До змісту

ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ

     Г. П. Скляр,
кандидат економічних наук, доцент кафедри фінансів Полтавського університету споживчої кооперації України

Кооперативна ідентичність, ідентифікація та можливі сценарії розвитку споживчої кооперації

Аналіз розвитку сумісно-розділених відносин соціального партнерства в основних сферах діяльності споживчої кооперації в умовах перехідної економіки України [11] дозволяє стверджувати, що посилення тенденції до розвитку у сфері споживчої кооперації моделі кооперації працівників у сфері торгівлі актуалізує дослідження відносин кооперативної ідентичності, ідентифікації, сценаріїв і механізмів розвитку споживчої кооперації, що, на наш погляд, має важливе наукове та практичне значення.

В останніх наукових публікаціях сучасні українські дослідники приділяють окремим питанням розвитку та відтворення кооперативної природи сфери споживчої кооперації певну увагу. Так, С. Г. Бабенко вважає за необхідне посилення уваги до інституту пайовиків і працівників споживчої кооперації [2, с. 6], відзначає посилення тенденцій соціального характеру [2, с. 9], пріоритетність соціальної ідеї та соціальної орієнтації споживчої кооперації [2, с. 12–13]. На думку С. Д. Гелея, протиріччя: абсолютизація кооперативних принципів у сучасних умовах часто стримує розвиток кооперації [4, с. 52–53], а також вважає особливо важливим завданням підвищення соціально-економічної зацікавленості членів товариств у збільшенні обсягів діяльності суб’єктів господарювання сфери споживчої кооперації, зростання пайового капіталу [4, с. 55]. В. В. Апопій акцентує увагу на гармонізації соціальних і економічних складників кооперації та робить висновок про специфіку структури змісту кооперації, що виражає її природу (кооперативна ідея, цінності, принципи, соціальна сфера, економічний потенціал, соціальна місія, економічний базис, кооперативна діяльність) [1, с. 68–69]. Р. Я. Пастушенко дає історичний огляд та практичні пропозиції щодо закріплення кооперативної ідентичності сфери споживчої кооперації України [9]. Ф. І. Хміль обґрунтовує теоретичні засади кооперативного менеджменту [13]. Г. А. Батьковець розглядає в контексті проблем соціальної бази розвитку функції соціального управління у сфері споживчої кооперації [3]. Колектив авторів (Ф. В. Горбонос, Г. В. Черевко, Н. Ф. Павленчик) констатує відсутність єдності серед науковців щодо тлумачення природи кооперативної організації [5]. Разом з тим у зазначених роботах не досліджуються з позицій економічної теорії відносини кооперативної ідентичності у сфері споживчої кооперації.

Методологічно стаття базується на теорії сумісно-розділених відносин, мета якої – аналіз відносин кооперативної ідентичності, економічних умов та механізмів їх (відносин) відтворення у сфері споживчої кооперації.

Сумісними є відносини об’єднання людей з метою створення соціально-економічних умов для спільного протистояння бідності; відносини заснування кооперативів і їх об’єднання у спілки різних рівнів, національні та регіональні кооперативні об’єднання, а останніх – у Міжнародний кооперативний альянс. Розділеними є відносини з задоволення індивідуальних потреб особистостей.

Сумісно-розділений характер кооперативних відносин проявляється при аналізі соціокультурних аспектів розвитку кооперації в умовах глобалізації. Ідея кооперації була втілена в країнах різних цивілізацій на всіх континентах, де постійно проживають люди. Соціокультурні відмінності безперечно впливають на якість економічного розвитку сфери кооперації. Разом з тим в основі кооперативного руху лежать загальнолюдські цінності, що створюють моральну основу – соціальний капітал для глобального кооперативного партнерства, формування глобальної кооперативної цивілізації.

Кооперативна цивілізація – це глобальна сфера розвитку сумісно-розділених відносин інтеграції інституційних форм кооперації на засадах соціального партнерства, прагматичного застосування принципів моральності у сфері господарства.

Сфера відносин кооперативної ідентичності включає, на наш погляд, сумісно-розділені відносини з визнання і реалізації кооперативних цінностей і принципів, а також сумісно-розділені відносини, що характеризують, власне, сферу споживчої кооперації. Стосовно останньої, то набуття Україною членства в Міжнародному кооперативному альянсі в 1992 р., тобто вже в умовах перехідної економіки, юридично підтвердило на міжнародному рівні визнання Укоопспілкою кооперативних цінностей і принципів. Водночас практика розвитку сфери споживчої кооперації в умовах перехідної економіки України свідчить, що кооперативні принципи, особливо економічної участі членів, повною мірою не реалізовуються. Тобто протиріччям є окремий характер розділених відносин з визнання і з реалізації кооперативних цінностей і принципів. Сумісними є відносини зі спільного визнання і реалізації кооперативних цінностей і принципів у сфері споживчої кооперації. Це протиріччя створює негативні умови для розвитку сфери споживчої кооперації і може призвести до втрати нею кооперативної ідентичності.

