До змісту

ЕКОНОМІКА

   Ю. А. Кашпрук,
завідувач заочного відділення, кооперативний інститут, м. Вінниця

Управління комерційною діяльністю споживчої кооперації

Проблеми вдосконалення системи управління комерційною діяльністю споживчої кооперації посіли вагоме місце в умовах ринкової економіки.

Науковці та практики, які займаються проблемами розвитку споживчої кооперації, здебільшого приділили увагу виробничим підприємствам, управлінню комерційною діяльністю торгових організацій, а також організації споживчої кооперації як особливо орієнтованих господарюючих суб’єктів ринка приділено недостатньо уваги. (А. Пантелеймоненко [5], Х. Журавльова [1], М. Кривенчук [4], А. Фастовець [7], Є. Шопіна [8]).

Споживча кооперація є однією з головних соціально-економічних систем, яка має особливості, пов’язані з двоїстою природою кооперації, сполученням соціальних функцій і комерційної діяльності, наявністю складного багатогалузевого господарського комплексу. Протягом усього періоду свого функціонування разом із реалізацією соціальної місії, споживча кооперація здійснювала комерційну діяльність – купівлю, виробництво та реалізацію товарів, робіт і послуг для задоволення матеріальних потреб своїх членів.

Нині споживча кооперація України функціонує як соціально-економічна система, а з усіх складових кооперативного сектору економіки держави вона є найбільш організаційно оформленою і структуризованою системою.

Сьогодні споживча кооперація України об’єднує 1 млн. членів споживчих товариств і спілок, забезпечує трудову зайнятість понад 130 тис. осіб, охоплює понад 2 тис. споживчих товариств і 270 районних і обласних спілок, має понад 30 тис. торговельних об’єктів, 1 500 переробних підприємств, 340 заготівельно-збутових підприємств і інших об’єктів, які становлять її економічний потенціал, а валовий оборот основних галузей діяльності споживчої кооперації перевищує 3,5 млрд. грн. на рік [6].

З’явилась позитивна динаміка в діяльності кооперативних організацій. Але для підвищення їх конкурентоспроможності на товарному ринку необхідна висока ефективність управління комерційною діяльністю.

Однак в умовах переходу до ринкових відносин, що супроводжувався глобальними кризовими явищами, посилення конкурентної боротьби призвело до того, що споживча кооперація втратила свої колишні позиції на ринку товарів і послуг: звузилися масштаби її діяльності, знизилися віддача економічного та соціального потенціалу, погіршився соціально-економічний стан, суттєво послабилася її соціальна місія [5].

Через це набуває актуальності дослідження проблеми вдосконалення управління комерційною діяльністю споживчої кооперації, що повинно забезпечувати беззбиткову роботу та підвищення рентабельності кооперативних організацій.

Об’єктами комерційної діяльності є товари та послуги. Розглянемо комерційну діяльність відносно товарів. Отже, комерційна діяльність, споживчої кооперації – це діяльність пов'язана з формуванням товарної пропозиції з внутрішньосистемних і позасистемних джерел і продажу товарів, що забезпечує реалізацію соціальної місії системи – задоволення потреб населення, що обслуговується в товарах і послугах, і досягнення економічної мети – отримання прибутку.

Споживча кооперація – це особливий соціально орієнтований суб’єкт ринку, який не ставить за головну мету отримання прибутку. Тому соціальний аспект комерційної діяльності організацій споживчої кооперації – задоволення потреб обслуговуваного населення товарами та послугами високої якості – є пріоритетним [5]. Але реалізація соціальної місії споживчої кооперації неможлива без отримання прибутку. Досягнення економічної мети комерційної діяльності організацій споживчої кооперації обґрунтовує ступінь реалізації соціальної місії системи. Таким чином, соціальний і економічний аспекти комерційної діяльності організацій споживчої кооперації тісно взаємопов’язані.

Соціальне направлення є головною особливістю споживчої кооперації, яку необхідно враховувати в управлінні її комерційною діяльністю.

