національного економічного університету

ПРОДУКТИВНІСТЬ ЗНАННЯ ЯК ЗМІСТОВНА СКЛАДОВА ЕКОНОМІЧНОЇ ОСВІТИ

На останньому щорічному  саміті  Ялтинської Європейської стратегії Дж. Вулфенсон, екс-президент Світового Банку, серед найбільш  важливих стратегічних проблем (корупція, управління корпораціями), які повинна вирішити Україна, щоб вийти на світову арену й посісти на ній гідну позицію, виокремив проблему освіти [1]. Свідченням цього є, по-перше, всесвітнє значення освіти як фактор розвитку, що зумовлює місце нації у глобальному просторі; по-друге,  Україна, яка ще недавно посідала почесне місце серед країн, втрачає свої позиції, і цей фактор перетворився з рушійної сили у нагальну проблему. Без значного підвищення рівня освіти, насичення її змістом, що відповідає сучасним вимогам розвитку суспільства, неможливо перетворення його у суспільство знань.

Рух до суспільства знань, ери знань, у якому економіка знань посідатиме визначну позицію,   визнається сьогодні багатьма відомими як зарубіжними, так і вітчизняними вченими, як загальний вектор розвитку цивілізації [2–5]. Підйом рівня освіти населення в ракурсі формування суспільства знань наповнює освітянський процес конкретним змістом. Поряд із озброєнням громадян загальними знаннями для подолання загального “хаосу незнання” вона має створювати міцний методологічний фундамент для вирішення  конкретних завдань соціального й економічного розвитку суспільства.  Тому постає проблема підвищення продуктивності знання на шляху до суспільства знань.  Цій проблемі теоретики приділяють менше уваги, що негативно впливає на практику господарювання.

У сучасних умовах побудови в Україні незалежної самодостатньої економіки не останнє за своїм значенням є оволодіння широкими верствами населення економічними знаннями. Ніколи ще в історії вищої освіти України підготовка економістів, як у структурі спеціальностей, так і за абсолютною чисельністю, не посідала такого високого місця. Підготовка економістів зайняла провідну роль у багатьох навіть непрофільних вищих учбових закладах. Але результатів обмаль. Економіка України не надолужує розвинуті країни, в коло яких вона прагне увійти. Якщо за рівнем суспільної праці – ВВП на душу населення – відставання від, наприклад, Франції становило на початку 90-х рр. 4,3 рази, то у 2008 р. - 4,8 рази [6, с. 758, 828]. Такі або гірші результати порівняння з іншими розвинутими країнами. У період кризи, що розгортається, падіння виробництва в Україні сягнуло більшої глибини на фоні цих країн. Протиріччя між зростанням чисельності економістів, що вливаються у національну економіку, й результатами господарської діяльності – одне із переконливих свідчень недостатньої продуктивності економічних знань суб’єктів господарської діяльності, в першу чергу з вищою економічною освітою.

На жаль, при загальній спрямованості до економіки знань  недостатньо уваги приділяється  підвищенню продуктивності знань, тоді як  проблема примноження віддачі від економічних знань виходить на передній план. Тому дослідження способів посилення продуктивності знань, у першу чергу економічних, які набуває й використовує суспільство, є досить актуальними.

Стаття присвячена питанням удосконалення змісту економічної освіти у напрямі підвищення продуктивності  економічних знань.   

Серед багатьох аспектів проблеми формування економічного знання з наголосом на підвищення його продуктивності має сенс виділити два: зовнішній для сфери освіти, який зумовлюється загальним станом національної економіки, та внутрішній, що залежить від змісту навчальних дисциплін, устрою освіти тощо.

Щодо першого аспекту слід зауважити, що система університетської освіти невід’ємна від суспільних умов реалізації одержаних знань. На це звертав увагу великий Д. І. Менделєєв, людина з його широким світоглядом, який залишив людству  не тільки Періодичний закон, а й змістовні праці  з питань  народного господарства, демографії, освіти: “Істинно освічена людина, як я її розумію в сучасному сенсі, знайде собі місце тоді, коли в ній з її самостійними думками матимуть потребу або уряд, або промисловість, або, кажучи взагалі, освічене суспільство”  [7, с. 226–227]. Дійсно, продуктивність застосування  економічного знання на практиці значною мірою визначаються станом суспільства, зокрема економіки, що зумовлює суспільну потребу в цих знаннях. Це вельми актуальна думка вченого, враховуючи сучасні умови нестійкої перехідної економіки України, явний прояв тенденції до її деіндустріалізації.  Хіба потрібні високі університетські знання економіці, яка поступово перетворюється у маркетингову службу зарубіжних компаній? Тому вкрай актуальним є вирішення стратегічного завдання – освоєння інноваційно-інвестиційної моделі розвитку національної економіки. Цей процес потребує високоосвічених,  креативних фахівців і сприятиме відродженню стимулів до розширення на високому якісному рівні сфери освіти, в першу чергу економічної.