Питанням кооперативної ідентичності присвячено також окремі розділи в низці наукових праць зарубіжних учених. Так, Х. Штоффреген ідентичність споживчих кооперативів визначає як кооперативну «ідентичність власників і клієнтів». На його думку, кооперативи належать до споживчих тому, що вони підтримують людей, які, з одного боку, є членами, а отже, і власниками кооперативу, а з іншого – учасниками господарського обігу, які перебувають за межами кооперативу як покупці або постачальники. У виробничих кооперативах наявна інша ідентичність (порівняно зі споживчими кооперативами) – тут підприємства належать робітникам, тому кажуть про «ідентичність власників і робітників». Іноді ця остання кооперативна ідентичність формулюється як «ідентичність роботодавців і робітників» або як «ідентичність підприємця і робочої сили, яка виконує його функції» [14, с. 70].

З огляду на положення теорії сумісно-розділених відносин і визначення вищеназваного автора, розширимо теоретичну модель сфери кооперативної ідентичності. Для сфери споживчої кооперації ідентичними або природними є відносини кооперативу (споживчого товариства) з членами як власниками, покупцями, постачальниками. Розділеними є відносини кооперативу з його членами як власниками, як засновниками та інвесторами, а також як із учасниками господарського обігу: покупцями товарів у сфері кооперативної торгівлі, постачальниками сільськогосподарської продукції та сировини – для виробничо-заготівельної сфери, продукції народних промислів – для торгівлі сфери споживчої кооперації тощо. Водночас відносини кооперативу (споживчого товариства) з його членами як власниками та учасниками господарського обігу є сумісними.

У сфері виробничої кооперації ідентичними є відносини виробничого кооперативу з його членами як власниками і як робітниками. При цьому відносини виробничого кооперативу з його членами як власниками є розділеними. Розділений характер мають і відносини такого кооперативу з його членами як робітниками. Водночас відносини виробничого кооперативу з його членами як власниками і робітниками є сумісними.

Тобто ідентичними для сфери споживчої кооперації слід вважати відносини кооперативу з його членами як власниками та учасниками господарського обігу, а для сфери виробничої кооперації – відносини кооперативу з його членами як власниками і робітниками.

В умовах перехідної економіки в Україні для кооперативної сфери, у тому числі для сфери споживчої кооперації, характерним є розвиток сумісно-розділених відносин з інтеграції – наприклад, між сільськогосподарськими виробничими кооперативами, кредитними спілками та споживчими товариствами. Особливістю і протиріччям розвитку відносин інтеграції у сфері споживчої кооперації є тенденція до розвитку моделі кооперації працівників у сфері торгівлі за умови деформації та дезінтеграції моделі сфери споживчої кооперації. Вплив відносин з інтеграції та дезінтеграції на кооперативну ідентичність сфери споживчої кооперації може бути проаналізовано на основі наступних теоретичних положень.

Російські автори І. Грачов та С. Смолянський звертають увагу на те, що споживчі та виробничі кооперативи мають схожість і відмінності. У сфері цих кооперативів реалізовуються міжнародні прийняті кооперативні принципи. Однак відносини членів виробничих кооперативів більш тісно пов’язані з кооперативом – уже тому, що тільки особисто від них залежить їхня економічна участь. Важливим є зауваження авторів про те, що форма споживчого кооперативу може бути застосована в тому випадку, коли рішення конкретних завдань, які стоять перед кожним членом кооперативу, можливо ефективніше досягнути лише загальними зусиллями. Тобто, на наш погляд, споживчі кооперативи в умовах ринкового господарства є менш стабільною та стійкою формою, ніж виробничі. Наш висновок підтверджується думкою вказаних авторів про те, що виробничий кооператив пов’язаний із ринком усебічно. Він змушений вести конкурентну боротьбу з комерційними структурами на ринку постачання, у сфері внутрішньої організації та вдосконалення самого виробництва, на ринку збуту. Він повинен бути спроможним пропонувати ті послуги, які відповідають вимогам ринку, – якщо не хоче бути витісненим з нього. В той же час споживчий кооператив може бути зв’язаний з ринком однобічно, наприклад, у постачанні або збуті продукції, перебуваючи при цьому в цільовому об’єднанні з членами кооперативу, які, в свою чергу, є носіями кооперативу. Вищевказані автори вважають, що важливо підтримати тенденцію до взаємодії, взаємодоповнюваності, інтеграції виробничих і споживчих кооперативів, і зауважують при цьому, що виробничо-споживчі кооперативи як інтегровані утворення є найбільш розповсюдженими в країнах, що розвиваються [6, c. 12].

Дійсно, інтегровані виробничо-споживчі кооперативи можуть бути більш стійкими, ніж споживчі. Однак такий сценарій розвитку сфери кооперації висуває інші вимоги для оцінки і збереження ідентичності сфери споживчої кооперації.