Головна мета діяльності споживчої кооперації на ринку товарів і послуг, її соціальна місія – задоволення матеріальних і інших потреб пайовиків – і соціальний аспект комерційної діяльності кооперативних організацій (задоволення потреб населення в товарах і послугах) співпадають.

Основними завданнями комерційної діяльності кооперативних організацій є: забезпечення конкурентоспроможності на ринку товарів і послуг; виявлення нових ринків збуту; розширення асортименту продовольчих і непродовольчих товарів, які виробляються на підприємствах споживчої кооперації і є екологічно чистими; поліпшення торгового обслуговування населення та пайовиків.

Удосконалення управління комерційною діяльністю кооперативних організацій направлене на більш ефективне використання обігових засобів у торговельних, виробничих і заготівельних підприємствах, збільшення об’єму реалізації продовольчих (особливо соціально значущих) і непродовольчих товарів високої якості, в тому числі власного виробництва, для задоволення потреб обслуговуваного населення.

Управління комерційною діяльністю споживчої кооперації необхідно розглядати в трьох аспектах – як цілісну господарюючу систему, що обґрунтовано взаємопов’язана організаційною структурою та соціальною направленістю; як кожну республіканську, обласну, районну кооперативну організацію з урахуванням регіональних особливостей функціонування суб’єктів ринку та конкурентного оточення; як кожне заготівельне, виробниче, торговельне підприємство, що зумовлене багатогалузевим характером її діяльності та розвитком міжгалузевої інтеграції.

Тому слід визначити об’єкти та суб’єкти комерційної діяльності, а також об’єкти та суб’єкти управління комерційною діяльністю споживчої кооперації (рис. 1).

Рис. 1. Комерційна діяльність споживчої кооперації в конкурентному середовищі

Як уже зазначалось, об’єктами комерційної діяльності є товари та послуги. Поєднання товарів і послуг створює споживчій ринок. Суб’єктами комерційної діяльності споживчої кооперації є позасистемні організації – постачальники товарів, кооперативні організації різних рівнів (Кримспоживспілка, обласні споживчі спілки, районні споживчі спілки (товариства)), внутрішньосистемні постачальники – підприємства різних галузей діяльності, працівники споживчої кооперації, а також споживачі – населення та пайовики.

Серед основних функцій комерційної діяльності можна виокремити закупівлю та реалізацію товарів і сировини, які здійснюються через комерційні процеси.

Для організації комерційної діяльності господарюючих суб’єктів, в тому числі і споживчої кооперації, необхідне існування підприємств і служб, що здійснюють комерційні угоди, тобто відповідної інфраструктури ринку: банки, ярмарки, виставки, аукціони, оптові ринки, контролюючі органи. Інфраструктура забезпечує функціонування торгівлі та сприяє оперативному й ефективному здійсненню товарообмінних операцій, юридичному та економічному контролю за ними, представляє інформаційне забезпечення.

У системі споживчої кооперації виділяють три рівні управління комерційною діяльністю: організаційно-стратегічне поле господарювання; галузійно-функціональна сфера; виробнича діяльність.

На нашу думку, управління комерційною діяльністю споживчої кооперації – це ціленаправлений вплив працівників споживчої кооперації у сфері закупівлі, виробництва і реалізації товарів на рух матеріальних, фінансових і інформаційних потоків для досягнення соціальної та економічної мети функціонування системи на ринку товарів і послуг.

На кожному рівні об’єкти управління відрізняються. Суб’єктами управління комерційною діяльністю є керівники кооперативних організацій різних рівнів управління, спеціалісти, працівники підприємств споживчої кооперації заготівельної, виробничої, торгової галузей.

Управління комерційною діяльністю споживчої кооперації направлено на підвищення ефективності діяльності кожного конкретного підприємства та організації, забезпечення соціальної направленості системи.

У процесі дослідження виявлені особливості комерційної діяльності як соціально орієнтованого суб’єкта ринку: соціальна направленість діяльності; реалізація переважно соціально корисних продовольчих товарів; гарантований ринок збуту за рахунок власної бази клієнтів – членів-пайовиків; наявність власних товарних ресурсів.

