До змісту

ЕКОНОМІЧНП ТЕОРІЯ

     А. О. Пантелеймоненко,
кандидат економічних наук, доцент кафедри грошового обігу і кредиту Полтавського університету споживчої кооперації України

НЕПРИБУТКОВА ПРИРОДА КООПЕРАТИВНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Сьогодні Україна прагне прискорити інтеграцію до світового економічного співтовариства. Проте послідовні інтеграційні процеси повинні супроводжуватися ефективними заходами щодо підготовки й адаптації всіх галузей економіки до функціонування в нових умовах лібералізованого ринку. Така підготовка потребує якісного наукового супроводу, ґрунтовних і комплексних досліджень з метою виявлення серед існуючих організаційно-правових форм найбільш придатних до швидкої адаптації. До таких можна віднести вітчизняні кооперативні організації, які у своїй діяльності чітко дотримуються міжнародних кооперативних принципів. Саме вони в умовах ринку беруть на себе важливу соціально-економічну місію – надають своїм членам необхідні послуги, що впливають на підвищення ефективності малого та середнього бізнесу, сприяють покращенню життєвого рівня населення. Проте стримуючим фактором щодо розвитку різних видів вітчизняної кооперації є нерозуміння широкими верствами українського суспільства сутності та мети справжніх кооперативних організацій. Така ситуація є невипадковою. Деформоване уявлення про кооперативи формувалось упродовж усього періоду існування радянської командно-адміністративної системи.

Ця обставина спонукає вітчизняних учених до всебічного дослідження кооперативних організацій не тільки з метою використання досвіду та кращих традицій кооперативного руху, а й також широкої популяризації кооперативних знань. Серед тем, дослідження яких має велике науково-практичне значення, перш за все слід виділити проблему визнання неприбуткової природи кооперативу. Названа проблема не втрачає своєї актуальності з періоду зародження і становлення вітчизняного кооперативного руху. Незважаючи на те, що сутність кооперативної неприбутковості відображена у низці праць видатних учених-кооператорів минулого, таких як М. Туган-Барановський, О. Чаянов, В. Пекарський, А. Меркулов, М. Хейсин та інші, дослідження її сутності тривають і нині. Перш за все слід згадати дослідження відомих сучасних учених-економістів В. Гончаренка та В. Зіновчука. Проте названа проблема потребує подальшого поглибленого вивчення.

Метою статті є з’ясування сутності неприбуткової природи кооперативних організацій у контексті основних чинників, що зумовлюють її нерозуміння широкими верствами українського суспільства та розмежування понять «неприбуткова природа кооперативу» і «неприбутковий статус кооперативу», а також визначення названих понять. Основними для даного дослідження є методи аналізу, синтезу, комплексного та системного підходу до вивчення наукової проблеми.

Перш за все слід зауважити, що пожвавлення на території України кооперативного руху на початку ХХ ст. супроводжувалося, як і сьогодні, активізацією спеціальних досліджень і появою значної кількості публікацій на кооперативну тематику. Це відображало прагнення передових економістів надати поширенню кооперативів масового характеру. Прибічники кооперативних ідей вдавалися до обґрунтування основних цілей, переваг і принципів діяльності кооперативів. Через це на сторінках відомого кооперативного видання «Вестник кооперации» економіст Е. Левін писав: «На наш погляд, цей шлях – шлях дослідження цілей кооперативу – чи не єдиний шлях, на якому не випита вся чаша» [6, c. 77]. І це в першу чергу стосувалося неприбуткової природи кооперативів.

У названий період кооперативні видання всебічно висвітлювали цю актуальну проблему, розширюючи коло прихильників і опонентів теорії неприбутковості кооперативів. При цьому і ті, й інші часто впадали у крайнощі. Наприклад, один із найавторитетніших на той час кооператорів, В. Тотоміанц, обґрунтовуючи сутність кооперативної неприбутковості застосовував термін «антиприбутковий характер кооперативу» [6, c. 82]. Для зняття «напруги» при з’ясуванні сутності цього питання М. Туган-Барановський обґрунтував доцільність використання замість терміна «прибуток кооперативу» більш відповідних – «дохід», «зиск» або «лишок» [8, c. 230].