В умовах соціальної ринкової економіки динаміка економічного розвитку характеризується та супроводжується появою перехідних, змішаних, близьких і інтегрованих форм кооперації [8, с. 3–4]. Можливе подальше трансформування у суто виробничі кооперативи, що зумовлене динамікою цілей власників, вектором їхніх інтересів і потреб, є небезпечним для існування сфери споживчої кооперації. Крім того, нормальним сценарієм розвитку успішних виробничих кооперативів зарубіжні автори називають припинення їхньої діяльності або перетворення у комерційні фірми за вимогою їхніх членів [8, с. 11]. Тобто такий сценарій розвитку в кінцевому результаті сприяє трансформації сфери споживчої кооперації у сферу підприємств торгівлі приватної форми власності або за певних економічних умов, веде до їхньої (підприємств) подальшої ліквідації. З погляду теорії сумісно-розділених відносин, в інтегрованій сфері виробничо-споживчої кооперації закладено внутрішнє протиріччя, що призводить до різновекторності розвитку відносин і форм реалізації кооперативної ідеї, трансформації кооперативного капіталу.

Виникнення сфери виробничо-споживчої кооперації в Україні пов’язане з особливостями умов її економічного розвитку. Генезис і інституційне оформлення моделі споживчої кооперації відбулися в умовах становлення капіталістичних відносин, а еволюція проходила в умовах адміністративно-командної економіки.

Вплив умов адміністративно-командної економіки на розвиток сфери споживчої кооперації певною мірою характеризується показниками сфери обслуговування населення. Виконання завдань держави щодо торгівлі на селі і в міських поселеннях призвело до появи значної частки покупців, які не були членами (пайовиками) споживчої кооперації (табл. 1). У 1990 р. частка пайовиків у чисельності населення, яке обслуговувалося споживчою кооперацією, становила лише 55,5 %, а в окремих регіонах – значно менше (наприклад, у Криму – 40,9 %, в Одеській області – 46,7 і т. д.). На наш погляд, на основі наведених даних можна кількісно структурувати сферу відносин з покупцями, виділяючи частку сфери відносин, власне, споживчої кооперації та сфери відносин, властивих виробничій кооперації. Отже, відносини розвитку моделі сфери кооперації працівників у сфері торгівлі були започатковані в умовах адміністративно-командної економіки: частки моделей розвитку кооперації працівників у сфері торгівлі споживчої кооперації та, власне, споживчої кооперації України в 1990 р. набули значень 44,5 і 55,5 % відповідно.

Таблиця 1
Показники сфери обслуговування населення споживчою кооперацією України за 1990 рік
№ з/п
Облспоживспілки
Чисельність населення, яке обслуговується споживчою кооперацією
у відсотках до всього населення
Чисельність пайовиків на 01.01.1991, тис. чол.
Частка пайовиків у чисельності населення, яке обслуговується споживчою кооперацією

1

Вінницька
1 384
72,2
832
60,1

2

Волинська
669
62,8
370
55,3

3

Дніпропетровська
887
22,7
498
56,1

4

Донецька
819
17,2
395
48,2

5

Житомирська
932
60,8
546
58,6

6

Закарпатська
797
63,4
393
49,3

7

Запорізька
675
32,2
371
55,0

8

Івано-Франківська
942
65,7
567
60,2

9

Київська
1 321
67,9
629
47,6

10

Кіровоградська
697
56,3
464
66,6

11

Кримська
924
43,4
378
40,9

12

Луганська
602
21,0
298
49,5

13

Львівська
1 331
48,2
681
51,2

14

Миколаївська
638
47,6
396
62,1

15

Одеська
1 109
42,0
518
46,7

16

Полтавська
931
53,0
617
66,3

17

Рівненська
775
66,1
377
48,6

18

Сумська
777
54,5
479
61,6

19

Тернопільська
877
75,0
507
57,8

20

Харківська
972
30,4
465
47,8

21

Херсонська
652
52,1
308
47,2

22

Хмельницька
946
62,4
580
61,3

23

Черкаська
1 008
66,0
650
64,5

24

Чернівецька
622
66,2
350
56,3

25

Чернігівська
868
61,7
636
73,3

 

Разом
22 155
42,7
12 305
55,5

Розраховано за: Основні показники господарсько-фінансової діяльності споживчої кооперації УРСР за 1986–1990 роки, с. 22.

Те, що розрахунок кількості населення, яке обслуговується споживчою кооперацією, здійснювався ще досить довго вже в перехідній економіці, з одного боку, вказує на незмінність попередніх поглядів на її сутність, а з другого – дозволяє зробити висновки про скорочення частки пайовиків у чисельності населення, яке обслуговується споживчою кооперацією, особливо міського (табл. 2).

