До змісту

ЕКОНОМІКА

М. Б. Чижевська,
кандидат економічних наук, доцент кафедри грошового обігу і кредиту Полтавського університету економіки і торгівлі

СОЦІАЛЬНИЙ АУДИТ ЯК МЕХАНІЗМ ОЦІНКИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ РОЛІ КООПЕРАТИВНОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ

Сучасна історія кооперації в Україні з багатьох причин, як об’єктивних, так і суб’єктивних, характеризується недооцінкою суспільством соціально-економічної ролі кооперативного сектора економіки. Якщо бути більш точним, з часів «перебудови» існувало два зовсім протилежні підходи. З одного боку, на зорі незалежності кооперативні ідеї пристосовані під комуністичну ідеологію досить завзято вживались колишніми партійними функціонерами в новостворюване законодавче поле. Тут і спроби зберегти в незмінному вигляді споживчу кооперацію, і аграрна реформа з колективними сільськогосподарськими підприємствами та невирішеними й досі земельними відносинами. З іншого боку, прибічники неоліберальних цінностей з беззастережною вірою у вільну ринкову конкуренцію, індивідуалізм, запереченням ролі держави та необхідності соціальних витрат відклали кооперативні ідеї разом з комуністичною ідеологією до запорошених пилом архівів.

Поряд з іншими, перераховані чинники суперечливо вплинули на формування сучасного соціального середовища – сприйняття пересічною більшістю буття як агресивного зовнішнього оточення та ностальгією за минулим. Установка на наполегливу працю в колективі на благо суспільства змінилася на індивідуальні орієнтири та прагнення до швидкого збагачення. При цьому ідеологічною основою для цього слугували лозунги свободи та демократії. У процесі реформ руйнується цінність особистісних і сімейних відносин, посилюється орієнтація на швидкий хвилинний успіх, марнотратне споживання. Руйнуються цінності культури, традицій, історії та патріотизму. В результаті відбувається загальна дегуманізація соціуму.

Масовий імпорт західних інститутів на початковому етапі розвитку країни призвів до виникнення інституційних викривлень і мутацій, у деяких випадках навіть до повного відторгнення нових формальних правил. Неформальні відносини повсюдно заміщали не адаптовані під особливе соціокультурне середовище формальні інститути. На початку нового століття відторгнення нових інститутів починає поступово змінюватися попитом на них. Неоліберальні ідеї повільно заміщаються постулатами більш універсальної сучасної нової інституціональної теорії та економічної соціології. Людина опиняється в центрі уваги дослідників, конкуренція поступається соціальному партнерству. У розвинутих країнах теорія людського капіталу стала ідеологією потуж­них державних структур і приватних власників, які почали активно нарощувати інвестиції в економіку людини, а також економічним підґрунтям глобальної концепції людського розвитку. Фактично відбувається практичне втілення кооперативного механізму, який діє за принципом задоволення потреб індивіда за рахунок цілого, а не однієї групи за рахунок іншої, у сучасне структурно складне суспільство.

Молода українська держава постала перед вибором – розвивати в подальшому відносини панування-підкорення чи йти шляхом розвитку соціального партнерства. Економічна криза з її тяжкими наслідками для української економіки та суспільства в цілому ще більш яскраво відтінила недоліки попереднього вибору. Саме тому, визначаючи в майбутньому пріоритетність динамічного економічного розвитку на засадах соціального партнерства, країна отримує шанс на створення громадянського суспільства, подальше процвітання та безболісну інтеграцію до глобальної економіки. В таких умовах кооперативні ідеї, які саме i побудовані на принципах соціального партнерства, набувають актуальності та стають цілком зрозумілими для більшості.