Дискусії щодо кооперативної неприбутковості продовжуються. Серед причин, які виникають сьогодні при з’ясуванні сутності неприбуткової природи кооперативних організацій, слід назвати такі:

Аналізуючи названі проблеми, важко не погодитись з поглядом відомого сучасного вченого-кооператора В. Гончаренка – поняття «неприбуткова природа кооперативу» традиційно межує з термінологічною плутаниною пов’язаною, зі змішуванням сутності понять «дохід» і «прибуток». Він цілком справедливо акцентує: «Дохід – це кошти, які отримує організація від своєї діяльності, а прибуток – перевищення суми доходів організації над її витратами. Таким чином, джерелом покриття витрат будь-якої організації є не прибуток, а дохід. Організація, що отримує дохід, може не мати прибутку…» [5, c. 105]. Беручи до уваги той факт, що кооператив є економічною організацією, зазначимо, що він цілком закономірно має і доходи, і витрати. Але для забезпечення його ефективної діяльності цілком достатньо, щоб розмір доходів міг покрити розмір витрат. Це пояснюється тим, що кооператив діє на основі принципу тотожності (член кооперативу є і власником, і користувачем послуг в одній особі). Тобто, для члена кооперативу як власника достатньо, щоб доходи кооперативу могли покрити витрати за послуги, на які він очікує як клієнт.

Розглядаючи далі сутність неприбуткової діяльності кооперативу, зазначимо, що досить часто її помилково сприймають як неефективну, тобто ту, що не приносить очікуваного прибутку. Для спростування такого погляду пригадаємо, що основною метою будь-якого підприємства чи комерційної організації є прагнення до отримання прибутку. При цьому розмір отриманого прибутку – своєрідний індикатор їхньої ефективності. І це є очевидним.

Проте кооператив не є формою підприємства. Розглядаючи неприбуткову природу кооперативу, слід брати до уваги той факт, що його ефективність, на відміну від ефективності підприємства, полягає не в отриманні максимального прибутку, а в організації найбільш ефективних послуг для членів. Тому ще на початку ХХ ст. відомий економіст-кооператор М. Хейсин підкреслював, що капіталістичні господарства прагнуть до отримання якомога більшого прибутку, а «кооперативні – до досягнення членами інших переваг» [6, c. 82]. У своїй фундаментальній праці «Социальные основы кооперации» (1916) М. Туган-Барановський з цього приводу зазначав, що мета кооперативу – не найбільший прибуток, а «найвищий ступінь добробуту членів…», що забезпечується певними економічними перевагами (вигодами) від послуг кооперативу [8, c. 83, 87]. Саме на перевагах кооперативних послуг роблять акцент і інші відомі представники кооперативної думки. Зокрема М. Хейсин, характеризуючи кооператив, зазначав, що він «ставить за мету надати своїм членам певні переваги, яких би вони не мали, коли б діяли поодинці» [9, c. 9]. Ф. Тотоміанц основною метою кооперативу визначає сприяння господарствам-членам за рахунок надання їм необхідних послуг [11, с. 23]. Г. Кауфман вказував на те, що члени кооперативу йому «передають певні господарські функції… для того, щоб одержати певні господарські вигоди» [7, c. 8].

Кооперативні організації виконують для своїх членів сервісні функції, які сприяють скороченню витрат при купівлі товарів, – гуртові закупівлі; вигідний збут сільськогосподарської продукції через формування укрупнених партій сировини, її доробку чи переробку з використанням матеріально-технічної бази кооперативу; підвищення дохідності окремих дрібних і середніх господарств сільських товаровиробників шляхом обробітку ґрунту чи збору врожаю кооперативною технікою; забезпечення умов для вигідного розміщення вкладів і отримання доступних кредитів тощо. Відповідні послуги, залежно від спеціалізації, надають споживчі, сільськогосподарські, кредитні й інші види кооперативів.

Обґрунтовуючи економічну сутність кооперативної неприбутковості, слід брати до уваги і той факт, що кооператив для своїх членів є сервісною організацією, функціонування якої потребує належного фінансування. Згаданий вище відомий сучасний учений-економіст і практик В. Гончаренко з цього приводу дає таке уточнення: «Кооператив отримує кошти від своїх членів, які є його власниками. Чи можна вважати прибутком кошти, отримані від власників? Однозначно – ні» [2, c. 83]. На перший погляд це є очевидним. Проте опоненти кооперативної неприбутковості у специфіці фінансування діяльності кооперативу з боку його членів вбачають утворення прибутку. За приклад вони наводять перший споживчий кооператив - широковідоме «Товариство чесних піонерів» (Рочдель, Англія, 1844 р.), основою торгівельної діяльності якого є принцип, що передбачає продаж товарів не за собівартістю, а за ринковими цінами. З’ясуємо ступінь справедливості цього аргументу.