Таблиця 2
Показники сфери обслуговування населення споживчою кооперацією України за 1991–1998 рр.
№ з/п
Показники
Роки
Відхилення (+, –)
1998 у % до 1991
1991
1998

1

Чисельність населення, яке обслуговується споживчою кооперацією, всього (тис. чол.): у тому числі:
22 401
12 773,9
– 9 627,1
57,0

2

  • міське
6 234
2 747,1
– 3 486,9
44,1

3

  • сільське
16 167
10 026,8
– 6 140,2
62,0

4

Чисельність пайовиків, тис. чол.
10 890
3 862 ,2
– 7 023,8
35,5

5

Частка пайовиків у чисельності населення, яке обслуговується споживчою кооперацією, %
48,6
30,3
– 18,3
х

Розраховано за: Основні показники господарсько-фінансової діяльності споживчої кооперації України за 1991 р., с. 21; Споживча кооперація України від з’їзду до з’їзду (1994–1998 рр.), с. 17.

Економічна інтерпретація показників табл. 2 в контексті нашого дослідження дозволяє сформулювати висновок про посилення тенденції до розвитку моделі кооперації працівників у сфері торгівлі в умовах перехідної економіки України. За період 1991–1998 рр. частка цієї моделі зросла до 69,7 %, тобто абсолютно переважного значення набули відносини з некооперативним населенням, а члени споживчої кооперації вже не є основними покупцями. Аналогічний показник в одній з областей у 2008 році досяг 81 % [розраховано за: Вісті. Діловий випуск. – 10.10.2008].

Отже, наявність тенденції до розвитку моделі кооперації працівників у сфері торгівлі поряд із моделлю розвитку сфери споживчої кооперації, а також залучення в асоційовані члени споживчої кооперації юридичних осіб – господарських товариств тощо деформують модель, власне, споживчої кооперації та вимагають свідомих підходів до управління розвитком відносин кооперативної ідентичності у сфері споживчої кооперації.

У сучасній практиці на пострадянському просторі сформульовано чітке визначення суті контролю за розвитком відносин кооперативної ідентичності у сфері споживчої кооперації. Так, російські дослідниці кооперації Л. Сіпко і Л. Наговіцина вважають за необхідне перевірку ідентичності споживчого кооперативу здійснювати за складом пайовиків. Для цього, на думку цих науковців, слід звертати увагу на частку в чисельності пайовиків працюючих і непрацюючих на підприємствах сфери споживчої кооперації, що дозволить своєчасно попереджати переродження споживчих кооперативів у виробничі [10, c. 19–21]. На наш погляд, такий методичний підхід поглиблює теоретичний аналіз відносин кооперативної ідентичності у сфері споживчої кооперації.

Загальну оцінку динаміки чисельності членів споживчої кооперації проведено нами за матеріалами табл. 3.

Таблиця 3
Показники чисельності членів (пайовиків) споживчої кооперації України за 1991–2008 рр. (на початок року, тис. чол.)
Рік
Чисельність пайовиків
Відхилення від попереднього періоду (+, –)
1991
12 305

1996

6 747
– 5 558

2001

1 239,6
– 5 507,4
2005
894,3
– 345,3
2008
723,4
– 170,9

Розраховано за: Основні показники господарсько-фінансової діяльності споживчої кооперації УРСР за 1986–1990 роки, с. 22; Основні показники господарсько-фінансової діяльності споживчої кооперації України за 1995 рік, с. 18; Основні показники господарсько-фінансової діяльності підприємств і організацій Укоопспілки за 2000 рік, с. 110; Основні показники господарсько-фінансової діяльності підприємств Укоопспілки за 2004 рік, с. 11; Основні показники господарсько-фінансової діяльності підприємств Укоопспілки за 2007 рік, с. 2.

За період 1991–2008 рр. чисельність членів (пайовиків) у сфері споживчої кооперації України значно скоротилася. За даними таблиці 3, кількість членів на початок 2008 р. становила 723,4 тис. чол., що менше аналогічного показника 1991 р. у 17 разів. За цей же період, як свідчать матеріали табл. 4, чисельність працівників у сфері споживчої кооперації зменшилась у 9,5 разів – з 769 до 81 тис. чол.

Таблиця 4
Показники чисельності працівників споживчої кооперації України за 1991–2008 рр. (на початок року, тис. чол.)
Рік
Чисельність працівників
Відхилення від попереднього періоду (+, –)
1991
769

1996

498,1
– 270,9

2001

191,7
– 306,4
2005
106,7
– 85,0
2008
81,0
– 25,7

Розраховано за: Основні показники господарсько-фінансової діяльності споживчої кооперації УРСР за 1986–1990 роки, с. 19; Основні показники господарсько-фінансової діяльності споживчої кооперації України за 1995 рік, с. 16; Основні показники господарсько-фінансової діяльності підприємств і організацій Укоопспілки за 2000 рік, с. 13; Основні показники господарсько-фінансової діяльності підприємств Укоопспілки за 2004 рік, с. 9; Основні показники господарсько-фінансової діяльності підприємств Укоопспілки за 2007 рік, с. 9.

Поряд із загальними тенденціями до зменшення чисельності членів і працівників підприємств сфери споживчої кооперації в умовах перехідної економіки України, особливо в період 1991–2001 рр., набула розвитку тенденція до збільшення частки членів, що працюють на підприємствах сфери споживчої кооперації, в загальній чисельності її членів (табл. 5).

