До змісту

СЛОВО КООПЕРАТОРАМ-ПРАКТИКАМ

     М. В. Аліман,
кандидат економічних наук, доцент Полтавського університету споживчої кооперації України

Інститут пайовиків: місце і роль у системі споживчої кооперації

Матеріали для слухачів курсів підвищення кваліфікації та студентів вищих навчальних закладів споживчої кооперації України, які вивчають курс "Організаційно-кооперативна робота в системі споживчої кооперації"

При вивченні теми "Інститут пайовиків: місце і роль в системі споживчої кооперації" доцільно розглянути такі питання:

  1. Виникнення і формування інституту пайовиків споживчих товариств.
  2. Права, обов’язки та відповідальність пайовиків.
  3. Економічна участь пайовиків у діяльності споживчого товариства.
  4. Підвищення ролі пайовиків споживчих товариств.
1. Виникнення і формування інституту пайовиків споживчих товариств

Споживче товариство функціонує завдяки таким його основним елементам як група кооператорів-пайовиків і кооперативне підприємство, пов’язаних між собою особливою метою – здійснення через це кооперативне підприємство економічних інтересів членів кооперативу, їх сімей та домашніх господарств.

Пайовик або пайщик – це член кооперативу з паями. Як правило, законодавством і статутами кооперативів передбачається відповідний внесок (пай) при вступі в члени кооперативу. Пай  залишається приватною власністю і повертається членам кооперативу  після їх вибуття з кооперативу (якщо кооператив не має таких великих втрат, яких не можна покрити за рахунок резервного капіталу, і покривається за рахунок пайового капіталу). Отже, маємо підстави вважати рівнозначними терміни "пайовик" і "член кооперативу". Інший сенс вкладають у термін "кооператор", адже кооператор – не тільки пайовик (член кооперативу), а той, хто бере активну участь у кооперативному русі.

Важливо зазначити, що населення об’єднується в кооперативні товариства (кооперативи)  і стає його  членами (пайовиками) добровільно. За визначенням видатного діяча  кооперативного руху  Бориса Мартоса (20-ті рр. ХХ ст.) кооператив є добровільне, засноване на принципі рівноправності та самодопомоги об’єднання людей з метою поліпшення свого добробуту шляхом ведення на  спільний рахунок підприємства, яке має збільшувати трудовий заробіток учасників або зменшувати їхні видатки на споживання, відповідно до використання ними цього підприємства, а не за кількістю  вкладеного капіталу.

Б. Мартос пише, що кооперація, поширившись на всі галузі економічного життя, набула різних форм. Відрізняючись між собою завданнями, які кооперативи ставлять перед собою, все ж таки вони мають спільні ознаки, а тому вони – лише різні види того ж самого соціального явища. Зокрема споживчі товариства, – наголошує він, – мають на меті об’єднати якомога більшу кількість осіб для спільної закупівлі речей, необхідних  для споживання; цим способом споживачі уникають зиску з боку приватних крамарів, а з розвитком кооперативу обминають цілий ряд інших торговельних посередників: комісіонерів, гуртовиків, навіть імпортерів, нарешті, заснувавши власне виробництво, члени споживчих товариств уникають зиску також з боку підприємців – фабрикантів.

До об’єднання у споживчі товариства населення спонукали  не тільки високі ціни на товари  у приватній торгівлі, а й фальсифікація якості товарів  приватними торгівцями, брак необхідних товарів у місцевій торговельній мережі чи взагалі відсутність закладів торгівлі в селі, на околиці міста, робітничому селищі. Важливо й те, що кооперативи покликані задовольняти не тільки матеріальні, але й духовні потреби їх членів (пайовиків).

Люди схильні до взаємодопомоги. Однак, вони не завжди використовують можливість об’єднатись у відповідні товариства (організації) для захисту своїх інтересів, поліпшення задоволення своїх матеріальних і духовних потреб. Для об’єднання їх у споживче товариство, – пише дослідник кооперативного руху доцент Російського університету кооперації (Москва) Олександр Соболєв, – вони повинні гостро відчути всі невигідні наслідки свого розрізненого становища як споживача, котрий страждає від фальсифікованих товарів, переплат, недоважування.  Люди повинні мати бажання боротися з цим явищем гуртом. Вони повинні вірити, що їхнє добровільне і вільне об’єднання може значно поліпшити умови їх життя.

Безумовно, для досягнення успіху необхідна уміла організація споживчого товариства. У правильно поставленому кооперативі його члени – пайовики навчаються взаємодопомоги, переймаються почуттям справедливості.