У механізмі управління комерційною діяльністю в підсистемі забезпечення комерційних процесів доцільно виділити фінансове, технологічне й інформаційне забезпечення. Враховуючи особливості управління комерційної діяльності споживчої кооперації, доцільно підрозділити за даними складовими. Ефективне управління в системі споживчої кооперації в нових економічних умовах можливо лише при реалізації ціленаправленої кадрової політики, метою якої є збереження та розвиток кадрового потенціалу.

Крім того, необхідно враховувати особливості споживчої кооперації як системи і як соціально орієнтованого суб’єкта ринка (рис. 2).

Рис. 2 Особливості управління комерційної діяльності споживчої кооперації за об’єктами управління

Споживча кооперація може ефективно розвиватися за наявності правового забезпечення її діяльності та державної підтримки.

У стратегії розвитку споживчої кооперації України (2004–2015 рр.) визначені основні напрями розвитку споживчої кооперації. Ці напрями витікають із прийнятих законів України «Про споживчу кооперацію», «Про кооперацію», а також Указу Президента України від 19.12.2000 р. «Про заходи щодо розвитку кооперативного руху та помилки його ролі в реформуванні економіки України на ринкових засадах», однак життя постійно вносить нові вимоги до побудови кооперативних відносин. На сьогодні потребують вирішення питання про виділення в самостійну галузь споживчої кооперації України. Потребує законодавчого закріплення терміна «кооперативна власність» як самостійна форма власності. У Трудовий кодекс України потрібно внести відповідні регулюючі статті, де були б враховані специфіка роботи споживчої кооперації та особливості функціонування споживчої кооперації.

Необхідно суттєво переглянути законодавчу базу регулювання взаємовідносин споживчих товариств і райсоюзів з органами державної влади та органами місцевого самоврядування на регіональному рівні [7].

Удосконалення правового забезпечення комерційної діяльності споживчої кооперації буде сприяти підвищенню ефективності її соціально-економічної діяльності.

Іншим важливим завданням управління комерційною діяльністю споживчої кооперації є забезпечення продовольчої безпеки.

Споживча кооперація реалізує в цілому соціально значимі продовольчі товари та у сільській місцевості. Частка продовольчих товарів становить 80 %. З огляду на це, проблема забезпечення безпеки продовольчих товарів, які реалізуються в системі, є особливо актуальною [5].

У своїй діяльності споживча кооперація для забезпечення безпеки продовольчих товарів керується законами України. Нині в області забезпечення безпеки продовольства в Україні діє понад 31 закон, указ Президента України, основними з яких є «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» від 23.12.1997 р., «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.1994 р., «Про захист прав споживачів» від 12.05.1998 р., «Про стандартизацію» від 17.05.2001 р.

Наприклад, у законі України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» встановлені вимоги по забезпеченню якості та безпеки харчових продуктів при їх виготовленні, а також вимоги до працівників, які займаються виготовленням і оборотом продовольства, вимоги щодо проведення експертизи продукції, зазначена міра відповідальності за порушення Закону.

Безпека продукції забезпечується її сертифікацією. В Україні сертифікацію законодавчо введена в 1998 р. з прийняттям Закону України «Про захист споживачів». Закон регулює відносини між споживачами та виробниками, встановлює права споживачів на придбання товарів належної якості, безпечних для життя, здоров’я громадян і навколишнього середовища.

У споживчій кооперації України сформувалась чітка система контролю за якістю і безпекою продукції на всіх стадіях її руху: від сільськогосподарської сировини до готової продукції.

Якість продукції в системі споживчої кооперації забезпечуються за такими основними напрямами:

Забезпечення населення безпечним продовольством у значній мірі залежить від ефективності формування товарних ресурсів. Особливість формування товарних ресурсів організацій споживчої кооперації обумовлено багатогалузевим характером діяльності, наявністю позасистемних і внутрішньосистемних джерел надходження товарів, специфікою населення, яке обслуговується, переважно сільського.

Задоволення потреб населення в безпечному продовольстві залежить від рівня розвитку галузей діяльності (торгівельної, заготівельної, виробничої) та їх інтеграції.