Таблиця 5
Показники частки працівників у чисельності членів (пайовиків) споживчої кооперації України за 1991–2008 рр. (на початок року, тис. чол.)
Рік
Чисельність
Відношення чисельності працівників до чисельності членів, %
Відхилення частки від попереднього періоду, пунктів
членів (пайовиків)
працівників
1991
12 305
769,0
6,2

1996

6 747
498,1
7,4
1,2

2001

1 239,6
191,7
15,5
8,1
2005
894,3
106,7
11,9
– 3,6
2008
723,4
81,0
11,2
0,7

Розраховано за: Основні показники господарсько-фінансової діяльності споживчої кооперації УРСР за 1986–1990 роки, с. 19, 22; Основні показники господарсько-фінансової діяльності споживчої кооперації України за 1995 рік, с. 16, 18; Основні показники господарсько-фінансової діяльності підприємств і організацій Укоопспілки за 2000 рік, с. 13, 110; Основні показники господарсько-фінансової діяльності підприємств Укоопспілки за 2004 рік, с. 9, 11; Основні показники господарсько-фінансової діяльності підприємств Укоопспілки за 2007 рік, с. 1, 9.

При аналізі матеріалів і розрахунків (див. табл. 5) враховано, що в умовах перехідної економіки практично всі працівники підприємств сфери споживчої кооперації є її членами (пайовиками). Тобто збільшення частки пайовиків, які працюють на підприємствах сфери споживчої кооперації, свідчить про розвиток відносин, властивих для моделі кооперації працівників у сфері торгівлі. Певне зменшення частки працюючих пайовиків у загальній їхній чисельності станом на початок 2008 р. може розглядатись як результат свідомих дій правління Укоопспілки щодо відтворення кооперативної ідентичності сфери споживчої кооперації.

Теоретичний аналіз відносин ідентичності та ідентифікації сфери споживчої кооперації України дозволяє, на наш погляд, стверджувати, що втрата кооперативної природи є однією з головних умов скорочення соціальної бази – зниження чисельності членів (пайовиків) споживчих товариств (споживчих кооперативів). Унаслідок деформації моделі сфери споживчої кооперації ще в умовах адміністративно-командної економіки сформувалася тенденція до розвитку моделі кооперації працівників у сфері торгівлі, яка поглибилася в умовах перехідної економіки. Тому основними сценаріями розвитку сфери споживчої кооперації України слід, на нашу думку, вважати: сценарій відтворення моделі відносин сфери споживчої кооперації; сценарій подальшого розвитку моделі кооперації працівників у сфері торгівлі; сценарій трансформації відносин кооперації у сферу відносин приватної торгівлі з можливим, як свідчить світовий досвід, банкрутством у майбутньому; сценарій інтеграції сфери споживчої кооперації з різними іншими сферами кооперації (кредитною, сільськогосподарською виробничою, збутопостачальницькою тощо) та сценарій розвитку інших перехідних і змішаних форм.

Сумісно-розділений характер відносин сфери кооперативної ідентичності вимагає не тільки визнання, а й дотримання, реалізації у сфері споживчої кооперації кооперативних цінностей і принципів. Усвідомлення необхідності розвитку відносин, ідентичних моделі сфери споживчої кооперації, вимагає відтворення або створення механізмів, що поєднують засновані на моральності соціальну сферу та сферу економічних відносин кооперації. Особливої уваги, на наш погляд, вимагає розвиток відносин із членами (пайовиками) споживчої кооперації. Важливим при цьому є формування в суспільній свідомості позитивного уявлення про сферу споживчої кооперації, загальнолюдську та високоморальну основи кооперативних цінностей і принципів. Необхідно подолати наслідки деформації відносин, якої зазнала сфера споживчої кооперації в умовах адміністративно-командної економіки і яка спричинила зміни у свідомості її членів (пайовиків), – оскільки це призводить до певних протиріч у практиці розвитку сфери відносин з пайовиками.

Так, в умовах перехідної економіки прийом нових членів часто здійснюється з використанням дефіциту робочих місць і цільових направлень на навчання у вищі навчальні заклади сфери споживчої кооперації. При цьому широко застосовується внесення новими членами певних сум додаткових внесків. Тобто: у свідомості деяких працівників організацій сфери споживчої кооперації закладено (і вони спрацьовують) методи мотивації, сформовані в умовах адміністративно-командної економіки (економіки дефіциту), нівелюється значимість відносин з пайовиками як учасниками внутрішнього ринку сфери споживчої кооперації. Разом з тим, існує думка пайовиків – працівників підприємств сфери споживчої кооперації, зміст якої полягає в тому, що немає необхідності в збільшенні чисельності непрацюючих у сфері споживчої кооперації членів, чия участь визначається й іноді вичерпується невеликим за розміром вступним внеском. Бажаними є ті пайовики, які активно – своєю працею і фінансовими ресурсами – підтримують сферу споживчої кооперації, купують товари в її магазинах. Прикладом активної свідомої участі членів (пайовиків) споживчих товариств у господарській діяльності сфери споживчої кооперації є виконання ними безоплатно реконструкції торговельних підприємств, пристосування виділених сільською радою будівель під магазини в Гадяцькій райспоживспілці Полтавської області.

