НАУКОВЕ ЖИТТЯ

КОНФЕРЕНЦІЇ

      

20 та 21 листопада 2008 року в Полтавському університеті споживчої кооперації України відбулася Міжнародна науково-практична конференція «Споживча кооперація: уроки трансформаційних реформ і перспективи розвитку»

У конференції взяли участь вчені вищіх навчальних закладів з України:  Києва, Харкова, Львова та інших, а також науковці з Російської Федерації, Казахстану.

На пленарному засіданні часників конференції привітав ректор Полтавського університету споживчої кооперації України проф. О. О. Нестуля та були заслухані доповіді:

Артеменка В. М., к.і.н., доцента кафедри філософії і політології ПУСКУ «Суспільні реформи і кооперативний рух в Україні». Із виступу:

«... Постсоціалістичні суспільні перетворення об’єктивно мають спрямовуватися на зміну виробничих відносин, які були засновані на державній і деформованих колективній і кооперативній формах власності, шляхом перетворення їх у сумісно-розділені економічні відносини, які передбачають спільну (сумісну) форму реалізації приватної (розділеної) власності громадян. Таке методологічне визначення змісту здійснюваних реформ співпадало і продовжує співпадати з бажаннями переважної більшості населення щодо змісту корінних змін суспільних відносин у тому, що після реформ вони мають зберегти у собі всі кращі надбання, які в них були у соціалістичний період. Що ж стосується соціально-економічних і політичних відносин, то головною вимогою переважної частини суспільства була їх перебудова на засадах приватної власності, ринкових методів господарювання, політичної незалежності та демократії. При цьому об’єктивні інтереси трудящих мас полягають у перебудові виробничих відносин на основі визначення кожному з них у грошовому виразі частки власності господарських суб’єктів державної і колективних форм власності, набуття на неї права приватної власності. Як відзначається у наукових дослідженнях Г. В. Задорожного та А. А. Гриценка, залишаючись об’єднаними в цих же суб’єктах господарювання, ці частки після їх визначення і закріплення мають бути основою юридично визначених прав кожного працівника на користування, управління і розпорядження власністю та виробництвом. Поряд із заробітною платою ці частки власності мають визначити право працівників на частину прибутку та новостворених засобів виробництва у грошовій формі. Завдяки цьому створюється підґрунття економічної зацікавленості у результатах виробництва, на основі якого здійснюється врахування попереднього та сучасного внеску у його результати кожного працівника. Суспільні інтереси аж ніяк не полягають у тому, що створена за десятиріччя соціалістичного розвитку власність має бути приватизована окремим особами, а основна частина населення має перетворитися у найманих працівників. Навпаки, вони полягають в тому, щоб усі громадяни стали власниками засобів виробництва і на цій основі була здійснена справжня демократизація виробничих і суспільних відносин.

Тому для громадян України об’єктивно є досить необхідним проведення реформування відносин власності саме на цих засадах, яке, як відомо, у галузевому масштабі відбулося тільки у споживчій кооперації та здійснюється в тисячах нових сільськогосподарських кооперативах і в окремих підприємствах промисловості. Для реалізації цього процесу у суспільному масштабі є об’єктивні передумови, які частково зруйновані хибним курсом проведеної приватизації. Потрібно лише усвідомити, що демократизація економічних відносин, головним змістом якої є соціалізація власності, є єдиним шляхом до згуртування українського народу навколо вирішення завдань національного поступу в складних умовах сучасних глобалізаційних викликів. Саме тому засади, на яких базуються кооперативні економічні і соціальні відносини, мають об’єктивну перспективу поширення в різних галузях економіки, а традиційні форми кооперації – подальшого вдосконалення та нарощування обсягів діяльності. Прикладом сучасного та перспективного поступу кооперації в сучасних умовах є стрімкий розвиток кредитної кооперації, яка після заборони діяльності в радянський період, в роки незалежності відродилася і станом на 1.01.2008 р. налічувала 798 кредитні спілки, у тому числі – 7 об’єднаних (2 загальнонаціональних та 5 регіональних). 1 150 відокремлених підрозділів цих спілок на цю дату об’єднували 2,2 млн. чол., їх загальні активи склали понад 5 млрд. грн. Про це ж свідчить відродження та нарощування обсягів господарської діяльності споживчої кооперації, поширення кооперативних відносин у сільському господарстві та часткове або повне використання кооперативних цінностей у різних формах організаційно-господарської діяльності. Очевидно, що на успіх реалізації об’єктивних перспектив подальшого розвитку української кооперації значний вплив має і буде мати політична підтримка збоку держави, що в свою чергу, пов’язано з завоюванням влади політичними силами, які усвідомлюють докорінні інтереси всього українського народу…»

