До змісту

СЛОВО КООПЕРАТОРАМ-ПРАКТИКАМ

В. П. Мащенко,
доцент, кандидат економічних наук, заступник голови правління Чернігівської облспоживспілки

АКТИВІЗАЦІЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СПОЖИВЧІЙ КООПЕРАЦІЇ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ: ПРОБЛЕМИ ТА СПОСОБИ ЇХ РОЗВ’ЯЗАННЯ

Трансформаційні процеси та ризики подальшого функціонування національного кооперативного руху взагалі і споживчої кооперації зокрема потребують подальшого комплексного дослідження та визначають актуальність вирішення проблеми адаптації багатокомпонентної кооперативної системи у процесі формування в Україні нових економічних відносин.

Теоретичні та практичні аспекти досліджуваної проблеми відображені у наукових працях відомих учених-дослідників кооперативної спадщини та сьогодення С. Бабенка, П. Височанського, В. Геєця, В. Гончаренка, В. Косинського, В. Левитського, М. Туган-Барановського, О. Чаянова, Ф. Хміля.

Парадигма розвитку споживчої кооперації, коли реально зміщуються акценти на економічну складову, коли модель "відкритої економіки", за словами С. Бабенка, значно впливає на еволюційний процес кооперативного господарства, проявляються і створюються як нові шанси, так і нові обмеження та ризики для системи. В умовах ринкової економіки споживчі кооперативи поступово, але рішуче перестають бути тільки підприємством добровільного об’єднання людей на демократичних засадах, вони повинні бути в першу чергу підприємством, що діють на принципах сучасного менеджменту та методах маркетингу.

Сьогодні як ніколи актуальні слова одного з фундаторів національного кооперативного руху, визначного вченого-економіста Михайла Туган-Барановського про те, що "кооперативне підприємство – це не благодійний заклад, не товариство пропаганди, не політична організація і не робітничій союз. Воно є господарською організацією в інтересах певної групи осіб, і щоб мати успіх, повинно вести справи так само діловито, на основі суворого комерційного розрахунку, як і капіталістичне підприємство. І це стосується усіх кооперативів, які б громадські групи не були їхніми господарями".

Як свідчить світова практика, ефективність діяльності кооперативних підприємств і організацій значною мірою залежить від ставлення до них держави. Отже, її законодавча діяльність має бути спрямована на посилення державних гарантій самостійності та незалежності кооперативів і їх спілок. Лише за таких умов кооперативний рух має перспективи стабільного економічного розвитку.

Закони України "Про споживчу кооперацію" (1992) та "Про кооперацію" (2003) забезпечують її функціонування і збереження в умовах переходу до ринкової економіки.

За словами В. Геєця, "там, де кооперація перебирає на себе соціальну роль, вона має отримати від держави всю сукупність необхідних пільг, бо фактично звільняє державу від виконання даних функцій. Це надзвичайно важливе питання, яке поки що залишається невирішеним".

Зміна соціально-економічної системи в Україні вимагає принципових змін у взаємовідносинах між державою, кооперативами та їх спілками, нової методології формування національного кооперативного руху.

З огляду на концепцію розвитку національного кооперативного руху, вважаємо, що основні принципи його розвитку мають бути спрямовані на:

Стратегія розвитку споживчої кооперації України (2004–2015 рр.) затверджена ХІХ з’їздом споживчої кооперації України визначає на період до 2015 року пріоритети стратегічного розвитку в соціальній і економічній сферах діяльності системи.

В економічній діяльності завдання полягає у зміцненні багатоукладності, розширення масштабів економічної діяльності, забезпеченні матеріальних потреб членів споживчих товариств і спілок, органічному поєднанні особистих, колективних і суспільних інтересів.

Адаптація споживчої кооперації до вимог ринкової економіки проходить складно, зі значними втратами. Не справдилися твердження про те, що входження її до ринку буде швидким і безболісним, оскільки вона створювалася та тривалий час існувала в умовах капіталізму та приватної власності.

Серед багатьох причин такого стану однією з головних, на нашу думку, є неадекватна реакція системи на кардинальні зміни в економіці перехідного періоду – її лібералізацію, роздержавлення, розвиток підприємницької ініціативи, появу та швидкий ріст приватного сектора. Споживча кооперація, з одного боку, ще не позбулася принципів напівдержавної організації, з іншого – досить повільно виробляє ринкові механізми та методи господарювання, засновані на конкуренції та підприємницькій ініціативі. Саме підприємницька діяльність є основною передумовою ефективного функціонування в ринковому середовищі.

Можна погодитись з думкою В. Геєця про те, що соціальна спрямованість діяльності кооперації в інтересах пайовиків на основі кооперативних принципів і цінностей зовсім не виключає, а навпаки, передбачає комерційний характер її діяльності.

Тому на основі об’єктивного аналізу справ і економічного стану кооперативного сектора визначаються конкретні напрями та пріоритети в роботі кооператорів Чернігівщини.