Необхідно визнати і те, що вже досить довгий період, починаючи з пострадянських часів, кооперативна теорія знаходиться фактично в первісному стані. Її основні положення з різних причин не піддавались аналізу з позицій сучасних економічних доктрин. Незважаючи на те, що сучасне суспільство щодня стикається з явищем кооперації і користується її плодами, знання про неї ще не має закінченої теоретичної форми, а економічна думка недооцінює перетворення кооперативних систем дії в самостійний чинник соціального, духовного і гуманітарного прогресу цивілізації. Науковому аналізу теоретичних проблем кооперації в радянський період перешкоджав доведений до абсурду класовий формаційний підхід у суспільствознавстві, що відволікало увагу дослідників на обґрунтування положень про відмінність кооперації буржуазної від соціалістичної. Слабкість теоретичних досліджень у сфері кооперації зумовлена і складністю самого предмета. «Кооперативна проблема завжди володіла чарівливою силою: вона гіпнотизує тих, хто наближається до неї. У неї багато фанатичних прибічників, але мало вчених. Будучи благоговійною приємністю, кооперативна проблема звертається більше до емоцій, ніж до аргументів. Такий емоційний підхід властивий навіть провідним економістам, які з часів Мілля вивчали кооперативну проблему. Безліч видатних економістів лаконічно висловилися щодо суті кооперативних об’єднань, повторюючи повністю сталі думки з даного питання зі всіма їх помилками та плутаним сенсом [1]. Такий стан речей мають усі ознаки певного явища, або навіть феномена, що потребує наукового аналізу, проте навряд чи може бути обмежене дослідженнями тільки в колі впливу кооперативної ідеології.
Еволюційно, вийшовши з «надр традиційного суспільства» та несучи в собі риси, які заперечуються капіталізмом, кооперація, отримавши підтримку сил, що протистоять буржуазним порядкам, широко віддзеркалені в ідеології, політиці та суспільній думці. Акцент у цивілізаційній оцінці значення кооперації невиправдано був зміщений на боротьбу двох парадигм історичного розвитку – соціалістичної і капіталістичної. Ця обставина, у свою чергу, нібито унеможливлювала визначення власного історичного місця розташування колективних підприємств дрібних власників і прирікало їх бути або обов’язковим атрибутом капіталістичних стосунків, або ідеалом майбутнього соціалістичного устрою суспільства. Таким чином, складність і багатогранність проявів економічного, соціального та політичного характеру кооперації, зокрема розпливчатість понятійного апарату, змішення різнорідних історичних категорій і явищ, неминуче зумовлювали труднощі теоретичного аналізу. Відсутність чітких кордонів між економічним устроєм і суспільним рухом на підтримку кооперації, між економічними, соціальними та політичними характеристиками того, що ми звично називаємо одним поняттям «кооперація», призвело до еклектичного поєднання різнорідних наукових підходів у визначенні її суті, етапів розвитку, місця в цивілізаційному процесі [2].

Незважаючи на те, що за останні десять років на пострадянському просторі спостерігається пожвавлений інтерес до кооперативних досліджень, рівень теоретичних узагальнень, які могли б виявити інституційні особливості кооперативної форми суспільного виробництва, залишається невисоким, на що вказується у працях В. М. Гейця, Є. В. Єгорова, О. В. Соболєва, В. М. Полтеровича. Кількість праць, присвячених кооперації, зростає в геометричній прогресії, але більшість із них спрямована на дослідження досвіду попередників або мають прикладний характер у межах упровадження нових формальних інститутів. В цілому, не враховуючи вплив радянської ідеології, подібна ситуація спостерігається і на міжнародному рівні. Фактично, після вагомого дослідження І.В.Ємельянова «Економічна теорія кооперації» (1942), яке до цього часу залишається чи не єдиною роботою, що присвячена з’ясуванню суті та природи кооперації з позицій економічного аналізу, нічого схожого за своїм значенням і цінності досі не сформульовано [1]. Інтереси більшості дослідників не виходять за межі рівня кооперативів як елементу системи індустріального суспільства, хоча і враховують той факт, що зміни глобального масштабу призвели до появи нових форм втілення кооперації і переходу традиційних на якісно новий рівень. Приділяється багато уваги сукупності найрізноманітніших чинників, характерних для переходу індустріального суспільства до постіндустріального, і в першу чергу через зростаючу взаємозалежність між економікою і соціальною сферою, взаємопроникненням «економічного» та «соціального».

