До змісту

ЕКОНОМІКА

О. І. Юсипович,
кандидат економічних наук, заступник директора Інституту економіки та фінансів Львівської комерційної академії

ОСОБЛИВОСТІ КЛАСИФІКАЦІЇ ЕКОНОМІЧНИХ РИЗИКІВ ТОРГОВЕЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ

У процесі здійснення господарської діяльності підприємства постійно стикаються з вірогідністю виникнення ризиків, що пов’язано з існуванням великої кількості ризиків. Детальна класифікація (групування за певними ознаками) у значній мірі визначає характер оцінки та методологію управління ризиками.

Виникнення ризику у сфері торгівлі пов’язане не лише з недосконалою орієнтацією підприємств у навколишньому середовищі, а й з постійними змінами умов діяльності, поведінки суб’єктів ринку. Ризик торговельних підприємств проявляється у втраті прибутку, товарообороту, капіталу, нереалізованих запасах товарів, зниженні рівня ефективності капітальних вкладень порівняно із запланованим.

Теоретичні та практичні аспекти управління ризиками торговельних підприємств досліджували відомі зарубіжні та вітчизняні науковці. Найбільшої уваги заслуговують праці В. Вітлінського, Н. Машиної, В. Михалевича, В. Савчука, О. Ястремського, В. Боровкової, І. Седова, Ф. Найта, А. Пігу, Й. Шумпетера, В. Шарпа та ін. Метою нашої статті є обґрунтування окремих класифікаційних ознак економічних ризиків у торгівлі та доповнення їх класифікації.

Розробка науково обґрунтованої класифікації ризиків для торговельних підприємств має важливе значення з декількох позицій. По-перше, вона допомагає визначити місце конкретного ризику в загальній системі ризиків. По-друге, дає можливість систематизувати ризики згідно з певними критеріями. По-третє, дозволяє обрати оптимальний метод аналізу, оцінки й управління для кожного ризику [1, с.34]. Крім того, характеристика конкретного виду ризику одночасно вміщує інформацію про чинники, які його генерують, що дозволяє ув’язати оцінку ймовірності виникнення і розміру можливих втрат, від прояву даного виду ризику, з динамікою відповідного фактора [5].

Очевидно, що єдиної загальної класифікації ризиків не існує. Адже нараховується біля 40 різних критеріїв і понад 220 видів ризиків, тому в економічній літературі немає єдиного підходу до їх класифікації. Крім того, групування ризиків у кожній класифікації різноманітне. Окремі види ризиків можуть перетинатися, доповнювати, бути складовими одне одного.

Перші спроби класифікації ризиків з’явились досить давно, практично з появою самого поняття "ризику". А. Маршалл один з перших, хто класифікував ризики. У праці "Принципи економічної науки", науковець поділив ризик на два види – особистий і підприємницький [3, с. 87–88, 296–299].

Дж. М. Кейнс класифікував ризики з позиції суб’єкта інвестиційної діяльності [2], серед яких виділив: підприємницький ризик, ризик позикодавця, ризик зміни вартості грошової одиниці. Дж. М. Кейнс зазначав, що вказані ризики тісно переплетені між собою і "накладаються" один на одного, що не завжди помічають підприємці.

В економічній літературі поширені класифікації ризиків підприємств, в основу структури яких закладено принцип можливого фінансового результату. Сукупність ризиків розподіляють на дві групи: чисті та спекулятивні. Чисті ризики передбачають можливість одержання збитку чи нульового результату. Спекулятивні ризики передбачають можливість одержання як доходу, так і збитку [4, с. 11].