Слід наголосити, що в умовах перехідної економіки актуалізується роль пайовиків як основи суспільно-громадської складової сфери споживчої кооперації. Оприлюднення громадянської позиції пайовиків на захист своїх економічних інтересів і об’єктів власності споживчої кооперації сприяють дотриманню норм чинного законодавства органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, суб’єктами підприємницької діяльності.

Це засвідчує, що нині є необхідними зміни в суспільній свідомості, а також у свідомості керівників і працівників організацій сфери споживчої кооперації, членів (пайовиків) споживчої кооперації стосовно відтворення ролі пайовика в розвитку відносин кооперативної ідентичності сфери споживчої кооперації. Наявність достатньої чисельності свідомих і економічно активних членів споживчої кооперації, які не працюють на її підприємствах, на нашу думку, визначає в головному кооперативну ідентичність сфери споживчої кооперації. Тобто

ДЧП = КІск,

де ДЧП – достатня чисельність пайовиків, які не працюють на підприємствах сфери споживчої кооперації;
     КІск – кооперативна ідентичність споживчої кооперації.

Достатньою слід вважати, на нашу думку, чисельність членів (пайовиків), які не працюють на підприємствах сфери споживчої кооперації, але забезпечують розвиток відносин на її внутрішньому товарному ринку через активну участь в основних сферах діяльності споживчої кооперації.

Механізмом відтворення соціально-економічного статусу члена (пайовика) споживчої кооперації як реального власника є, в першу чергу, розвиток відносин власності, що сприяє реалізації принципів добровільного та відкритого членства, демократичного членського контролю та, головне, участі членів у економічній діяльності, забезпеченні автономності та незалежності кооперативів. В умовах перехідної економіки свідомому розвитку відносин власності та відтворенню соціально-економічного статусу пайовика особливу увагу приділяють центральні органи управління сферою споживчої кооперації, а саме Центральна спілка споживчих товариств (Укоопспілка). Для цього розроблено та реалізуються «Програма завершення розмежування і закріплення власності в споживчій кооперації України», «Положення про неподільний фонд споживчого товариства», «Положення про організацію пайового господарства споживчої кооперації України», «Положення про громадське майно (основні засоби) споживчої кооперації України», «Положення про порядок продажу на аукціонах основних засобів підприємств і організацій споживчої кооперації України», «Положення про майнові сертифікати на право на пай (частку) в майні споживчого товариства системи Центральної спілки споживчих товариств України (Укоопспілки)» тощо. Для забезпечення умов реалізації головного економічного кооперативного принципу – участі членів у економічній діяльності, розроблено «Положення про порядок участі членів, асоційованих членів споживчого товариства (з числа фізичних осіб) у його господарській діяльності (придбання товарів в об’єктах роздрібної торгівлі споживчої кооперації України)». Залученню молоді у сферу споживчої кооперації має сприяти реалізація «Концепції молодіжної політики Центральної спілки споживчих товариств України та профспілки працівників споживчої кооперації України». Отже, в умовах перехідної економіки України активно реалізовується політика Центральної спілки споживчих товариств України (Укоопспілки) щодо відтворення кооперативної ідентичності сфери споживчої кооперації.

Протиріччям у розвитку відносин з членами є активна свідома політика Укоопспілки – на відміну від загалом соціально пасивного ставлення значної частки пайовиків, які не працюють на підприємствах сфери споживчої кооперації, до відтворення її кооперативної ідентичності.

Практика свідчить, що в останні роки здійснюється свідомий розвиток відносин у сфері організаційно-кооперативної роботи, відновлюються механізми аналогічної служби. Застосування під час аналізу теорії сумісно-розділених відносин дозволяє стверджувати, що нині потрібен ширший погляд на механізми сфери соціально-економічного управління розвитком відносин з членами (пайовиками) споживчої кооперації.

На наш погляд, у контексті дослідження особливо важливим є розвиток відносин з реалізації кооперативного принципу «навчання, підвищення кваліфікації, інформація», залучення до цього, разом з працівниками служби з організаційно-кооперативної роботи, яка нині відновлюється, інших працівників підприємств сфери споживчої кооперації, активних членів споживчих товариств, а також викладачів і студентів кооперативних навчальних закладів. Розділеними тут виступають відносини з членами та потенційними членами споживчих товариств співробітників служби організаційно-кооперативної роботи. Роздільність притаманна і відносинам з пайовиками – щодо кооперативних виплат за їхню участь у господарській діяльності споживчих товариств. Розділений характер мають також відносини членів кооперативного активу з потенційними пайовиками споживчої кооперації. Роздільність характерна і для відносин викладачів кооперативних навчальних закладів зі студентами – щодо вивчення теорії кооперації. Водночас відносини з реалізації кооперативного принципу «навчання, підвищення кваліфікації, інформація» є сумісними. Тобто сфера соціально-економічного управління розвитком відносин з членами та потенційними членами споживчої кооперації має сумісно-розділений характер, поєднує механізми, властиві економічній і соціальній сферам споживчої кооперації.