Багато робіт спрямовано на виявлення закономірностей трансформації кооперативних цінностей і принципів. Це досить відомі публікації Свена Ейка [5], Джонсона Бірчала [6, 7, 8], Тері Томаса [9]. Полін Грін, Івано Барберіні, Ларс Хіллбом здебільшого досліджують вплив кооперативів на розвиток ринкової економічної системи. Джек Бейлі [10], Дж. Коул [11] детально викладають основи кооперативного руху та його передумови. Безумовно, заслуговують уваги фундаментальні праці з історії кооперації, написані Джефрі Кінгсофом, Джозефом Рівзом, Десмондом Фленаганом, Генрі Твіггом, Арнольдом Боннером і Беатрісою Уебб. У цілому ж економічна наука не справляється з масивним і суперечливим матеріалом, наданим кооперативною співпрацею у ході комплексних соціальних змін в світовому суспільстві.

Сучасне положення кооперативних ідей можливо визначити як чинник, який хоча й активно впливає на повсякденність, проте залишається у значній мірі непізнаним і тому потребує фундаментального та всебічного вивчення з міждисциплінарних позицій. Широко відомо, що вже протягом 150 років проблемами кооперації займалися філософи, економісти, соціологи, які стояли на різних, часом протилежних ідейних і методологічних позиціях, що в цілому виглядає досить суперечливо з погляду на кооперацію як процес співробітництва.

Кооперативний рух має історію і традиції, школи та напрями, видатних представників, які по-різному розуміли призначення кооперації, вивчали її з різних сторін від чого їх думки набували досить парадоксальних форм. Значення кооперативної теорії і практики особливо гостро обговорювалося в процесі вирішення таких питань, як перехід від капіталістичного стану суспільства до соціалістичного, перетворення дрібнотоварного виробництва в безпосередньо регульоване суспільство, дослідження принципів демократичної організації, окремих соціальних інститутів і суспільства в цілому. В результаті такого стану речей у суспільному умонастрої продовжує панувати невизначеність відносно справжнього та майбутнього кооперативного світогляду як для економічної науки, так і соціальної практики. З протилежного боку, кооперація в процесі еволюції суспільства фактично стала основою для виникнення третього сектора економіки, представленого численною кількістю і різновидами сучасних неприбуткових організацій. На нашу думку, інституціональна теорія і є тим універсальним напрямом, який допоможе економічній науці об’єднати всі спільні надбання світової наукової думки про кооперацію. Найважливіше місце в цій парадигмі, яка покликана вирішити або щонайменше згладити протиріччя, має зайняти теорія і практика неприбуткового сектора економіки в цілому, оскільки його значення зростає з кожним роком, і він поступово охоплює все більшу нішу, раніше виділену державним установам і комерційним організаціям. Адекватне вивчення кооперації на сучасному етапі призводить до необхідності спиратися на досягнення різних суспільних наук, використовуючи їх досвід, уникаючи однобічної, як це було раніше, інтерпретації з позицій організації або конструювання структур майбутнього влаштування суспільства.

Особливо гостро невизначеність у суспільстві щодо кооперативного сектора економіки панує на сучасних українських теренах. Соціально-економічне значення кооперативних організацій для українського суспільства, як і раніше, оцінюється тільки через статистичні спостереження, які через майже повну відсутність у офіційній звітності є досить фрагментарними. Якщо не брати до уваги потенціал пропаганди кооперативної ідеї, то іншого механізму, який би дозволив викласти для суспільства на зрозумілій мові соціально-економічне значення кооперації, до цього часу так і не розроблено. Одночасно в корпоративному секторі економіки подібний механізм існує та поступово формується і в Україні.

Соціальну функцію підприємництва (зазвичай в обороті використовують такі категорії як «соціальна відповідальність бізнесу», «корпоративна соціальна відповідальність») оцінюють за допомогою соціального аудиту. Методологічною базою соціального аудиту слугують основні положення теорії соціоекономіки, розробленої американським науковцем і суспільним діячем Л. Етционі на основі філософії комунітаризма. На відміну від інших різновидів аудиту, практичне спрямування соціального аудиту переважно виражається в діагностиці стану соціальних відносин на мікрорівні, управління соціальним капіталом і відповідності внутрішніх правил обов’язковим умовам трудового законодавства. Щодо процесу формування сучасної концепції соціального аудиту цілком справедливо зазначити, що це і є саме той випадок, коли, незважаючи на позитивне значення для концепції людського розвитку пе­ре­дуючих їй теорій, основним «постачальником» нових ідей є саме життя, повсякденна практика суспільного розвитку.