Без членів кооперації – пайовиків споживча кооперація не може існувати. Пайовики є господарями кооперативу. Їм належить визначна роль в управлінні кооперативом і в контролі за його діяльністю. Багаторічний досвід розвитку споживчої кооперації свідчить, що у споживчих товариствах має бути, як правило, багато пайовиків. Проте історик кооперативного руху Каміль Вахітов зазначає, що вони потрібні не як абстрактна маса, а як люди діяльні, здібні виявляти власний почин, віддані своєму кооперативу, котрі добровільно беруть участь (особисто і економічно) у його роботі. Участь – це ключове поняття, що характеризує членів кооперативу. Кооперативи приймають людей до своїх лав такими, якими вони є, але потім, на думку автора, виховують з них толкових активістів.

Членство в кооперативах є формою  реалізації громадянином суб’єктивних конституційних прав на об’єднання в корпоративні організації, які сприяють задоволенню його різноманітних інтересів. Держава визначає певні гарантії для здійснення громадянином свого права на членство в кооперативі.

Членство в споживчій кооперації означає приналежність громадянина до конкретного споживчого товариства, заснованого на добровільному об’єднанні його з іншими пайовиками для здійснення діяльності, визначеної цілями та завданнями споживчої кооперації, і володіння у зв’язку з цим певними правами і обов’язками.

"Вступ громадян в члени кооперативного  товариства є добровільним. У 1919 р. німецький теоретик споживчої кооперації Франц Штаудінгер у своїй праці "Марксизм і споживча кооперація" писав, що будь-які вказівки "зверху" щодо збільшення числа пайовиків, – є зайвими: залучити в члени споживчого товариства можна тільки тих громадян, які цього потребують і зацікавлені.

У минулому в умовах радянського господарювання в Україні та інших союзних республіках встановлювались планові завдання споживчим товариствам, продавцям крамниць споживчої кооперації на селі щодо кооперування населення та збору пайових внесків. Вважалось, що розміри пайових внесків були посильними для більшості громадян (зокрема в 60–80-і рр. ХХ ст.), і ті, хто хотів користування послугами споживчої кооперації, повинні були стати її членами. Все ж потрібно зазначити, що мотивом вступу до споживчого товариства не є невелика сума обов’язкового пайового внеску, а зацікавленість громадянина у задоволенні його потреб у торговому обслуговуванні, користуванні іншими послугами споживчої кооперації. Заслуговує на увагу й те, що внески пайовиків у майні споживчої кооперації  становлять невелику частку. Отже, доцільно, щоб ті, хто вступає до споживчого товариства, примножували його капітали не тільки внесками, а створюванням доходів завдяки купівлі товарів у кооперативних крамницях або користуванні послугами інших закладів.

Формування інституту пайовиків споживчої кооперації відбувається  при наявності певних умов, зокрема умов,  визначених статутом споживчого товариства. Згідно з примірним статутом споживчого товариства, затвердженого ХVІІІ (позачерговим) з’їздом споживчої кооперації України зі змінами і доповненнями, внесеними зборами Ради Укоопспілки (2004–2007 рр.), пайовиками (членами) споживчого товариства можуть бути громадяни, які досягли 16-річного віку і виявили бажання брати участь у здійсненні цілей і завдань споживчого товариства. Членство у споживчому товаристві не обумовлене обов’язковою трудовою участю громадян у його діяльності.

Прийом громадян у члени споживчого товариства проводиться за їх  письмовою заявою загальними зборами (зборами уповноважених) пайовиків, а також за їх дорученням правлінням споживчого товариства не пізніше, ніж за 30 днів з дня подання заяви.

Кожний кандидат у члени споживчого товариства вносить вступний та обов’язковий пайовий внески у розмірах, що визначаються загальними зборами пайовиків (зборами уповноважених).

Вступник стає членом споживчого товариства після сплати ним у повному обсязі вступного, обов’язкового пайових внесків і прийняття рішення про його прийом. Кожному члену при вступі до товариства видається за відповідну плату членський квиток.

Члени споживчого товариства можуть вносити додаткові пайові внески на формування фінансових ресурсів і інші цілі. Порядок внесення і повернення членами споживчого товариства додаткових пайових внесків регулюється Положенням про організацію пайового господарства в споживчій кооперації України.

Член споживчого товариства може вийти з нього на підставі письмової заяви, яка розглядається загальними зборами (зборами уповноважених) членів споживчого товариства або за їх дорученням правлінням споживчого товариства у тридцятиденний строк. У разі виходу (виключення) йому повертається вся сума обов’язкового пайового внеску і сплачується належна частина виплат на паї з доходу (прибутку) за результатами роботи за рік. Вступний внесок члена споживчого товариства поверненню не підлягає.