Другий аспект формування продуктивного знання віддзеркалює зміст тих знань, що одержує студент в університетській аудиторії. Слід відзначити, що продуктивне економічне знання  є результатом продуктивного мислення. Тому виникає потреба у осмисленні цієї категорії, вимог продуктивного мислення.  Відомий теоретик у цій області, що охоплює увесь процес пізнання, М. Вертгеймер виділяє головне в продуктивному мисленні, яке ”прямує бажанням, прагненням дійти до істини, виявити структурне ядро, докопатися до витоків ситуації; перейти від невизначеного, неадекватного відношення до ясного, прозорого бачення основної суперечності в ситуації” [8, с. 271].

Сьогодні теоретичний базис економічної освіти в Україні утворює економікс, що стоїть біля витоків економічного знання, закладає спосіб економічного мислення студентів, майбутніх фахівців. За методологією і змістом економікс знаходиться в абсолютно іншій площині економічного знання,  віддаленій від продуктивного мислення.

Економікс, по-перше, принципово цікавить лише зовнішня форма економічних процесів і явищ, вартісна форма їх руху в ринковій економіці, що відповідає прагматичним уявленням суб'єктів, залучених у господарську діяльність. Як і століття до сьогодення, не дивлячись на  вдосконалення  форм викладу своїх  положень, економікс зайнята, по суті, тим, що переводить своєрідні  уявлення захоплених конкуренцією підприємців на нібито більш теоретичну, узагальнюючу мову і вимучує обґрунтування правильності цих уявлень” [9, с. 218]. Економічна наука, таким чином, підлаштовується під світогляд бізнес-еліти, яка прийшла сьогодні до влади.   

Далі, поза предметом економікс знаходиться  ”ядро” будь-якої сучасної економічної системи – відносини власності. Цей розділ економічної науки виведено за межі  економічної теорії і віддано, головним чином, правознавцям, соціологам.

Нарешті,  економікс описує, рух вартісної форми економічних категорій, констатує, економічні процеси, але жодні з них не є результатом внутрішніх суперечностей економічної системи, що  вивчаються. Економікс відійшла від дослідження основної суперечності капіталістичної ринкової системи, яка періодично жорстко нагадує про себе  у вигляді фінансових і економічних криз, соціальних потрясінь. Про наявність таких неподоланих суперечностей переконливо свідчить сучасна світова фінансово-економічна криза, яка захопила в першу чергу постіндустріальні країни, найбільш просунуті на шляху до інформаційного суспільства.

Ідеологія  неолібералізму, теорія економікс, яка на ній базується, знаходять усе більше критиків навіть серед західних учених.  Відомий сучасний теоретик з методології та історії економічної думки М. Блауг наголошує на відірваності сучасної економічної теорії від практики. Багато економістів, відзначає він, вважають, що суто теоретичний прогрес у розумінні деяких економічних проблем має самостійну цінність, навіть якщо це не є помітним внеском у розробку й оцінку наслідків реальної економічної політики. ”У цьому знаходить своє віддзеркалення сучасна тенденція розглядати економічне теоретизування як суто інтелектуальну гру, не намагаючись навіть зіставити свої теоретичні побудови із зовнішнім світом”, – стверджує він [10, с. 31].  Учений ставить під сумнів багато ключових положень, які утворюють  методологічну базу економікс (виробничі функції, теорію граничної продуктивності, закони попиту і пропозиції, інші)  внаслідок спрощеного підходу їх до реальних економічних процесів, слабкої верифікації, малої практичної цінності. Економікс створює вузьку, недостатню для розвитку економічної теорії фундаментальну базу, яка не сприяє пізнанню економічних процесів у їх   глибокій сутності й різноманітності. Це є відверта й об’єктивна оцінка спроможності економікс слугувати основою продуктивного економічного знання.

Слід більш критично ставитись до постулатів, що масово вселяються в економічну свідомість майбутніх фахівців. Наприклад, закон спадної дохідності (law of diminishing returns) полягає у тому, що “приріст виходу продукції від послідовного зростання вкладу (у окремий фактор виробництва - М. Х.) у кінцевому результаті знижується” [11, с. 902]. Зміст закону розкривається в іншому підручнику: “... Коли послідовні рівновеликі прирости змінного ресурсу добавляються до постійних ресурсів понад якогось певного рівня їх використання” [12, с. 387].  Таким чином, помилкова управлінська поведінка, що допускає розвиток окремих факторів виробництва без зв’язку з іншими факторами, піднімається на рівень економічного закону.