Ідея корпоративної соціальної відповідальності набула закінченого вигляду декілька десятків років тому, коли на всесвітньому економічному форумі в Давосі Генеральний секретар ООН Кофі Анон звернувся до лідерів найбільших компаній світу із закликом приєднатися до міжнародної ініціативи – Глобального договору [12] - в рамках якого створюються умови для співпраці бізнесу з установами ООН, профспілками, неурядовими організаціями для втілення в життя загальних принципів соціальної рівності та збереження довкілля. Спираючись на перевагу спільних дій, Глобальний договір поставив завдання розвитку принципів соціальної відповідальності бізнесу, забезпечення його участі у вирішенні найбільш гострих проблем глобалізації. Таким чином, приватний бізнес, приєднавшись до договору в співпраці з іншими соціальними партнерами, зможе сприяти реалізації ідеї формування стійкої і відкритої глобальної економіки.

Глобальний договір є системою стосунків у формі мережі, організованої на базі Бюро Глобального договору і шести установ ООН і всіх учасників, що приєднались, включивши його принципи в свою стратегію розвитку і практичної діяльності. В основу Глобального договору покладено 10 принципів соціальної відповідальності, які, в свою чергу, розроблені на основі загальноприйнятих людських цінностей – дотримання прав людини, досягнень у сфері трудових відносин, збереженні навколишнього середовища та протидії корупції. На нашу думку, вимоги до учасників мережі публічної звітності та прозорості у формі декларації «Звіт з прогресу» зі специфічними соціальними показниками відіграли не останню роль у становленні соціального аудиту. Саме в цьому часовому проміжку, крім звичних показників аналітики, почали оцінювати діяльність компаній і з погляду етичності їх поведінки по відношенню до інвесторів, постачальників, клієнтів і, нарешті, до своїх співробітників.

Фактично зерна, засіяні ООН, лягли на благодатний ґрунт – інституціональне середовище, яке склалося на той час, багато в чому було підготовлене до формалізації нового інституту. Підтвердженням такому стану речей стали масові протести в середині 90-х рр. у відповідь на рішення компанії «Shell UK» затопити в Північному морі нафтову платформу «Brent Spar». Згодом в авторитетних виданнях почали з’являтися матеріали про неетичні бізнес-підходи на підприємствах великих корпорацій, які розміщені в країнах третього світу. Їм було висунуто звинувачення щодо використання дитячої праці, встановлення десятигодинного робочого дня та створення важких умов праці, які не відповідають загальноприйнятим стандартам. У суспільстві зрілі антикорпоративні настрої. Апогей громадського обурення припав на початок 2000-х, коли в світ вийшла книга Наомі Клайн «No Logo» з підзаголовком у російському виданні «Люди проти брендів», наклад якої розійшовсь за лічені тижні. Випереджаючи можливий удар по своїй репутації, прагнучи протистояти тиску різних суспільних груп, корпорації одна за одною заявляли про свою відповідальність перед суспільством. Цей процес досить швидко формалізувався у вигляді декларацій про корпоративну соціальну відповідальність. Так само швидко формалізація відбувалася і з боку держави – на законодавчому рівні. Таким чином, ідея корпоративної соціальної відповідальності (КСВ) набула цілісного вигляду та склалася остаточно як економічна категорія.

Згідно з визначенням Ф. Котлера, соціальна відповідальність бізнесу – це вільний вибір корпорації в рамках її інтересів зобов’язання підвищувати добробут суспільства через відповідні підходи до ведення бізнесу та надання корпоративних ресурсів [13]. Соціокультурні та економічні фактори впливу – різний рівень розвитку ринкових відносин, національні особливості кожного окремого суспільства, характерні ознаки національного менталітету зумовили процес формування національних моделей соціального аудиту. В свою чергу, їх доцільно об’єднати за спільними рисами – структурою, механізмом функціонування в два основні типи КСВ – американський і європейський, кожен з яких відображає особливості соціально-економічного укладу відповідного економічного простору. Відомо, що для США характерне мінімальне втручання держави в приватний сектор. Максимальна свобода учасників ринку є основою американського підприємництва, через що багато сфер суспільства залишаються саморегульованими. В цій країні досить давно утворені багаточисельні механізми участі бізнесу в соціальному житті суспільства та накопичений солідний досвід участі корпорацій у некомерційних проектах, про що свідчить діяльність величезної кількості корпоративних фондів. США досі залишаються чи не єдиною державою в світі, де професійна освіта та медична галузь здебільшого фінансуються за рахунок бізнесу (тут необхідно згадати про протиріччя, які виникли в суспільстві, коли президент Барак Обама запропонував реформувати систему охорони здоров’я). Відповідальна перед суспільством поведінка корпорацій заохочується вигідними для них податковими пільгами та заліками, що закріплені на законодавчому рівні. Природно, що принципи добровільності та саморегулювання були перенесені до американської моделі КСВ.