Наприклад, розпорядженням голови Чернігівської обласної державної адміністрації від 23 березня 2001 р. "Про заходи щодо розвитку кооперативного руху та посилення його ролі в реформуванні економіки області на 2001–2003 роки", тристоронньою Угодою про співробітництво між держадміністрацією, обласною радою й облспоживспілкою "Про спільні дії щодо розвитку кооперативного руху і посилення його ролі в реформуванні економіки України на ринкових засадах на 2003–2006 роки" визначені шляхи реалізації Указу Президента України щодо розвитку споживчої кооперації як одного з потужних сегментів кооперативного спільництва.

При цьому модель регіональної економіки сучасного й особливо майбутнього розвитку має бути зорієнтована не стільки на задіяння наявного потенціалу, скільки на визначення нових ефективних структур і регулюючих механізмів у середині кожного економічного району.

Враховуючи реалії сьогодення економіки, споживча кооперація має два шляхи розвитку: виконувати замовлення держави з надання послуг селянам і тоді ставити питання перед органами влади про створення належних умов здійснення цих функцій або піти шляхом задоволення потреб лише членів споживчих товариств.

Однак при цьому розвитку система загалом утратить можливість своєї присутності на ринку і, таким чином, різко скоротить фронт своєї діяльності і відповідно впливу на регіон.

Використовуючи зовнішні чинники, необхідно піти шляхом забезпечення конкурентоспроможності системи. Це можливо лише за умови, коли власність облспоживспілки (а це майно вартістю більше 80 млн грн) буде ефективно працювати.

Однак цей процес у споживчій кооперації розпочався з чималим запізненням, мається на увазі не календарний час, а хронологія ринкових процесів і перетворень.

Хоча держава в організаційно-правовому аспекті декларує рівність умов усім учасникам ринку під час здійснення господарської діяльності, насправді відбувається зовсім інше.

Нині під гаслом про пріоритетний розвиток у державі підприємницької діяльності, малого та середнього бізнесу дедалі більше приватників розгортають торгівлю в районних центрах, у густонаселених пунктах, де раніше ефективно працювали магазини споживчої кооперації та перекривали нерентабельність роздрібної торгівлі на периферії.

Цілком зрозуміло, що доходи кооператорів, отримані нині в сільській глибинці, зазвичай не покривають навіть витрат, пов’язаних із доставкою товарів. Де ж тоді взяти кошти на достойну зарплату продавцю, сучасний ремонт магазину чи отримання хоч якогось доходу?

Для Чернігівської області, наприклад, другої за територією і двадцять першої за кількістю населення – ця проблема є надзвичайно складною, адже маємо 1500 населених пунктів, із них з населенням до 100 осіб – 40 %, до 200 осіб – понад 50 %, і відстань найвіддаленішого з них до обласного центру – більше 200 км.

В такій ситуації вимушені утримувати близько 1 тис торгових підприємств і 300 підприємств громадського харчування, в тому числі майже 200 нерентабельних магазинів, розташованих у віддалених селах. Збитки від утримання їх становлять 600 тис грн на рік. Крім цього, від обмеження торговельних надбавок на товари першої необхідності облспоживспілка за 2004–2008 рр. зазнала збитків на суму 4,8 млн грн.

За цих умов кооператори мають право розраховувати хоча б на часткову компенсацію витрат. Але, незважаючи на неодноразові рішення обласної ради, облдержадміністрації, вимог Угоди, місцевими органами влади це питання донині не вирішується.

Разом із тим, лише за останні чотири роки і шість місяців 2008 р. підприємства й організації споживчої кооперації області сплатили до бюджетів усіх рівнів 140 млн грн, а це на 15 % більше фонду оплати праці. За таких умов система має знаходити інші шляхи організаційного, правового, економічного спрямування для досягнення позитивних результатів у діяльності.

На місцях з власної ініціативи було опрацьовано немало різних варіантів, проведено безліч консультацій, вивчався досвід роботи кооператорів близького та далекого зарубіжжя з єдиною метою – забезпечити рівність у функціонуванні та розвитку всіх господарюючих суб’єктах на ринку реалізації товарів і послуг.

Було створено на базі підприємств торгівлі, громадського харчування, заготівель, виробництва госпрозрахункові підрозділи, до яких було залучено власні кошти працівників системи, і в більшості районів на тому етапі вони своє завдання виконали.

Наступний крок – це впровадження в системі нової форми господарювання з 2002 р., – співпраця з приватними підприємцями, які є працівниками споживчої кооперації.

Ми скористалися правом рівних можливостей господарювання, яке держава надає всім без винятку суб’єктам господарської діяльності.

За мету ставилося забезпечення конкурентоспроможності підприємств системи, ефективне використання матеріально-технічної бази та приведення її до стандарту, розширення асортименту, недопущення збитковості та покращення соціальної захищеності працівників.

Юридичною основою переходу на новий метод господарювання є Господарський кодекс України, Закони України "Про кооперацію", "Про споживчу кооперацію", якими визначається право споживчих товариств і їх спілок "… створювати (реорганізовувати, ліквідовувати) для здійснення своїх статутних завдань будь-які підприємства, установи, організації, біржі, комерційні банки, фінансово-розрахункові центри, страхові товариства та інші об’єкти, діяльність яких не суперечить законам України".