Задорожного Г. В., д.е.н., професора кафедри економічної теорії і економічних методів управління ХНУ ім. В. Н. Каразіна «Кооперативні відносини – випробувана основа соціального партнерства і побудови соціального суспільства в України». Виступ:

«...Сучасна світова фінансово-економічна криза, що стала найбільш наглядною формою прояву полісистемної кризи людства, свідчить, з одного боку, про безвихідність подальшого його руху на основі неоліберальних теорій і механізмів, а з іншого – робить необхідним переосмислення сценарію, напрямів і шляхів розвитку суспільства як у планетарному, так і в національному масштабах. І справа тут не тільки у вкрай загострених зараз проблемах екології, харчування, питної води, здоров'я і бідності переважної чисельності населення планети – це лише наслідки. Суть полягає у відході провідних, як вони вважають, світових суб'єктів розвитку від Великого ціннісного проекту побудови суспільства, у якому людина є центром перспективи і центром конструювання універсуму (П. Тейяр де Шарден).

Пануючі зараз неоліберальні доктрини, засновані на економізмі та інституціоналізмі, в яких прибуток розглядається як вища мета діяльності, а людина, перш за все інституційна, – як свідомо запрограмований засіб вироблення прибутку, в останні два десятиріччя не лише були нав'язані як методологічні засади економічного розвитку, але й у практично-господарському сенсі довели свою протилюдяну сутність і безперспективність у світлі нагальної потреби реалізації імперативу виживання людства, переходу до коеволюційного розвитку суспільства та природи. Саме дотримання цих доктрин стало потужним двигуном запуску процесів людської і суспільної деградації, входження людства у спадаючу фазу розвитку, постійне спрощення мислення і повсюдне використання технологій маніпуляції свідомістю з метою насадження людині ідеології гламурного споживацтва, котра відволікає свідомість від критичної оцінки того, що "творять" неоліберальні глобалізатори, переслідуючи свої вузькі егоїстичні інтереси безупинного збачення кримінально-протилюдяними способами.

В той же час проходить корінна соціально-економічна трансформація, яка уже отримала назву становлення економіки знань як головної засади подальшого розвитку суспільства. Дійсно, знання стають сьогодні визначальним ресурсом економічного розвитку, тому що їх використання у новій техніці та технологіях дозволяє розв'язувати ряд накопичених суперечностей, але все ж таки акцент поки що робиться на матеріально-технічній стороні опанування знаннями. Проте головна проблема формування економіки знань повинна розглядатися у руслі більш глибокого процесу як у теоретичному, так і у господарському значенні – формування освітнього суспільства, у якому метою розвитку стає людина в усій сукупності її потреб-здібностей, що мають ціннісні людяні засади, а відтворення і самореалізація її духовно-інтелектуального потенціалу стає безумовним імперативом виживання людства та природи, досягнення щастя як тієї кожним виплеканої мрії, яка пов'язана з сенсом його життя.

Звичайно, першим найбільш загальним і значущим запитанням тут відразу ж постає таке, чи можливо у координатах жорсткої економічної конкуренції як головного механізму ринкового розвитку (саме із цього постулату виходить неоліберальна доктрина) не лише досягти щастя, але й осмислити сенс людського життя, зрозуміти його призначення, забезпечити комфортне душевне існування і жити у впевненості щодо завтрашнього дня, щодо процвітаючого майбутнього своїх дітей і онуків? Відповідь, звичайно, вкрай негативна (навіть олігархи живуть під постійним страхом і ризиком втрати своїх статків). У цьому форматі стає дуже проблемним говорити й про людину як істоту, що виділилася з тваринного світу завдяки появі свідомості, рефлексії, моральності, завдяки своїй триіпостасевій природі – біо-соціо-духовній.