У Європі ж ситуація майже протилежна. Бізнес має досить високе податкове навантаження, а держава на ці кошти реалізує соціальні програми для населення. Просування принципів КСВ у Європі почалося з утворення в 1995 році мережі європейських бізнесів (European Business Network – CSR Europe), яка зайнялася просуванням і популяризацією принципів КСВ на «business-to-business» основі. Офіційно принципи КСВ були представлені на Лісабонському європейському саміті в березні 2000 р. В європейській моделі уряди виступають у ролі ініціатора й основної рушійної сили КСВ. Зараз основним базовим документом цих країн є «Green Paper», прийнятий у 2007 р., у якому представлена європейська рамкова політика з КСВ, згідно з якою уряд розробляє національну політику [14].

Таким чином, об’єктивною основою появи і розвитку соціального аудиту стала сукупність найрізноманітніших чинників, характерних для переходу індустріального суспільства до постіндустріального, в першу чергу через зростаючу взаємозалежність між економікою та соціальною сферою. На макрорівні, з появою більш зрілих ринкових стосунків, коли людські ресурси стають вирішальним чинником виробництва, неминуче підвищується соціальна відповідальність держави та бізнесу. На зміну теорії класових антагонізмів приходить концепція соціального партнерства, при якому соціальний консенсус досягається в результаті добровільного та рівноправного соціального діалогу між сторонами соціально-трудових стосунків. На мікрорівні через принципові зміни, які відбулися в конкурентному середовищі і у співвідношенні «жорстких» і «м’яких» чинників конкуренції, соціальна функція підприємства все в більшій мірі впливає на ефективність економічної діяльності (одержання прибутку).

Успіх підприємства сьогодні залежить не стільки від цінового фактора, скільки від якості продукту, його інноваційного характеру, сервісного обслуговування, соціального іміджу підприємства, тобто тих складових, які переважно пов’язані з людським чинником, соціальним кліматом і проблемами соціального управління людськими ресурсами. Цілком закономірно, що соціальні витрати стають вагомою статтею витрат виробництва сучасних підприємств з одночасним посиленням ролі соціальної відповідальності бізнесу. Досягнення конкурентоспроможності стає основною стратегічною метою підприємства і також є загальним корпоративним інтересом учасників його економічної діяльності. Отже, загальний корпоративний інтерес усіх учасників економічної діяльності підприємства є об’єктивною основою для пошуку та досягнення консенсусу способом соціального діалогу соціальних партнерів [15].

На жаль, незважаючи на свою особливу місію, кооперативний рух залишився осторонь від процесу становлення як КСВ, так і соціального аудиту, що визнається в посланні Міжнародного кооперативного альянсу (МКА) до міжнародного дня кооперативів (2007) – «Кооперативи у багатьох відношеннях є піонерами КСВ. Однак кооперативний рух недостатньо оцінив свою кооперативну відмінність. Він дозволив іншим організаціям претендувати на висунення цієї концепції. Пора розвинути послідовну та строгу схему для кращої оцінки нашої роботи, щоб продемонструвати поєднання економічних і соціальних переваг і кооперативну відмінність... Нам необхідно виміряти та продемонструвати соціальну та економічну користь, виміряти, якщо хочете кооперативну відмінність. Таке завдання і ставить перед собою МКА, вирішити яке він прагне через надання більш зрозумілих свідчень для суспільства. Це буде забезпечувати пропаганду, комунікацію і роботу з розвитку та надасть реальну додаткову цінність для наших членів» [16].