У разі смерті члена споживчого товариства невитребувані його спадкоємцями в установлені чинним законодавством строки обов’язкові, додаткові пайові внески та цільові внески, нараховані і несплачені кооперативні виплати на паї зараховуються до неподільного фонду споживчого товариства.

У формуванні інституту пайовиків споживча кооперація тривалий час (1850–1950-ті рр.) посідала провідне місце серед інших видів кооперації. У 1890 р. англійська споживча кооперація об’єднувала 1 млн. 54 тис. членів. У Франції тоді числилось 250 тис., Німеччині – 215 тис., у Росії – 60 тис. членів споживчої кооперації. До кінця ХІХ ст. кількість членів споживчих товариств у Європі та Північній Америці перевищувала 2 млн. осіб. Майже всі вони через свої кооперативні спілки  були об’єднані у міжнародну спілку – Міжнародний кооперативний альянс (МКА). У 1922 р. МКА об’єднував 25 млн. членів, а ще  через 2 роки – 40 млн. членів переважно споживчих кооперативів.

Видатний учений і кооперативний діяч Олександр Чаянов у 1925 р. писав, що споживча кооперація, усуваючи зі свого шляху крамничника, торгівця й інших посередників, об’єднала у своїх радах десятки  мільйонів людей, створила величезні склади товарів, побудувала свої власні фабрики і заводи, завела океанські пароплави, проклала залізничні шляхи, відкрила готелі, лікарні, бібліотеки і школи.

Споживча кооперація продовжувала займати провідне місце у міжнародному кооперативному русі до середини ХХ ст.: у 1920 р. із 31 млн. членів кооперативних товариств (артілей, асоціацій), що входили до МКА, на споживчу кооперацію припадало 20,5 млн., або 66,1 %.  У 1948 р. з 127,2 млн. членів кооперативів, об’єднаних МКА, на споживчу кооперацію припадало 56,1 млн. членів,  або 44,1 %. У наступні десятиліття чисельність пайовиків – представників споживчої кооперації в МКА збільшувалась, наприкінці 1980-х рр. перевищила 140 млн. осіб. Проте у 90-ті рр. минулого століття, головним чином через різке зменшення кількості пайовиків у республіках колишнього Союзу РСР, представництво споживчої кооперації скоротилось  майже на 50 млн. членів. У той же час значно зросла членська база в МКА таких видів кооперації як кредитна, багатоцільова, сільськогосподарська.

В Україні кількість пайовиків споживчої кооперації наприкінці ХІХ ст. сягала декількох тисяч. До кінця 1916 р. їх кількість збільшилась до 1,4 млн. членів. За три роки (1917–1919)  чисельність членів споживчої кооперації України зросла до 4 млн. осіб, що разом з родинами налічувала 15 млн. кооперованих, або більше половини всього населення. У 1920 р. в Україні було запроваджено декрет Раднаркому РСФРР від 20 березня 1919 р. "Про робітничо-селянські споживчі товариства", яким передбачалось, що кожний громадянин зобов’язаний бути членом Єдиного робітничо-селянського споживчого товариства (ЄСТ). У кожній місцевості могло діяти тільки одне ЄСТ, в якому пайові внески для його членів не встановлювалися. Невдовзі поряд з ЄСТ дозволялося створювати добровільні споживчі об’єднання (ДСО) за територіального чи професійною ознакою. Станом на 1 жовтня 1925 р. на території Радянської України сільські споживчі товариства об’єднували 1,043 млн. членів і міські – 617 тис. членів. У той час окремі міські споживчі товариства об’єднували десятки тисяч пайовиків (Харківське – 107 тис., Київське – 72 тис. членів).

Інститут пайовиків України зазнав значних змін у 30-ті рр. ХХ ст.  Незважаючи на те, що державна влада обмежила діяльність споживчої кооперації у містах,  кількість її пайовиків досягла у 1940 р. 10,6 млн. осіб. Після визволення України від німецько-фашистських окупантів споживча кооперація республіки об’єднувала 4,036 млн. осіб. Ще через один рік кількість пайовиків досягла 5,6 млн. у 1951 р. їх налічувалось 8,9 млн. і в 1971 р. – 16,7 млн. осіб.