У своїх працях видатні дослідники кооперації, зокрема М. Туган-Барановський («Социальные основы кооперации», 1916 р.; «Кооперація, соціально-економічна природа її і мета», 1919 р. і «Політична економія. Курс популярний», 1919 р.), І. Зассен («Развитие теории кооперации», 1920 р.), О. Чаянов («Краткий курс коопераци», 1925 р.), інші вчені-економісти та історики, розкрили причини продажу «Товариством чесних піонерів» товарів за ринковими цінами. Типовим, і одним із найбільш вдалих є прояснення І. Зассена. Він, зокрема, зазначав: «Частково, щоб зібрати капітал, частково, щоб уникнути ворожості… торгівців, рочдельські піонери прийняли існуючі в місті у роздрібній торгівлі ціни на свої товари… Таким чином прибутку (точніше переплати – прим. А. П.) неможливо було уникнути, тому виникало питання про його розподіл. Тоді один з членів запропонував повертати надлишок, що утворювався… між ціною продажу і собівартістю…» [3, c. 46–47]. Таке повернення здійснювалось наступним чином: кожний, хто купував товари у крамничці рочдельських піонерів, отримував на суму сплаченої ціни одну чи кілька жерстяних «марок» – квитанції. В кінці кожного кварталу (а у подальшій практиці – в кінці року) вони повертались товариству, а кооператив, підрахувавши «надлишок» пропорційно до суми придбаних кожним членом товарів, повертав, так звану, кооперативну виплату. За аналогічним принципом діяли й інші споживчі товариства, зокрема в Шотландії товариство міста Мільтона та “Lennoxtown victualing society” [3, c. 47].

М.І. Туган-Барановський підкреслював важливість кооперативних виплат, які є підтвердженням неприбуткової природи кооперативу. Він, зокрема, зазначав: «Можна без перебільшення сказати, що на цьому правилі базується вся споживча кооперація і без нього споживчі кооперативи не могли б розраховувати на… успіх» [8, c. 125]. При цьому слід підкреслити, що кооператив повертав членам не всі, а лише «більшу частину коштів». Певна частина спрямовувалась на формування резервного капіталу, який є гарантом стабільності кооперативу. Зауважимо, формування резервного капіталу є нічим іншим як однією із форм самофінансування кооперативної діяльності членами, що не суперечить неприбутковій природі кооперативу.

З огляду на вищезазначене, можна зробити узагальнюючий висновок про те, що для споживчих товариств і для кооперативів інших видів може бути застосований особливий фінансовий механізм з такою послідовністю руху коштів (рис. 1):

Застосування такого механізму сприяє ефективнішій діяльності кооперативу, і не суперечить його неприбутковий природі. Він є оптимальним для «молодих» кооперативів.

Рис. 1. «Рочдельський» механізм фінансових взаємовідносин у кооперативі

Проте далеко не всі кооперативи використовують у своїй практиці рочдельський принцип «товари і послуги за ринковою ціною». Окремі з них, забезпечують членів необхідними послугами (товарами) на рівні собівартості. Цей підхід має значно простіший фінансовий механізм, ніж у попередньому випадку. Фінансові відносини членів з їхнім кооперативом у процесі отримання послуг за собівартістю можна графічно зобразити за допомогою простої схеми (рис. 2).

Рис. 2. Фінансові взаємовідносин членів з кооперативом при отриманні ними послуг за собівартістю.

При цьому зауважимо, що для надання послуг в такий спосіб кооперативи мають максимально точно визначити їх собівартість. У іншому випадку вони, як правило, відчувають брак обігових коштів, і не мають змоги формувати резервний капітал, необхідний для забезпечення їхньої економічної стабільності [8, c. 126].

Незалежно від того, який з двох згаданих механізмів фінансування послуг обрано кооперативом, в обох випадках отриманий від членів дохід (переплата, додаткові внески) витрачається виключно на організацію роботи кооперативу в інтересах його членів, тобто надання ефективних послуг. Цим і підтверджується його неприбуткова природа.