Можна констатувати, що питання соціально-економічної ролі кооперативного сектора економіки завжди мало певний ступінь актуальності як для самого суспільства, так і для кооперативного руху безпосередньо. При цьому в результаті еволюції загальної економічної системи людства воно набуло певних перспектив вирішення через розвиток нових взаємопов’язаних інституційних форм – корпоративної соціальної відповідальності та соціального аудиту, процес формалізації яких ми зараз спостерігаємо. Формування кооперативного сектора в Україні відбувається особливо важко з багатьох причин і під дією різних факторів. За весь час свого функціонування українське суспільство так і не визнало його реального існування, про що свідчить досить розрізнене кооперативне законодавство. Кооперативна форма власності, кооператив як особлива форма юридичної особи не мають належного відображення в основних законах країни. Розробка методології вимірювання соціально-економічної ефективності діяльності кооперативних організацій і кооперативних систем, використовуючи напрацювання вже усталеного наукового напряму – соціального аудиту є не тільки вимогою часу, але й способом, який забезпечить подальший гармонійний розвиток кооперативного сектора через погодження інтересів усіх верств суспільства.

В основу цієї методології потрібно покласти основні положення інституціональної теорії. Використовуючи такі домінанти як твердження, соціальні інститути мають значення (institutions matter), інституціональне середовище, існування формальних і неформальних інститутів, імпорт інститутів, залежність еволюції інститутів від попередньо обраної траєкторії (path dependence), ми одержуємо ключ до розуміння проблем, які заважають українському суспільству будувати багатоукладну соціально-орієнтовану економіку. Зважаючи на той факт, що за радянський період кооперація втратила спадкоємність і традиції попередників, набула своєрідної видозміненої форми, і в сучасності справді створюється заново, в іншому зовсім не схожому інституціональному середовищі, копіюючи нові незвичні для нас формальні інститути (наприклад кредитна кооперація), дозволить усунути всі допущені помилки [17].

Одна з типових погрішностей при інституціональному проектуванні – це непослідовність усередині набору імпортованих інститутів. Формальні інститути кооперації формувалися в Україні паралельними групами розробників. У роботі брали активну участь іноземні консультанти, які отримували фінансування з різних джерел, включаючи уряди зарубіжних країн, міжнародні організації. Джерела фінансування багато в чому визначали залучення тих чи інших експертів та, що найважливіше, вибір «донорів» для запозичення інститутів. Не дивно, що в результаті нормативні документи, які з’явилися, підпорядковані під логіку різних кооперативних систем, що розвивалися в достатньо різних умовах і, відповідно, мають свої істотні особливості. Крім того, ми повинні розуміти, що за час перебування в ізоляції від світової практики на наших теренах склалася особлива модель управління. Національно-специфічних способів управління організаціями дійсно не існує, однак протягом декількох десятиліть до цього були стійкі закономірності у керуванні господарськими системами взагалі. Ця модель історично зумовлена попередньою траєкторією розвитку. Для пострадянського суспільства характерна колективістська культура, в якій усі контрагенти поділяються на «своїх» і «чужих», де немає довіри до сторонніх осіб і панує подвійна мораль – одна для зовнішнього світу, а інша – для себе. Право націлене на захист групових інтересів, а не індивідуальних. У політичному житті, так само як і в системі управління окремим господарським осередком, діє примат централізації і дисципліни з узурпацією «на самому верху» максимального обсягу повноважень. У рамках цієї парадигми найменша незалежність будь-якого з елементів системи сприймається як загроза. Знайдена рівновага влаштовує всіх учасників взаємодії. Вони ігнорують формальні норми, що вимагають вести себе ненормальним для даного соціуму чином, і не вдаються до допомоги законних механізмів для вирішення виниклих конфліктів [18]. З огляду на ці роздуми, ми одержуємо логічні пояснення щодо процесів відчуження кооперативного менеджменту від рядових пайовиків, що є чи не основною нашою проблемою у становленні інституту кооперації.