Це не закон, а порушення іншого об’єктивного закону, що вимагає системного пропорційного кількісно-якісного розвитку всіх факторів виробництва й об’єктивно регулює виробництво, як на мікро-, так і на макрорівні. Відхилення від нього – шлях, що призводить до марнотратства та втрати конкурентоспроможності на мікрорівні виробництва та до економічних криз – на макрорівні. Не випадково у західних підручниках, навчальних посібниках з менеджменту, індустріального інжинірингу, реінжинірингу тощо, в яких викладаються реальні знання з управління й організації виробництва, не знаходиться місця цим абстрактним побудовам [13–16]. Натомість, у центрі уваги – системні підходи, сутнісний зв’язок змінних факторів, планомірне управління факторами виробництва й одержання синергетичного ефекту від їх сумісного використання й т. п. Ці досягнення  конкретної економічної теорії, на відміну  від економікс, мають бути прийняті для вивчення й упровадження у практику економічного будівництва.

Недостатня фундаментальність економічного знання, що базується на економікс, не спроможна слугувати теоретичним знаряддям для ефективного вирішення реальних соціально-економічних і конкретних господарських проблем.  Проведена на пострадянському просторі за рецептами економікс терапія  національних економік призвела до  неочікуваних економічних і соціальних наслідків.

Таким чином, для України виявлення в загальному потоці економічного знання продуктивного знання, розповсюдження його й використання в практиці економічного будівництва держави має особливо актуальне значення.  Необхідно наповнити кожну базову економічну дисципліну реальним життєвим змістом, що відображає сутнісну сторону складних економічних відносин людей у процесі їх життєдіяльності. Важливою складовою процесу формування продуктивного економічного знання є збагачення його соціальним змістом. Одержані знання мають використовуватись на користь людини, а шлях до економіки знань – прямувати до суспільства, в якому рушійною силою стає творча високо моральна особистість, і на перший план виходить моральний аспект творчості, збагаченої продуктивним економічним знанням.

Література
  1. Саміт Ялтинської Європейської Стратегії (YES) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.yes-ukraine.org
  2. Інноваційна стратегія українських реформ / А. С. Гальчинський, В. М. Геєць, А. К. Кінах, В. П. Семиноженко. – К. : Знання України, 2002. – 336 с.
  3. Економіка знань: виклики глобалізації та Україна / під заг. ред. А. П. Гальчинського, С. В. Льовочкіна, В. П. Семіноженка. – К. : НІСД, 2004. – 262 с.
  4. Пономаренко В. С. Підготовка фахівців з вищою освітою для економіки знань / В. С. Пономаренко // Управління розвитком : зб. наук. статей. – 2006. – № 2. – С. 3–6.
  5. Колот А. Н. Фундаментализация и индивидуализация экономического образования как ведущие тенденции его развития / А. Н. Колот // Экономическая теория. – 2006. – №1. – С. 94–107.
  6. The World Almanac and Book of Facts 2009. – N.Y. : World Almanac Ed. Group, Inc., 2009. – 1008 р.
  7. Менделеев Д. И. Заветные мысли: Полное издание (впервые после 1905 г.) / Д. И. Менделеев. – М. : Мысль, 1995. – 414 с.
  8. Вертгеймер М. Продуктивное мышление : [пер. с англ.] / общ. ред. С. Ф. Горбова, В. П. Зинченко ; вступ. ст. В.П. Зинченко. – М. : Прогресс, 1987. – 336 с.
  9. Маркс К. Избранные сочинения : в 9 т. / К. Маркс, Ф. Энгельс. – М. : Политиздат, 1987. – Т. 9. – 1084 с.  
  10. Блауг М. Методология экономической науки, или Как экономисты объясняют : [пер. с англ.] / науч. ред. и вступ. ст. В. С. Автономова. – М. : Н. П. ”Журнал Вопросы экономики”, 2004. – 416 с.
  11. Samuelson P. A. Economics. Twelfth Ed. / P. A. Samuelson, W. D. Nordhaus. – Intern. Stud. Ed. – McGraw-Hill, Inc., 1985. – 950 p.
  12. Макконнелл Кэмпбелл Р. Экономикс: Принципы, проблемы и политика : в 2 т.: [пер. с англ.] / Кэмпбелл Р. Макконнелл, Стэнли Л. Брю. – 11 изд. – М. : Республика, 1992. – Т.2. – 400 с.
  13. Друкер П. Ф. Энциклопедия менеджмента : [пер. с англ.] / П. Ф. Друкер. – М. : ООО “И. Д. Вильямс”, 2006. – 432 с.
  14. Мескон М. Х. Основы менеджмента : [пер. с англ.] / М. Х. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоури. – М. : Дело, 1992. – 702 с.
  15. Хаммер М. Реинжиниринг корпорации: манифест революции в бизнесе / М. Хаммер, Д. Чампи. – СПб. : Изд. С.-Петерб. ун-та, 1997. – 224 с.
  16. Rosenblatt S. B. Modern Business: A Systems Approach / S. B. Rosenblatt, R. I. Bonnington, Jr. D. E. Needles. – Boston : Houghton Mifflin Company, 1973. – 542 p.
До змісту