Важливою конкурентною перевагою системи споживчої кооперації в управлінні комерційної діяльності є можливість забезпечити контроль якості сировини, продукції та товарів на всіх стадіях руху до кінцевого споживача: закупівлі сировини в сільськогосподарських виробників і населення, виробництва на власних підприємствах, реалізації в підприємствах оптової та роздрібної торгівлі.

Важливими факторами забезпечення продовольчої безпеки в споживчій кооперації є розширення об’ємів закупівлі сільськогосподарської продукції, розвиток виробничої галузі для поповнення товарних ресурсів; розширення асортименту та забезпечення якості товарів, які закуповуються поза системними джерелами.

Завданням кооперативних організацій на селі є закупівля всієї запропонованої населенням продукції. Для цього проводиться політика розширення мереж магазинів, приймально-заготівельних пунктів.

Споживча кооперація стимулює розвиток власних підсобних підприємств з вирощування худоби та подальшу її закупівлю та переробку м’яса на власних підприємствах.

Основним направленням діяльності кооперативних організацій для забезпечення безпеки товарів народного споживання на стадії закупівлі продукції є розвиток матеріально-технічної бази заготівельної галузі, збільшення об’ємів закупівлі всіх видів сільськогосподарської продукції та сировини, організація закупівлі молока у населення, співробітництво з виробничими підприємствами по виробництву молочних продуктів у регіоні, відродження діяльності з відгодовування худоби, вирощування птиці, кролів, у тому числі за договорами з сільським населенням.

Роблячи виробничу галузь провідною, споживча кооперація має можливість забезпечувати продовольчу безпеку на власних підприємствах. Матеріально-технічна база виробничих підприємств, використання інноваційних технологій дозволяє виробляти якісну та безпечну продукцію.

Споживча кооперація має можливість взаємопов’язувати широкомасштабне виробництво харчових продуктів на основі сучасної техніки та технологій. Забезпеченню безпеки продовольчих товарів у системі споживчої кооперації буде сприяти: розширення та постійне оновлення асортименту, підвищення якості продукції, яка випускається, спеціалізація виробництва, підвищення ефективності використання виробничих потужностей.

Важливою складовою в забезпеченні безпеки продовольчих товарів є власні оптові підприємства, які мають можливість вибору постачальників, здатних поставляти в систему високоякісні товари.

Наявність розвиненої мережі підприємств роздрібної торгівлі, оснащених необхідним технологічним обладнанням, яка має кваліфікований персонал, є гарантом реалізації сільському населенню та пайовикам високоякісних продовольчих товарів.

На стадії реалізації продукції в роздрібній торгівлі також існує система контролю якості та безпеки товарів, які поставляються. В дрібнороздрібній торгівлі споживча кооперація забезпечує реалізацію безпечних продовольчих товарів за рахунок оснащення її холодильним обладнанням; створення оптимального графіка прийому товарів; підбору асортименту; розвитку торгівлі на замовлення сільського населення та ін.

Таким чином, споживча кооперація відіграє важливу роль в забезпеченні безпеки товарів народного споживання в країні, забезпечуючи безпеку на всіх стадіях товарного руху при формуванні товарних ресурсів [4, 8].

Для формування товарних ресурсів необхідна наявність оборотних засобів. Формування оборотних засобів також має свою специфіку.

В оборотні засоби направляється більша частина фінансових ресурсів організацій споживчої кооперації. Наявність оборотних засобів визначає їх фінансовий стан і ефективність комерційної діяльності. Важливим завданням є збільшення власних оборотних засобів, підвищення їх частки в загальній сумі фінансових ресурсів. Необхідні ефективні заходи для забезпечення фінансової стійкості організацій споживчої кооперації: ліквідація збитковості, збільшення власних оборотних засобів, обґрунтоване залучення фінансових ресурсів із зовнішніх джерел.

Підвищення прибутковості можливо лише у разі значного росту об’ємів господарської діяльності (обороту роздрібної торгівлі, заготівельного обороту, виручку від реалізації продукції), оптимізації організаційної структури, ефективного управління доходами та витратами, оптимізації податкових платежів [7].