Слід зазначити, що й облдержадміністрація підтримала облспоживспілку в цьому напрямі та рекомендувала райдержадміністраціям надавати допомогу кооперативним організаціям в економічному експерименті.

За такою формою в області нині працює більше 1 тис. працівників у дев’ятнадцяти райспоживспілках із двадцяти двох.

Діяльність цих підприємств здійснюється переважно на основі власних коштів, яких внесено понад 1,5  млн грн, і час підтвердив, що така співпраця принесла позитивні результати.

Роздрібний товарообіг їх за січень – червень поточного року становив 65,4 млн грн або 43 % загального товарообороту облспоживспілки. Загальний оборот з урахуванням підприємців – працівників системи за 6 місяців 2008 р. становить майже 153 млн. грн., що на 24 % більше відповідного періоду минулого року.

Водночас функції з торгівлі підакцизними товарами (алкогольні напої та тютюнові вироби) залишаються за кооперативними організаціями. І це має також свої позитивні наслідки – в поточному році оборот за вищезазначеними товарами збільшився на 5 млн 900 тис грн або на 20 %.

У чому є перевага співпраці з підприємцями – працівниками споживчої кооперації? Перш за все є можливість створити працівникам системи рівні умови з приватниками, надавши їм статус приватного підприємця з юридичними правами, захищеними Указом Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва".

Голова, бухгалтер, економіст, товарознавець споживчого товариства реєструється в органах місцевого самоврядування як суб’єкт підприємницької діяльності (а стаття 42 Конституції України констатує: "Кожен громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена Законом)", сплачує за патент і отримує дозвіл на торговельну діяльність.

Такий юридичний статус окремих працівників споживчої кооперації – вимушена данина нинішньому періоду економічних відносин у державі. Але головним чинником дієвості такої форми господарювання є те, що вона фінансово стабілізує систему та її конкурентоспроможність у ринковому середовищі. Реалії сьогодення підтверджують правильність нашого вибору.

За 6 місяців поточного року за галузями торгівлі та громадського харчування отримано чистого прибутку від співпраці з приватними підприємцями понад 230 тис грн.

Лише за рахунок цих джерел і залучення власних коштів підприємців удалося використати в поточному році на розвиток матеріально-технічної бази понад 700 тис грн.

Це стало свідченням того, що за останні неповних три роки власні кошти в обороті облспоживспілки збільшилися на 1,7 млн грн та становлять понад 15 млн грн, і інвестовано у розвиток матеріально-технічної бази системи більше 30 млн грн власних коштів.

Відчутне і матеріальне заохочення, бо у працівників цих підприємств заробітна плата зросла майже на 30 %.

Перехід на такий метод господарювання дозволяє зберегти матеріально-технічну базу кооперативної торгівлі, задіяти непрацюючі підприємства, збільшити обсяги діяльності торговельних підприємств, відновити закупівлю сільгосппродукції у населення, провести переспеціалізацію магазинів. Тільки за останні роки відкрито більше 50 сучасних торговельних об’єктів на зразок "Маркет, а їх частка у загальному товарообороті за перше півріччя 2008 р. становила 18 %.

Певна економічна самостійність і відповідальність підприємств як суб’єктів ринку за результатами своєї діяльності висувають вимоги перед підприємством щодо мінімізації комерційного ризику, обґрунтування й оцінки кожного господарського рішення з позицій його доцільності та можливості отримання максимальних доходів.

Споживча кооперація в Україні тільки за роки незалежності утверджується як класична кооперативна система. За своєю природою ця унікальна організаційна структура поєднує у собі корпоративні (громадські) засади та індивідуальні, або приватні, та тільки створивши міцну економічну базу споживчої кооперації (але зі збереженням соціальних першооснов системи), збудуємо сильну соціально-господарчу структуру.

Література
  1. Конституція України. – К. – 1997. – 80 с.
  2. Господарський кодекс України. – К.: Школа, 2003. – 192 с.
  3. Закон України "Про споживчу кооперацію". – К.: ВРО "Укоопреклама", 1992.
  4. Закон України "Про кооперацію". – К., 2003.
  5. Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва", № 746/99 від 28.06.1999 / "Голос України". – № 28.
  6. Аліман М. В. Споживча кооперація України в умовах економічної кризи і переходу до ринкової економіки (90-ті рp. ХХ ст.). (історико-економічний огляд). – Полтава, 1994. – 48 с.
  7. Бабенко С. Г. Звітна доповідь ХIХ з’їзду споживчої кооперації України.
  8. Геєць В. М., Горкіна Л. П. Українська кооперація: історичний досвід в аспекті сучасного її відродження. – К. – 2006.
  9. Туган-Барановський М. Соціальні основи кооперації.
  10. Стратегія розвитку споживчої кооперації України (2004–2015 рр.). К., 2004.
  11. Угода про співробітництво між Чернігівською облдержадміністра- цією, обласною радою та облспоживспілкою "Про спільні дії щодо розвитку кооперативного руху і посилення його ролі в реформуванні економіки України на ринкових засадах на 2003–2006 роки".
До змісту