Розглянувши сутність неприбутковості споживчих кооперативів, у загальних рисах обґрунтуємо неприбутковий характер діяльності обслуговуючих сільськогосподарських і кредитних кооперативних організацій, які особливо цінні для даного дослідження. Так, неприбуткова природа обслуговуючого сільськогосподарського кооперативу втілюється у його головній меті – наданні членам-власникам необхідних послуг з постачання, переробки, збуту тощо. А члени, як зазначалося вище, здійснюють відповідне фінансування кооперативу, для яких він є своєрідним інструментом для розширення господарських можливостей. З огляду на це О. Чаянов справедливо зазначав, що сільськогосподарський кооператив «не більше як частина господарства його членів» [10, c. 37]. При цьому кошти, що надходять від членів, спрямовуються на організацію ефективної діяльності «частини їхнього господарства» (тобто кооперативу), безумовно, не можуть вважатися прибутком. Те саме можна сказати і про кошти на формування резервного капіталу, збільшення розміру якого є запорукою стабільності кооперативу.

Неприбутковими за своєю природою є і кредитні кооперативи (кооперативні банки, кредитні спілки та товариства). Забезпечуючи баланс фінансових інтересів своїх членів-власників – вкладників і позичальників, кредитний кооператив виконує роль сервісної організації, яка, так само як і вищеназвані, фінансується членами. За їхній рахунок, як і у кооперативах інших видів, формується капітал, що є гарантом успішного функціонування кооперативу. Тобто всі надходження коштів від членів (які часто називаються доходами кооперативу) спрямовуються лише на забезпечення їхніх економічних інтересів.

З’ясовуючи сутність неприбуткової природи кооперативних організацій, важливо також порушити питання про надання послуг нечленам, яке іноді вони застосовують у своїй практиці. Адже саме цей бік діяльності кооперативів є одним із аргументів проти визнання їхї неприбутковості. При цьому слід зазначити, що надання послуг нечленам кооперативу не свідчить про його переродження як неприбуткової організації. Цікавим у даному сенсі є погляд відомого сучасного вченого і практика В. Зіновчука. Він з цього приводу зазначає: «Якщо, наприклад, будь-який благодійний фонд проводить відповідну своєму призначенню акцію (концерт, продаж літератури або лотерею), то різниця між виручкою і витратами з суто економічного погляду, може бути визнана прибутком, хоча це не є підставою називати такий фонд прибутковою організацією. Лише кінцева мета організації, врешті, визначає, чи є ця організація орієнтованою на отримання прибутку, або вона має зовсім інші наміри…» [4, c. 256].

Узагальнені у ході дослідження джерела дають підстави сформулювати три основні економічні причини роботи кооперативу з нечленами. До такої практики його спонукають:

Слід зауважити, що вже у період зародження і становлення кооперативного руху, починаючи з другої половині ХІХ ст., кооперативи різних країн, у тому числі вітчизняні, частину послуг надавали нечленам. Пояснення просте – ринкові умови вимагали від їхньої діяльності максимальної оптимальності й ефективності. Споживчі товариства могли продати нечленам надлишкові товари. Сільськогосподарські збутові кооперативи (сільськогосподарські асоціації чи товариства), маючи контракт на поставку їхніми членами великої партії зерна, щоб не втратити вигідного клієнта, вдавався до «довантаження» об’єму, якого бракує, за рахунок «зерна від сторонніх осіб». При цьому такі дії підпорядковувалися єдиній меті – зробити найбільш ефективними послуги кооперативу для його членів. Очевидно, що саме з позиції ефективності серед головних принципів кредитно-кооперативної моделі Г. Шульце-Деліча було включено надання кредитів не тільки членами кооперативу. Названий принцип передбачав розміщення «незатребуваних» членами коштів у вигляді кредитів особам, які не мали членства у даному кредитному кооперативі.

Але разом із названими перевагами робота кооперативів з нечленами має і ряд суттєвих ризиків. По-перше, при великих обсягах такої діяльності кооператив втрачає, неприбутковий статус, (якщо він передбачений законодавством2). По-друге, при обслуговуванні нечленів ускладнюється планування діяльності кооперативу. По-третє, кооператив, який надає послуги нечленам, на членських умовах втрачає інтерес до себе з боку потенційних членів [1, c. 17]. Таким чином, порушення балансу на користь обслуговування нечленів, по суті, трансформує кооператив у типову підприємницьку організацію; втрачається його неприбуткова природа, що стає підставою для позбавлення кооперативу неприбуткового статусу, який передбачений законодавством багатьох країн світу.