І ось тут перед мислячою людиною, яка критично оцінює свій нинішній стан і прагне до якісно іншого (О. С. Панарін), виникає потреба докорінної зміни системи координат свого мислення, які б відповідали саме її біо-соціо-духовній природі та реалізували останню. І на перший план у миследіяльності виходить природно притаманний спосіб спілкування і життєдіяльності – співробітництво, кооперація, партнерство, коли люди заради досягнення своєї мети-мрії об'єднують свої зусилля і ресурси (інтелектуальні, матеріальні, грошові, трудові та ін.), діяльність і сумісно-роздільно (кожний працює на загальний, але й саме ним омріяний і осмислений результат, а тому виконує частинку загальної діяльності) реалізують-досягають добровільно узгодженої мети. Синергетичний ефект, що породжується самим процесом кооперативної діяльності, має економічне вираження і значення, але його цінність набагато вища за суто економічний результат. Він є результатом-доказом того, що людина розкриває і реалізує свою природу, так би мовити, "не поступаючись принципами" саме своєї людяності: честі, моральності, достоїнства, знань і досвіду. У кооперативних, партнерських відносинах людина ніколи не розглядається як засіб для досягнення чиєїсь чужої мети, перш за все прибутку, а самореалізується у своїй багатогранній різноманітності. Наприклад, вона не лише проявляє і реалізує свої знання, але й отримує нові, доповнює ті, що були у неї до акції партнерства, бо добровільно бере участь у компетентному обговоренні способів і шляхів досягнення узгодженої мети кооперативної діяльності, коли кожний учасник кооперації щедро ділиться своїми знаннями і досвідом. При цьому первинні базові знання кожного не лише зостаються з ним, але й збагачуються новою інформацією, яка при осмисленні стає його новими знаннями, нарощеними у процесі кооперації.

Сьогодні щось може відбуватися ефективно лише за умови довіри між тими, хто бере участь у діяльності. Вважають, що інтелект в умовах формування економіки знань стає новою валютою ділових стосунків. У деякому сенсі це саме так і є, але все ж таки, вважаю, більш праві ті, хто вже говорить, що справжньою валютою у економіці знань стає довіра, соціальний капітал. Сама природа знання вимагає того, що у знаннєємній діяльності, у сфері вироблення і реалізації знань природно панує не конкуренція, гостра боротьба, а саме співробітництво, партнерство, що визначається самими ознаками знання як продукту духовної діяльності.

І ще один надзвичайно важливий аспект: знання саме по собі, як вказував Пуанкаре, є нейтральним, тобто таким, яке можна використовувати як для блага людини, так і проти неї. А тому ця проблема трансформується у проблему особистої відповідальності тих, хто використовує знання. У цьому зв'язку нами майже десять років тому введено у науковий обіг термін "інтелектономіка" – цивілізація одухотвореного інтелекту, тобто інтелекту не лише як сукупності нейтральних аналітичних здібностей, а як такого, котрий керується у своїй господарській діяльності перш за все принципами ціннісної (сутнісної – М. Вебер) раціональності, коли економічна раціональність підпорядкована більш глибинним цінностям людяності, моральності, достоїнства, піклування про інших, в тому числі й про прийдешні покоління.

Де і коли формуються ці цінності? У процесі кооперації, співробітництва, партнерства. Тому що коли людина свідомо, добровільно вступає у співпрацю з іншими людьми, вона інколи навіть не усвідомлює, що практично реалізує золоте правило людського спілкування: чини з іншими так, як хочеш, щоб вони чинили по відношенню до тебе.