Враховуючи принцип пріоритетності можливого результату, який закладений у визначення поняття "категорії ризику", можна погодитись із критеріями авторів щодо поділу ризиків на чисті та спекулятивні. В економічній літературі часто зустрічається поняття "спекулятивні операції", мета здійснення яких – отримання прибутку внаслідок динамічних змін курсів валют, вартості цінних паперів, інших фінансових інструментів. Пов’язані з такими операціями ризики правомірно називати спекулятивними, але вони представляють лише частину із сукупності існуючих ризиків, унаслідок прояву яких можливий позитивний або негативний результат. Тому доцільно поділяти ризики за критерієм можливого фінансового результату на статичні – результат прояву – неочікувані втрати чи нульовий результат, і динамічні – у разі прояву яких можливі непередбачувані втрати чи понадпланові доходи (прибуток). Наприклад, деякі з причин виникнення політичного ризику, наведені економістами, дають підстави сумніватися у доцільності зарахування даного виду ризику до групи статичних ризиків. У праці "Економічний ризик і методи його вимірювання" зазначено [4, с. 20], що "до політичних належать ризики, пов’язані з непередбачуваною зміною внутрішнього законодавства країни: податкової політики, митної політики, зміни державних закупівельних цін". Отже, не йдеться виключно про зміни з негативними наслідками. Таким чином, автор не виключає позитивної гіпотези – сприятливої тенденції у сфері державного регулювання, що передбачало б отримання понадпланового доходу (прибутку). Підтвердженням є політика уряду України щодо оподаткування прибутку підприємств. Зменшення ставки податку на прибуток з 30 до 25 відсотків є позитивним, оскільки частка прибутку, що залишається після оподаткування в розпорядженні суб’єктів господарювання, збільшилася. Сприятливі зміни можуть бути у сфері митної чи цінової політики держави (наприклад, зменшення (відміна) ставки мита на певні товари, лібералізація цін). Результати прояву ризику, джерелом якого є розглянуті вище фактори, характеризують спричинений ризик у більшій мірі як об’єктивно-динамічний. Від так, з чистого політичного ризику доцільно виділити новий вид ризику, причиною прояви якого є зміни у законодавстві.

Спостерігається односторонній підхід економістів до комерційного ризику [4, с. 22–23]. Серед причин його виникнення зазначено фактор підвищення закупівельних цін, але не наголошено на можливості їх зниження, що може позитивно вплинути на результат діяльності підприємства.

У праці [1, с. 39] представлено класифікацію ризиків у дворівневій системі. На початку автор розподіляє усі ризики торговельних підприємств на вісім загальних груп: економічні, політичні, техніко-технологічні, інформаційні, моральні, юридично-правові, екологічні, соціально-психологічні. Другий рівень класифікації полягає у розподілі даних ризиків на зовнішні та внутрішні. Однак запропонована схема не показує, які саме з восьми перерахованих ризиків належать до внутрішніх, а які до зовнішніх. Таким чином, зв’язок між першим і другим рівнем ризиків умовний.

Серед внутрішніх ризиків слід відзначити класифікацію за характером господарських операцій. До її складу включено торговельний ризик. Автор зазначає, що „основною діяльністю торговельного підприємства залишається купівля-продаж товарів. Ризик, який виникає в процесі реалізації закуплених товарів, називається торговельним (комерційним) ризиком”. Таким чином, ототожнюється поняття торговельної та комерційної діяльності, які є різними [1, с. 52].

Ризики підприємств торгівлі поділено на ризики: транспортування товарів, отримання товару за кількістю і якістю, зберігання товару, підготовки товару до продажу, ризик розміщення і викладки товару, внутрішньо-магазинного переміщення товару, продажу товару. Наведена структуризація віддзеркалює зміст торговельного ризику, однак враховуючи позицію автора відносно тотожності торговельної і комерційної діяльності, складно погодитись з принциповим підходом до такого розподілу.

Отже, деякі вчені будують систему класифікації ризиків, визначаючи класифікаційні ознаки, інші характеризують різні види підприємницьких ризиків безвідносно до них. Враховуючи позитивні сторони та виявлені суперечності класифікації ризиків, доцільно доповнити систему економічних ризиків торговельних підприємств (рис.).

Рис. Класифікація економічних ризиків торговельних підприємств

Сучасні умови вимагають зміни ставлення до ризику. Йдеться про комплексний двосторонній підхід, необхідно рівнозначно враховувати як імовірність втрат, так і можливість позитивного результату прояву ризику. Тому, оптимальний кінцевий результат діяльності підприємства значною мірою визначається ефективним управлінням ризиком, а не лише його мінімізацією.

Перспективи подальших наукових досліджень класифікації економічних ризиків торговельних підприємств пов’язані зі вступом України до СОТ і загально світовими глобалізаційними процесами.

Література
  1. Боровкова В. А. Управление рисками в торговле. – СПб.: Питер, 2004. – 288 с.
  2. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег. – М., 1948. – 253 с.
  3. Маршалл А. Принципы экономической науки: В 2-х т. – М.: Прогресс. Универс, 1993. – 458 с.
  4. Машина Н. І. Економічний ризик і методи його вимірювання: Навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 199 с.
  5. Седов И. А. Формализация финансового управления рисурсами предприятия. – М., 1998. – 315 с.
До змісту