Завершуючи з’ясування сутності кооперативної неприбутковості, слід зупинитися ще на одному важливому аспекті. У спеціальній літературі про діяльність кооперативних організацій фігурують два важливі терміни – «неприбуткова природа» і «неприбутковий статус», які часто використовуються як синоніми. З метою уникнення термінологічної плутанини, слід розмежувати названі поняття. У ході дослідження встановлено, що неприбуткова природа кооперативу – це особливість економічної діяльності кооперативу, основною метою якої не є прагнення до отримання прибутку. Вона існує об’єктивно, незалежно від сприйняття її зовнішнім середовищем, у тому числі і державою. А неприбутковий статус кооперативу – це закріплений законодавством особливий статус, який є офіційним визнанням неприбуткової природи кооперативу. Він гарантує податкові пільги і сприяє у такий спосіб економічному зміцненню кооперативних організацій.

Підбиваючи підсумок сказаному вище, зауважимо, що правильне розуміння неприбуткової природи в суспільстві і визнання неприбуткового статусу кооперативних організацій з боку держави сприятиме розвиткові вітчизняного кооперативного руху, а відтак, і вирішенню важливих проблем, пов’язаних із інтеграцією України у світовий економічний простір.


Примітки
  1. Кооперативні виплати – це часткове повернення переплати, отриманої від членів кооперативу за надані послуги, після підбиття фінансових підсумків у кінці періоду (кварталу чи року).>>
  2. В Україні неприбутковий статус мають лише кредитні спілки. Його не мають споживчі товариства і сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи. На даний час Міністерством аграрної політики України розроблені й активно лобіюються зміни до Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» 1997 р. Пропонується до названого Закону внести відповідний абзац у такій редакції: «Діяльність сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу в частині надання послуг своїм членам не є підприємницькою діяльністю. Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив є неприбутковою організацією».>>

Література
  1. Блок Р., Гончаренко В. В., Пантелеймоненко А. О. Внутрішні економічні взаємовідносини в сільськогосподарському обслуговуючому кооперативі. Що Вам необхідно знати про кооперативи сьогодні. Європейський Союз. – К.: Проект Тасіс «Сприяння розвитку сільськогосподарських кооперативних організацій в Україні», 2000. – 32 с.
  2. Гончаренко В. В. Кредитна кооперація. Форми економічної самодопомоги сільського і міського населення у світі та в Україні (теорія, методологія, практика). – К.: Глобус, 1998. – 256 с.
  3. Зассен И. А. Развитие теории кооперации / Пер. с нем. Н. М. Пакуль. – Харьков: Книгоиздательство «Союз» Харьковского Кредитного Союза Кооперативов, 1920. – 151 с.
  4. Зіновчук В. В. Організаційні основи сільськогосподарського кооперативу. – 2-ге вид., доп. і перероб. – К.: Логос, 2001. – 380 с.
  5. Кредитні спілки в Україні: Основні засади діяльності: Навч. посібн. В 2-х книгах / Ред. А. Я. Оленчик. Книга перша. – К.: УІРФР, 2005. – 652 с.
  6. Левин Э. Что такое кооперация (критический очерк) // Вестник кооперации. – 1914. – Кн. 6–7. – С. 63.
  7. Праці науково-дослідної катедри кооперації при Київському кооперативному інституті ім. Чубаря. – Кн. 1. – К: Видання катедри, 1927. – 220 с.
  8. Туган-Барановский М. И. Социальные основы кооперации / Предисл., коммент.: Л. А. Булочникова, Г. Н. Сорвина, Т. П. Субботина. – М.: Экономика, 1989. – 496 с.
  9. Хейсин М. Л. Потребкооперация в Великобритании. – Пг: Мысль, 1917. – 140 с.
  10. Чаянов А. В. Основные идеи и формы организации сельскохозяйственной кооперации. – М.: Наука, 1991. – 456 с.
  11. Totomianz V. Internationales Handwörtebuch des Genossenschaftswesens. – Berlin, 1928. – 230 p.  
До змісту