Усі ці міркування є досить значимими як з погляду визначення ролі розвитку кооперативних відносин, котрі природно лежать у основі людського суспільства і є найбільш ефективним типом людської діяльності, так і у руслі розв'язання тих надзвичайно складних і гострих проблем, які сьогодні є в Україні і потребують свого негайного вирішення. Український рукотворний капіталізм, за словами академіка НАН України Ю.М. Пахомова, не лише розвалює економіку, але й сприяє закріпленню за країною вигідного Заходу статусу напівколонії і напівпериферії. Проте він задовольняє лише 4,5 % населення України, а ним незадоволені та розчаровані у ньому – 91,3 %! Приватна власність, жорстка конкуренція та нещадна експлуатація, які породили фантастичний рівень майнового розшарування (1:42) населення, масову бідність і безробіття, абсолютне скорочення жителів країни, не лише сприяли деградації освіти та культури, відтворенню системної корупції, поглибленню соціально-економічної кризи, але й практично довели, що назріло питання про необхідність планомірного створення в Україні більш соціально справедливого суспільного устрою – побудови соціальної держави, що закріплено в Конституції України (Ст.  1).

Побудувати соціальну державу можливо лише за умови глибокого та всебічного осмислення сутності та значення кооперативних відносин у розвитку українського суспільства, цілеспрямованого свідомого формування механізмів реалізації соціального партнерства, що не зводиться лише до відомої форми трипартизму, а є різнорівневими масовими акціями добровільної співпраці усіх суб'єктів господарського розвитку заради розв'язання найбільш гострих сучасних проблем на основі пріоритетності духовно-моральних цінностей і реалізації духовно-інтелектуального потенціалу кожної людини, зацікавленої у процвітаючому майбутньому для себе, своїх дітей і онуків.

Серед найбільш нагальних потреб слід вказати на такі фундаментальні першочергові заходи:

При цьому слід ще раз наголосити на тому, що держава не повинна розглядатися як механізм забезпечення панування олігархічно-кланових і кримінальних інтересів, а являє собою "план робіт і програму співпраці. Вона збирає людей для сумісної справи"; "держава, якою б вона не була… – це завжди запрошення групою людей інших людських спільнот для сумісного здійснення якого-небудь задуму. Задум, якими б не були його частковості, у кінцевому рахунку зводиться до організації нового типу суспільного життя. Держава та програма життя, програма людської діяльності та поведінки, – поняття неподільні", – обгрунтовував Х. Ортега-і-Гассет. Сьогодні слід лише жалкувати, що нашій доморощеній і самопроголошеній "еліті" не до сили стало не лише світорозуміюче мислити у форматі Великого проекту, але і вивчати те, про що повідали людству його великі мислителі заради розвитку та процвітання людини. Тому й не дивно, що зараз більш ніж 60 % українців хочуть бачити у владі нових людей, котрі мають інші погляди на життєдіяльність суспільства, держави і людини, вміють виробляти нові сенси, створювати нові образи та ідеали, об'єднувати суспільство заради його процвітання. У таких нових сенсах і образах чільне місце повинні посідати ідеї про кооперацію, співпрацю, партнерство, духовність і соціальність. Саме через ці господарські феномени потрібно не лише осмислювати подальший національний розвиток, але й на практиці його забезпечувати заради досягнення щастя кожною людиною, кожним пересічним громадянином України».

Скляра Г. П., к.е.н., доцента кафедри фінансів ПУСКУ «Соціальна основа споживчої кооперації та діяльність споживчих товариств і спілок щодо її розширення і зміцнення». Із виступу:

«... Теоретичний аналіз відносин ідентичності та ідентифікації сфери споживчої кооперації України дозволяє, на наш погляд, стверджувати, що втрата кооперативної природи є однією з головних умов скорочення соціальної бази – зниження чисельності членів (пайовиків) споживчих товариств (споживчих кооперативів). Унаслідок деформації моделі сфери споживчої кооперації ще в умовах адміністративно-командної економіки сформувалася тенденція до розвитку моделі кооперації працівників у сфері торгівлі, яка поглибилася в умовах перехідної економіки. Тому основними сценаріями розвитку сфери споживчої кооперації України слід, на нашу думку, вважати: сценарій відтворення моделі відносин сфери споживчої кооперації; сценарій подальшого розвитку моделі кооперації працівників у сфері торгівлі; сценарій трансформації відносин кооперації у сферу відносин приватної торгівлі з можливим, як свідчить світовий досвід, банкрутством у майбутньому; сценарій інтеграції сфери споживчої кооперації з різними іншими сферами кооперації (кредитною, сільськогосподарською виробничою, збутопостачальницькою тощо) та сценарій розвитку інших перехідних і змішаних форм.