Економічні механізми значною мірою забезпечують розвиток відносин з реалізації кооперативного принципу економічної участі членів у господарській діяльності у сфері споживчої кооперації. Ці механізми мають у європейських країнах різні форми. Приміром, в Угорщині для членів споживчих кооперативів застосовують знижки та пільги в розмірі 2–5 % від вартості покупки, а також бонус – повернення частини вартості покупок у кінці року. Для членів Спілки чеських і моравських споживчих кооперативів надаються знижки в розмірі 0,75–2 % від вартості товарів, а також пільги у вигляді оплачуваних кооперативами екскурсій і путівок для відпочинку. Шведська кооперативна спілка використовує щорічний дивіденд і преміальні, що нараховуються пропорційно до вартості покупок кожним членом. Національна асоціація споживчих кооперативів Італії використовує знижки – як механізм мотивації купівлі членами продовольчих товарів кооперативного виробництва, а в деяких випадках розподіляє частину прибутку пропорційно до вартості придбаних членами товарів [10, с. 42–43].

В Україні основним мотиваційним економічним механізмом розвитку відносин з реалізації кооперативного принципу економічної участі членів мають стати кооперативні виплати. «Положенням про кооперативні виплати членам споживчих товариств за придбання товарів в об’єктах роздрібної торгівлі та харчування споживчої кооперації України», що затверджено в січні 2006 р., кооперативні виплати визначаються як частина чистого прибутку від торгової діяльності, що розподіляється між членами споживчих товариств пропорційно до їхньої участі в придбанні товарів в об’єктах роздрібної торгівлі та харчування сфери споживчої кооперації. За підсумками господарської діяльності за 2005 р., кооперативні виплати у сфері споживчої кооперації України становили 1 841 тис. грн. [2, c. 10]. Крім того, за оцінками експертів, у деяких регіонах України застосовуються й інші форми мотивації пайовиків до участі в господарській діяльності споживчих товариств, зокрема: знижки при продажу товарів, дисконтні картки, нарахування дивідендів з частини прибутку на пайові внески тощо. На основі положень теорії сумісно-розділених відносин можна, на наш погляд, стверджувати, що розділеними є відносини із запровадження та реалізації кожної з названих форм мотивації участі членів (пайовиків) споживчих товариств у їх (товариств) господарській діяльності, а сумісними – відносини з розвитку економічних механізмів мотивації участі членів (пайовиків) у відтворенні кооперативної ідентичності сфери споживчої кооперації України, а також у реалізації кооперативного принципу економічної участі членів.

На нашу думку, існує певне протиріччя в тому, що кооперативні навчальні заклади більшу частку випускників направляють не у сферу споживчої кооперації, а для задоволення потреб у кадрах підприємств і організацій інших сфер економіки, в тому числі конкурентів споживчої кооперації у сфері торгівлі, ресторанного господарства, виробництва тощо. Цей факт підтверджує наявність загальної тенденції до розвитку кооперації працівників у сфері торгівлі у сфері споживчої кооперації. Разом з тим, залучення на навчання студентів за договорами з фізичними особами та договорами з юридичними особами інших форм власності сприяє формуванню фінансових ресурсів для розвитку сфери кооперативної освіти та розповсюдженню ідеї кооперації.

Найбільш значущими, на наш погляд, механізмами соціальної сфери, які сприяють розвитку відносин з членами та потенційними членами споживчої кооперації, є механізми сфери кооперативної освіти, механізми позаекономічної мотивації. Завдяки розвитку сфери освіти значною мірою здійснюється розповсюдження ідеї кооперації, знань про суть і форми відносин з її реалізації в глобалізованому світі, виховується відчуття належності до світової кооперативної спільноти, причетності до відтворення в суспільній практиці кооперативної традиції, реалізації кооперативних цінностей і принципів, тобто набувають розвитку відносини формування соціально-економічної людини кооперації. Відповідати критеріям сучасної соціально-економічної людини кооперації може, на нашу думку, тільки свідома, моральна, високоосвічена, професійно спроможна особистість. Отже, потрібен відповідний людський капітал, який формується у сфері базового навчання, післядипломної освіти, безпосередньо на робочому місці. Слід зазначити, що відносини у сфері кооперації створюють, у свою чергу, прийнятні умови для розвитку такої особистості. Ми розділяємо думку О. Тоффлера, який вважає кооперативи більш сприятливими для особистості, оскільки вони є невеликими за обсягом робочі об’єднання [12, с. 282]. Відносини у сферах навчання і виробництва поряд з відображенням об’єктів ринкової інфраструктури впливають на економічну свідомість особистості, відіграють важливу роль у формуванні сучасного економічного мислення кооператорів. Особливо акцентуючи на значенні відносин у сфері освіти, зазначимо, що далеко не в усіх країнах з розвиненими відносинами у сфері кооперації створено і функціонують власні кооперативні вищі навчальні заклади. На батьківщині споживчої кооперації – у Великій Британії – діє кооперативний коледж. У Фінляндії створено Інститут Джолласа, в якому надається базова освіта, а також здійснюється післядипломна освіта [7, с. 130]. Особливістю організації навчального процесу у вищевказаних навчальних закладах є практична спрямованість на створення і розвиток споживчих кооперативів (споживчих товариств). У цьому контексті безперечною, на нашу думку, перевагою споживчої кооперації України над коопераціями розвинених країн є наявність власних навчальних закладів, що забезпечують підготовку кадрів для всіх рівнів. Кадровий потенціал кооперативних навчальних закладів дозволяє проводити ґрунтовні наукові дослідження сфери споживчої кооперації. Слід зауважити, що кооперативні коледжі та технікуми спроможні безпосередньо підтримувати службу організаційно-кооперативної роботи, сприяти розвитку відносин з членами та потенційними членами сфери споживчої кооперації в регіонах.

Отже, сумісно-розділені відносини розвитку економічної та соціальної сфери споживчої кооперації сприяють свідомій реалізації кооперативних цінностей і принципів, формують механізми, що сприяють відтворенню кооперативної ідентичності, особливо механізми сфери соціально-економічного управління розвитком відносин з членами споживчої кооперації. Наші подальші наукові дослідження пов’язані з проблемами космізму кооперації.

Література
  1. Апопій В. В Соціально-економічний зміст кооперації: теоретичні та прикладні аспекти // Вісник Львівської комерційної академії. – Серія економічна. – Вип. 21. – Львів: Видавництво Львівської комерційної академії, 2006. – С. 67–78.
  2. Бабенко С. Г. Сучасні тенденції і пріоритети розвитку споживчої кооперації України // Вісник Львівської комерційної академії. – Серія економічна. – Вип. 21. – Львів: Видавництво Львівської комерційної академії, 2006. – С. 3–15.
  3. Батьковець Г. А. Соціальна база розвитку і соціальна місія споживчої кооперації України // Вісник Львівської комерційної академії. – Серія економічна. – Вип. 21. – Львів: Видавництво Львівської комерційної академії, 2006. – С. 181–186.
  4. Гелей С. Д. Споживча кооперація України: історичні етапи розвитку // Вісник Львівської комерційної академії. – Серія економічна. – Вип. 21. – Львів: Видавництво Львівської комерційної академії, 2006. – С. 40–56.
  5. Горбонос Ф. В., Черевко Г. В., Павленчик Н. Ф. Внутрішні відносини в кооперативі // Вісник Львівської комерційної академії. – Серія економічна. – Вип. 21. – Львів: Видавництво Львівської комерційної академії, 2006. – С. 113–122.
  6. Грачёв И. Д., Смолянский С. В. Производственные кооперативы как альтернатива или зачем надо создавать производственные кооперативы // Производственные кооперативы: новый старт – новые возможности. – М.: Хлебпродинформ, 1998. – С. 9–15.
  7. Мариничев Ю. М. Основы организации, управления и информационного обеспечения потребкооперации. – М.: МАН ИПТ, 2001. – 468 с.
  8. Мюнкнер Х.-Х. Производственные кооперативы: Классическая модель с перспективами на будущее в современном индустриальном обществе? – Марбург на Лане, 1995. – 11 с.
  9. Пастушенко Р. Я. Кооперативна ідентичність та споживча кооперація України // Вісник Львівської комерційної академії. – Серія економічна. – Вип. 21. – Львів: Видавництво Львівської комерційної академії, 2006. – С. 161–173.
  10. Сипко Л. А., Наговицина Л. П. Проблемы потребительской кооперации России. – Новосибирск: СибУПК, 1999. – 56 с.
  11. Скляр Г. П. Економічні умови і протиріччя розвитку споживчої кооперації в перехідній економіці: монографія. – Полтава: РВВ ПУСКУ, 2008. – 279 с.
  12. Тоффлер О. Третя хвиля // Сучасна зарубіжна соціальна філософія: хрестом / Упоряд. В. Лях. – К.: Либідь, 1996. – С. 275–334.
  13. Хміль Ф. І. Теоретичні проблеми управління у споживчій кооперації // Вісник Львівської комерційної академії. – Серія економічна. – Вип. 21. – Львів: Видавництво Львівської комерційної академії, 2006. – С. 123–134.
  14. Штоффреген X. Направления использования прибыли в производственном кооперативе // Производственные кооперативы: новый старт – новые возможности. – М.: Хлебпродинформ, 1998. – С. 68–76.
До змісту