Таким чином, незважаючи на актуальність питання соціально-економічної ролі кооперативного сектора економіки в українському суспільстві, розробка методології вимірювання соціально-економічної ефективності діяльності кооперативних організацій і кооперативних систем через упровадження основних положень соціального аудиту потребує зусиль усього наукового загалу, що повинно стати своєрідним гарантом від можливих помилок. На жаль, українська економічна думка ще не має в своєму розпорядженні повного наукового опису більшості реальних інститутів, навіть таких, як ринок, біржа або парламент [4]. Однак не менш важливими є зусилля і у сфері кооперативних досліджень, які б дозволили зробити теоретичні узагальнення та виявити інституційні особливості кооперативної форми суспільного виробництва. З погляду практичного впровадження публічної звітності про результати своєї соціальної діяльності, на нашу думку, розумно для кооперативного сектора розпочати процес приєднання до Глобального договору ООН, який набув в Україні організаційно-правового оформлення ще у 2006 р., коли керівники п’ятдесяти шести компаній і неурядових організацій, серед яких була і федерація профспілок, підписали угоду про приєднання і взяли на себе зобов’язання дотримуватися його положень.

Література
  1. Неуемная Россия :в 2 т./ под ред. Ю. М. Осипова, О. В. Иншакова, М. М. Гузева, Е. С. Зотовой. – Волгоград : Изд-во Волгоградского ун-та. – 2003. –Т. 2. – 482 с.
  2. Егоров Е. Место и роль кооперации в цивилизационном пространстве/ Е. Егоров // Вопросы экономики. – 2005. – № 4. – С. 85.
  3. Геєць В. М. Історичний досвід як джерело відродження/ В. М. Геєць // Вісті ЦССТУ. – 2006. – № 43. – С. 48.
  4. Полтерович В. М. Трансплантация экономических институтов / В. М. Полтерович // Экономическая наука современной России. – 2001. – № 3. – С. 32.
  5. Sven Ake. Cooperative values in a changing world - Cooperative Information Center: Cooperative values in a changing world. – Geneva : International Cooperative Alliance, October 2003, – P. 50.
  6. Birchall Johnson. Co-operative values and principles: a commentary / Johnson Birchall // Journal for Cooperative studies. – Vol. 31:3. January. – 1999.
  7. Birchal J. The International Co-operative movement [Електронний ресурс] / J. Birchal. – N. Y., 1997. – Режим доступу : http://www.eco-innovation.net/co-operatives
  8. Birchall J.The involvement of members in the governance of large-scale co-operative and mutual business: a formative evaluation of co-operative group / J. Birchall, R. Simmons // Rev. of social economy. – 2004. – Vol. 62, № 4. – P. 487–515.
  9. Thomas T. The co-operative bank s ethical stance / T. Thomas  // Review of international cooperation. – 1993. – Vol. 86, № 4. – P. 71–75.
  10. Bailey J. The British Cooperative movement / J. Bailey. – L. Hutchinson University Library, 1955. – 180 p.
  11. Cole G. D. H. The British Co-operative Movement in a Social Society [Електронний ресурс] L., 1951. / Режим доступу : http://www.fantasticfiction.co.uk/c/g-d-h-cole/british-cooperative-movement-in-socialist-society.htm
  12. Світова мережа Глобального Договору ООН [Електронний ресурс] / Режим доступу : http://www.unglobalcompact.org/index.html
  13. Корпоративна соціальна відповідальність. Як зробити якомога більше добра для вашої компанії та суспільства / упоряд. Ф. Котлер, Н. Лі. – Ж. : Вид-во А. Капусти, 2005. – 302 с.
  14. Corporate Social Responsibility National public policies in the European Union European Commission Directorate-General for Employment, Social Affairs and Equal Opportunities Unit D. 2 Manuscript completed in September 2007. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://europa.eu
  15. Социальный аудит : учебник / под ред. д. э. н., проф. А. А. Шулуса; д. э. н., проф. Ю. Н. Попова. – М. : Изд. дом «АТИСО», 2008. – 524 с.
  16. «Co-operative Values and Principles for Corporate Social Responsibility» International Day Cooperatives, 2007 [Електронний ресурс] / Режим доступу : http://www.ica.coop
  17. Чижевські М. Б. Община як інституційне середовище становлення кооперації / Голов. ред. чл.-кор. НАН України А. І. Даниленко. – К. : Вісник Інституту економіки та прогнозування НАНУ, 2009. – С. 81–87.
  18. Vernikov Andrei. Corporate governance intitutions in Russia: import and mutation [Електронний ресурс] MPRA Paper No. 15379, posted 23. May 2009 / Режим доступу : http://www.hse.ru/lingua/en/org/persons/64873
До змісту