Сумісно-розділений характер відносин сфери кооперативної ідентичності вимагає не тільки визнання, а й дотримання, реалізації у сфері споживчої кооперації кооперативних цінностей і принципів. Усвідомлення необхідності розвитку відносин, ідентичних моделі сфери споживчої кооперації, вимагає відтворення або створення механізмів, що поєднують засновані на моральності соціальну сферу та сферу економічних відносин кооперації. Особливої уваги, на наш погляд, вимагає розвиток відносин із членами (пайовиками) споживчої кооперації. Важливим при цьому є формування в суспільній свідомості позитивного уявлення про сферу споживчої кооперації, загальнолюдську таі високоморальну основи кооперативних цінностей і принципів. Необхідно подолати наслідки деформації відносин, якої зазнала сфера споживчої кооперації в умовах адміністративно-командної економіки і яка спричинила зміни у свідомості її членів (пайовиків), – оскільки це призводить до певних протиріч у практиці розвитку сфери відносин з пайовиками.

Так, в умовах перехідної економіки прийом нових членів часто здійснюється з використанням дефіциту робочих місць і цільових направлень на навчання у вищі навчальні заклади сфери споживчої кооперації. При цьому широко застосовується внесення новими членами певних сум додаткових внесків. Тобто: у свідомості деяких працівників організацій сфери споживчої кооперації закладено (і вони спрацьовують) методи мотивації, сформовані в умовах адміністративно-командної економіки (економіки дефіциту), нівелюється значимість відносин з пайовиками як учасниками внутрішнього ринку сфери споживчої кооперації. Разом з тим, існує думка пайовиків – працівників підприємств сфери споживчої кооперації, зміст якої полягає в тому, що немає необхідності в збільшенні чисельності непрацюючих у сфері споживчої кооперації членів, чия участь визначається й іноді вичерпується невеликим за розміром вступним внеском. Бажаними є ті пайовики, які активно – своєю працею і фінансовими ресурсами – підтримують сферу споживчої кооперації, купують товари в її магазинах. Прикладом активної свідомої участі членів (пайовиків) споживчих товариств у господарській діяльності сфери споживчої кооперації є виконання ними безоплатно реконструкції торговельних підприємств, пристосування виділених сільською радою будівель під магазини в Гадяцькій райспоживспілці Полтавської області. Слід наголосити, що в умовах перехідної економіки актуалізується роль пайовиків як основи суспільно-громадської складової сфери споживчої кооперації. Оприлюднення громадянської позиції пайовиків на захист своїх економічних інтересів і об’єктів власності споживчої кооперації сприяють дотриманню норм чинного законодавства органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, суб’єктами підприємницької діяльності ... »

Косаріної В. П., к.е.н., першого проректора, професора, зав. кафедри фінансів ПУСКУ «Освітня діяльність вищих навчальних закладів споживчої кооперації України, спрямована на співпрацю». Із виступу:

«...Співробітництво університету з коледжами і технікумами Полтавського навчального комплексу Укоопспілки "Освіта" дозволило:

На секційних засіданнях розглянуто питання історії кооперативного руху в Україні та проблеми розвитку кооперативного руху в процесі трансформаційних реформ. Тези виступів і тези накових доповідей опубліковано в матеріалах конференції: Споживча кооперація ХХІ століття: уроки трансформаційних реформ і перспективи розвитку. Матеріали Міженародної науково-практичної конференції. 20–21 листопада 2008 року. – Полтава: РВВ ПУСКУ. – 2008. – 240 с.

З матеріалами конференції Ви можете ознайомитись тут.

19 лютого 2009 р. редакцією газети "Вісті Центральної спілки споживчих товариств України" та Полтавським університетом споживчої кооперації України проведено Круглий стіл на тему: "Забезпечення ефективної діяльності організацій і підприємств споживчої кооперації в умовах фінансово-економічної кризи".

 Відкрив Круглий стіл ректор ПУСКУ проф. Нестуля О.О.

Під час роботи Круглого столу були заслухані доповіді:

та виступи: