До змісту

СЛОВО КООПЕРАТОРАМ-ПРАКТИКАМ

     В.Г. Перхун,
перший заступник голови правління Кіровоградської облспоживспілки

Роль споживчої кооперації у вирішенні соціально-економічних проблем сучасного села

Складні трансформаційні процеси, що відбуваються нині в Україні, характерні для будь-якого суспільства перехідного періоду. Їх характерною ознакою є економічні та соціальні кризи, політичні конфлікти та занепад у моральності і духовному житті. Особливо потерпає від цих процесів населення сільських регіонів, де ринкові відносини знаходяться на початковому етапі їх становлення. Вони проявляються у важкому соціальному стані сільського населення, його стрімкому старінні та знелюдненні українських сіл, занепаді осередків сільської культури та духовності.

Світовий досвід, свідчить про те, що вихід із кризової ситуації для українського села полягає у становленні виробничої та інших видів кооперації. Особливу роль у його відродженні може відіграти також споживча кооперація, діяльність якої притаманна для українського села впродовж усього ХХ ст. Підтвердженням цієї тези є також те, що споживча кооперація, діяльність якої зосереджена переважно в сільській місцевості, зберегла свою організаційну структуру, господарську, насамперед торговельну діяльність, яка після глибокої кризи 90-х рр. набула тенденцій поступового розширення та зростання економічної ефективності.

Відродженню та розвитку споживчої кооперації в сучасних умовах також заважають стереотипи негативного сприйняття кооперації суспільною свідомістю, що не дають можливості реально оцінити роль системи в економіці, соціальній сфері України та визначитися державним і самоврядним органам  щодо форм і методів співпраці зі споживчою кооперацією, її підтримки у виконанні загальнозначимих соціальних функцій. Джерелом цих стереотипів є те, що в радянський період кооперативні відносини в системі зазнали одержавлення, і вона розвивалася без урахування інтересів мільйонів пайовиків. Завдяки державній підтримці господарська діяльність споживчої кооперації в цей період розвивалася досить динамічно. Тому досвід співпраці кооперації і держави у минулому столітті необхідно використати і в незалежній Україні.

Крім досягнення економічних цілей, для споживчої кооперації на першому місці завжди знаходилося досягнення соціальних цілей насамперед пайовиків, а також і мешканців того регіону, в якому вона здійснює власну діяльність. Сьогодні саме соціальні аспекти господарської діяльності вирізняють споживчу кооперацію серед інших суб'єктів господарювання, які функціонують у ринковій економіці. Ці аспекти, які прийнято називати соціальною функцією кооперації, проявляються у соціальному захисті кооператорів і інших  слабозахищених верств населення, в органічному поєднані особистих, колективних і суспільних інтересів     громадян на основі демократичного управління, співробітництва і солідарності та розвитку самоуправління.

Тому в незалежній Україні, Конституцією якої проголошено завдання побудови демократичної і соціальної держави, органи влади об’єктивно повинні бути зацікавлені у сильній кооперації, бо вона разом із виробничою кооперацією є досить важливим сектором, у якому  переплелися економічні та соціальні складові суспільного розвитку як на місцевому, так і на загальнодержавному рівнях.  Зокрема, діяльність споживчої кооперації може суттєво впливати  на  структурну   перебудову економіки, зміцнення економічної бази регіонів, швидке насичення ринку товарами та послугами, забезпечення зайнятості населення. Обслуговуючи українське село, створюючи членам споживчих товариств і сільським підприємцям  умови, за яких вони мали б змогу безпосередньо на місці придбати необхідні продукти та товари, кооперація до певної міри виконує функції, які властиві державі: створення торговельної інфраструктури, поліпшення благоустрою села, економічний і соціальний захист сільського населення.

Незважаючи на широке утвердження в радянський період у свідомості громадян  лозунгу «Вся влада Радам!» фактичними господарями та виконавчою владою на селі  були колгоспи і радгоспи. Проте колективні відносини у сільськогосподарських підприємств того часу, як і в споживчій кооперації, були здержавлені та знеособлені, а господарська діяльність колгоспів повністю підпорядковувалася державним і партійним органам.

Ліквідація колективних господарств і проголошення переходу до фермерського господарювання поставила селян у жорсткі умови ринкової конкуренції. За цих умов вони змушені  об’єднуватися у фермерські й інші спілки для того, щоб забезпечити відстоювання своїх прав і власність.  Інша категорія  сільських господарів – «великі землевласники», орендарі, які зосередили в своєму тимчасовому володінні та використанні більшість земельних паїв селян, які ставлять за мету економічно найефективнішу  експлуатацію земельних ресурсів для отримання надприбутків. Тому перші не в змозі, а другі не зацікавлені у вирішенні соціальних проблем сучасного українського села – розбудови його соціальної інфраструктури, благоустрою, підвищення добробуту сільського населення. Тому у державних органів та органів місцевого самоврядування – рад, немає іншого шляху і союзника у вирішенні загальнодержавних програм розвитку українського села як виробнича і споживча кооперація.

Про це свідчить уже той факт, що, навіть не маючи необхідної державної підтримки, споживча кооперація за власні кошти здійснює масштабну програму осучаснення  торговельної мережі, поліпшує показники ефективності    використання   матеріально-технічної   бази та   рівень   рентабельності  господарюючих суб'єктів, а в кінцевому підсумку – сприяє вирішенню соціальних проблем села. Зокрема, новостворені та осучаснені відновлені об'єкти господарювання надають додаткові робочі місця, надходження коштів до державного та місцевого бюджетів і є своєрідною окрасою регіону. Тут селяни мають змогу спілкуватися, обмінюватися інформацією.

Аналіз розвитку кооперативних систем у країнах Європи та екстраполяція їх досвіду на вітчизняні реалії свідчить про те, що у зв’язку з виконанням споживчою кооперацією важливих соціальних і економічних функцій у масштабі окремих поселень, регіонів і держави в цілому її розвиток повинен отримати її політичне визнання та підтримку з боку держави як одного з найважливіших суб’єктів сучасного соціального відродження українського села і суспільства в цілому.

До змісту