Суттєвими джерелами збільшення оборотних засобів є: фонд розвитку споживчої кооперації, залучення на взаємовигідних умовах залучених засобів пайовиків і некооперативного населення, а також збільшення частки долі пайового фонду у власних засобах за рахунок зростання чисельності пайовиків. Збільшення пайового фонду буде сприяти задоволенню потреб пайовиків, розширенню наданих їм пільг у вигляді знижок цін на товари, різнобічні послуги [1].

Важливою особливістю управління комерційною діяльністю споживчої кооперації та її конкурентною перевагою є наявність гарантованого ринку збуту за рахунок членів-пайовиків, тобто наявність власної клієнтської бази.

Метою споживчого товариства є задоволення матеріальних і інших потреб своїх членів. У практичній діяльності це означає, що повинен забезпечуватись пріоритет економічних інтересів пайовиків.

Збільшення чисельності пайовиків сприяє розвитку кооперативних організацій у всіх напрямах, вдосконаленню управління комерційної діяльності споживчої кооперації за рахунок збільшення клієнтської бази та стабілізації ринку збуту. Це забезпечить: приріст обороту роздрібної торгівлі за рахунок збільшення кількості покупок пайовиків; збільшення об’ємів закупівлі сільськогосподарських продуктів, сировини, а отже, об’ємів переробки та виробництва; поповнення оборотних засобів за рахунок залучених засобів пайовиків, пайового фонду.

Потрібно заохочувати економічно участь пайовиків як виробників сільськогосподарських продуктів і сировини, постачальників товарів за рахунок індивідуальної трудової діяльності, забезпечуючи їм вигідні умови продажу: помірні ціни, своєчасний розрахунок готівкою чи товарами, доставку закуплених товарів транспортними засобами кооперативу та ін.

Економічна участь вигідна і кооперативу, і пайовикам, оскільки кооператив збільшує об’єми діяльності, а пайовики свої грошові доходи. Економічною участю вважається купівля в магазинах свого кооперативу, здавання продуктів сільського господарства, промислової трудової діяльності своєму кооперативу, кредитування свого кооперативу.

Важливим напрямом для збільшення чисельності пайовиків є торгівля зі знижками (дисконтна торгівля). Дисконтна торгівля є економічно вигідною, оскільки формує переваги для покупців, концентрує потоки покупців, а отже, гарантовані доходи, надає стимул для запровадження новітніх технологій. Використовуючи дисконтні програми, організації підвищують свою конкурентоспроможність. Поєднання економічного та соціального аспекту робить дисконтну торгівлю необхідною для споживчої кооперації.

Для здійснення комерційної діяльності необхідне її технологічне забезпечення. Важливою особливістю комерційної діяльності споживчої кооперації є наявність власної матеріально-технічної бази в заготівельній, виробничій, торгівельній галузях. Для підвищення ефективності комерційної діяльності необхідне її вдосконалення та розвиток.

Існують внутрішні резерви нарощування об’ємів інвестицій за рахунок незадіяних потужностей і об’єктів. Залучення незадіяних потужностей виступає важливим ресурсом економічного росту. Необхідно переорієнтувати інвестиційні потоки, скорочуючи інвестиції на розширення виробництв, які базуються на старих технологіях.

Джерелами інвестицій повинні стати в першу чергу власні засоби (прибуток, амортизаційні відрахування, фонд розвитку споживчої кооперації), залучені засоби пайовиків і населення [8].

Необхідною умовою вдосконалення роботи є інформаційне забезпечення комерційної діяльності, розвиток інноваційних технологій управління, використання сучасних методів і технологій передачі та обробки інформації.

У перспективі кожна обласна та районна спілки (товариства) повинні мати сайт (сторінку) в Інтернеті, для того щоб знаходити потенційних партнерів по бізнесу, необхідні товари та послуги, а також пропонувати свої. Разом з інформацією загального характеру сайт організації повинен відображати фактори інвестиційної привабливості організацій (виробничий, трудовий, фінансовий потенціал, ступінь розвитку інфраструктури, в тому числі транспортно-географічне положення, соціальну захищеність та ін.). Наявність Wеb-сторінки у кожної спілки значно розширює кооперативне інформаційне поле.

Для управління комерційної діяльністю споживча кооперація володіє достатнім кадровим потенціалом, що є суттєвим фактором ефективного функціонування організацій. Проте необхідно підвищувати відповідальності керівників і спеціалістів за результати соціальної та економічної діяльності споживчої кооперації.

Традиційно керівників поділяють на три категорії. Згідно з визначенням соціолога Талкотта Парсонса, керівники на технічному рівні займаються повсякденними операціями та діями, необхідними для забезпечення ефективної роботи без зривів у виробництві продукції чи надання послуг. Керівники, які знаходяться на управлінському рівні, здебільшого зайняті управлінням і координацією всередині організації та погоджують різнобічні форми діяльності та зусилля різних підрозділів організацій. Керівники на інституціональному рівні зайняті розробкою довгострокових планів, формуванням перспективних цілей, адаптацією організації до різноманітних змін, управлінням відносин між організацією та зовнішнім середовищем, а також суспільством, у якому існує і функціонує організація.

«Інституційний рівень» – рівень соціальних структур – «інститутів», таких як держава, бізнес, релігія, корпорація, які виконують певні суспільні функції.

У споживчій кооперації управління вдосконалюється на основі оптимального поєднання демократії та лідерства, тобто добровільного підкорення працівника керівникові, визнання його кваліфікованості та досвіду.

Доцільне проведення рейтингової оцінки діяльності керівників, результати якої повинні тісно пов’язуватись з оплатою праці та просуванням по службі. В систему показників рейтингової оцінки повинні включатися не лише результати господарської, але й соціальної діяльності. Рейтингову оцінку, тестування та інші методи потрібно використовувати при атестації працівників, у першу чергу спеціалістів.

Розробка системи матеріальних і моральних стимулів дозволить зацікавити як спеціалістів, так керівників системи споживчої кооперації в підвищенні рівня професіоналізму та ділової активності.

Отже, споживча кооперація має свої особливості в управлінні комерційною діяльністю, обумовлені її соціальною направленістю та організаційною цілісністю системи.

Основною особливістю управління комерційною діяльністю споживчої кооперації є формування товарних ресурсів як з позасистемних, так із внутрішньосистемних джерел, наявність власних товарних ресурсів і гарантованого ринку збуту за рахунок власної клієнтської бази – пайовиків.

Виявлення та дослідження особливостей управління комерційною діяльністю споживчої кооперації дозволить приймати обґрунтовані управлінські рішення, буде сприяти забезпеченню конкурентоспроможності організацій споживчої кооперації на товарному ринку.

Для підвищення ефективності функціонування організацій споживчої кооперації на товарному ринку необхідне використання стратегічних підходів до розробки її товарної політики, збільшення товарних ресурсів.

Література
  1. Журавльова Х. Концептуальні підходи підвищення культури торгівлі роздрібних торговельних підприємств Красногвардійського районного споживчого товариства Кримспоживспілки // Вісті. «ДВ-вкладка». – 2008. – № 36-38.
  2. Закон України «Про споживчу кооперацію» від 10.04.1992 р.
  3. Закон України «Про кооперацію» від 10.07.2003 р.
  4. Кривенчук М. Планування рентабельної роботи споживчого товариства // Вісті. «ДВ-вкладка». – 2008. – 22 серпня.
  5. Пантелеймоненко А. Відродження та розвиток аграрної кооперації в сучасній Україні // Вісті. «ДВ-вкладка». – 2008. – № 29, 30, 31, серпень – вересень.
  6. Стратегія розвитку споживчої кооперації України (2004–2015рр.). Затверджена ХІХ з’їздом споживчої кооперації України. – 23 березня 2003 р.
  7. Фастовець А. Сутність, зміст та напрями удосконалення фінансового планування на рівні районної ланки споживчої кооперації // Вісті. «ДВ-вкладка». – 2008. – № 32-35.
  8. Шопіна Є. Про удосконалення планування та аналізу господарсько-фінансової діяльності кооперативних організацій і їх підприємств // Вісті. «ДВ-вкладка». – 2008. – № 32. – 8 серпня.
До змісту