На початку 1991 р. споживчі товариства України об’єднували 12,3 млн. пайовиків. У наступні роки відбулося значне скорочення їх чисельності. Нині (2007 р.) з різних причин залишилось менше 1 млн. осіб. Окремі науковці та практики вважають, що таке зменшення пайовиків спричинене втратою зацікавленості бути членами споживчого товариства. Вони наголошують, що за радянських часів привабливим мотивом для членства громадян у споживчому товаристві була можливість придбання дефіцитних товарів. Крім того, існували плани паєнакопичення та кооперування населення. Тому чимало громадян ставали членами споживчих товариств, незалежно від того, чи сплачені ними обов’язкові пайові внески у повному розмірі, без урахування їх місця проживання і роботи. Отже, чимало громадян числилась членами споживчих товариств, не будучи "повними" пайовиками. Про це свідчить хоча б те, що заборгованість членів споживчих товариств зі сплати обов’язкових пайових внесків на 1 січня 1991 р. становила майже 10 млн. крб.

Беручи до уваги те, що  членами споживчих товариств в Україні були  переважно селяни, то кількість громадян-пайовиків цих організацій, за розрахунками А. Волошина, могла сягати у 1991 р. 7,7 млн. чол., а не 12,3 млн. чол. Звичайно, при проведенні таких розрахунків не можна нехтувати даними про чисельність пайовиків у районних центрах України, що були віднесені до категорії міст. Але, якщо й погодитись з тим, що споживчі товариства України об’єднували 7,7 млн. пайовиків, то потрібно задуматись  чому за 1995–2005 рр. споживча кооперація, продовжувала щорічно втрачати в середньому 650 тис. пайовиків. На 1.01.2006 р. налічувалось уже лише 839,8 тис. членів споживчих товариств (без урахування показників споживчих товариств Донецької, Запорізької та Київської областей, які не є членами Укоопспілки).

Яка ж подальша доля інституту пайовиків і споживчої кооперації взагалі в Україні? Якщо нині відсутня така проблема як дефіцит товарів, який підштовхував населення до об’єднання у споживчі товариства, то залишились інші проблеми – якість товарів і ціна. Як і в минулому населення багатьох країн світу об’єднується у споживчі товариства з метою придбання доброякісних товарів і за помірними цінами. Усунувши численних посередників на шляху товаропросування, споживача кооперація України дала б змогу населенню щорічно економити 1 млрд. грн. і відповідно більше споживати окремих продуктів.

Що стосується контингенту населення, за рахунок якого може збільшитись чисельність пайовиків, то дані свідчать про таке. В сільській місцевості України у 2006 р. проживало 15 млн., а крім дітей і молоді до 20 років, – 11,4 млн. чол. З них до 5 млн. чол. (хоча б по одному представнику від сім’ї) могли би бути об’єднані у споживчі товариства. У сільській місцевості України станом на 1.01.2006 р. проживало 3,6 млн. осіб віком 60 років і старші. Вірогідно, більшість з них були у свій час пайовиками споживчих товариств. Багато з них мали би знову стати члена споживчих товариств.  З25 млн. дорослого міського населення країни членами споживчих товариств теж могло би бути декілька мільйонів чоловік.

2. Права, обов’язки та відповідальність пайовиків

Членство у споживчому товаристві означає приналежність громадянина  до конкретного кооперативу, заснованому на добровільному об’єднанні громадян для здійснення діяльності, визначеної метою і завданням споживчої кооперації, який має певні статутні права та обов’язки. Неможливо досягти успішної діяльності споживчого товариства, якщо його члени будуть тільки користуватися правами та не будуть виконувати обов’язки.

Членство у споживчому товаристві означає приналежність громадянина  до конкретного кооперативу, заснованому на добровільному об’єднанні громадян для здійснення діяльності, визначеної метою і завданням споживчої кооперації, який має певні статутні права та обов’язки. Неможливо досягти успішної діяльності споживчого товариства, якщо його члени будуть тільки користуватися правами та не будуть виконувати обов’язки.

Пайовик споживчого товариства, згідно з "Примірним Статутом споживчого товариства", затвердженого ХVІІІ позачерговим з’їздом споживчої кооперації України 19.12.2000 р., змінами та доповненнями, внесеними зборами Ради Укоопспілки у 2004–2007 рр., має такі права:

а) брати участь у діяльності споживчого товариства, обирати і бути обраним до його органів управління і контролю, вносити пропозиції щодо поліпшення діяльності споживчого товариства й усунення недоліків у роботі його органів і посадових осіб;
б) одержувати кооперативні виплати та виплати на паї з доходу (прибутку), що розподіляється за результатами господарського-фінансової діяльності за рік між  членами споживчого товариства, відповідно до їх пайових внесків і права на пай (частку) у майні споживчого товариства, а також виплати за участь у спільному господарюванні;
в) використовувати можливості гарантованого збуту на договірних засадах продукції особистого господарства та промислу через заготівельні та торговельні підприємства споживчої кооперації;
г) здавати кооперативним підприємствам у першочерговому порядку сільськогосподарську продукцію та сировину для переробки на давальницьких умовах;
д) бути прийнятим у першочерговому порядку на роботу в споживче товариство відповідно до освіти, професійної підготовки та з урахуванням потреби в кадрах;
е) здобувати освіту в навчальних закладах споживчої кооперації за цільовими направленнями;
є) користуватися об’єктами соціально-культурного призначення, створюваними споживчим товариством, спілками, а також при дольовій участі їх з іншими організаціями та підприємствами;
ж) користуватися іншими послугами споживчого товариства та пільгами, передбаченими для членів споживчого товариства відповідно до порядку, встановленого загальними зборами (зборами уповноважених);
з) одержувати від виборних органів і посадових осіб споживчого товариства інформацію з будь-якого питання його діяльності, крім тієї, що пов’язана з комерційною таємницею;
и) оскаржувати дільничним і загальним зборам (зборам уповноважених) членів споживчого товариства або в суді дії виборних органів і посадових осіб споживчого товариства;
і) добровільного виходу зі споживчого товариства.

Згідно зі згадуваним вище примірним статутом, член споживчого товариства зобов’язаний:

а)  виконувати вимоги статуту споживчого товариства, рішення загальних зборів (зборів уповноважених) членів споживчого товариства, виборних органів управління і контролю;
б) виконувати свої зобов’язання перед  споживчим товариством, пов’язані з участю в його діяльності;
в)  берегти та зміцнювати власність споживчого товариства, не допускати безгосподарного та  недбайливого користування кооперативним майном.

Член споживчого товариства відповідає за зобов’язаннями споживчого товариства в межах зробленого ним обов’язкового пайового внеску, а також закріпленого за ним права на пай (частку) в майні споживчого товариства.

До членів споживчого товариства, які порушують статут, можуть вживатися заходи громадського впливу (попередження, громадський осуд). Член споживчого товариства, який порушує свої обв’язки, визначені Законами України "Про кооперацію", "Про споживчу кооперацію" і статутом споживчого товариства, може бути виключений з  членів споживчого товариства.

Питання про виключення з членів споживчого товариства вирішується загальними зборами (зборами уповноважених) членів споживчого товариства або уповноваженими ними органами.

Правління споживчого товариства не пізніше, ніж за 20 днів повідомляє члена споживчого товариства про причини внесення питання про його виключення зі споживчого товариства та надсилає йому запрошення на збори. У разі відсутності члена споживчого товариства на зборах без поважних причин збори мають право прийняти рішення про його виключення із членів споживчого товариства. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість присутніх на зборах. Рішення про виключення може бути оскаржене в суді.

Одним із найактуальніших питань щодо прав пайовиків є їх ставлення до кооперативної власності. Вона складається з приватної власності пайовиків, коштами яких створено пайовий фонд, і спільної, неподільної, консолідованої власності, що належить споживчому товариству в цілому, а не окремим його членам. Пайовик як власник має право на пайовий внесок і дохід з пайового внеску, а також на частину доходів від господарської діяльності споживчого товариства, отриманих від експлуатації спільної консолідованої власності.

Нарахування на пайові внески, як правило, є незначними. Навіть МКА на своїх конгресах рекомендував обмежувати  дивіденди на пайові внески. Проте пайовий внесок дає право пайовику на кооперативні виплати, на участь в управлінні споживчим товариством, контроль за його діяльністю та інші права. Виплата дивідендів на пайові внески викликає бажання частини населення вступити в члени споживчого товариства і  певне зацікавлення у збільшенні розміру таких внесків. Все ж пайовий фонд у споживчій кооперації, як правило, є значно меншим за іншу складову кооперативної власності – власності  спільної, консолідованої. У країнах світу (в минулому і в Україні) пайовики не претендували й не  претендують на спільну власність споживчої кооперації. Вони мають право на частину доходів, отриманих  завдяки наявності спільної (консолідованої) власності. Таку частину доходів, що розподіляється між членами – пайовиками, називають кооперативними виплатами.

Варто зазначити, що пайовики – члени споживчого товариства іноді не стільки переймаються розмірами кооперативних виплат, як надійною роботою підприємств споживчої кооперації, поміркованістю цін на товари та їх якістю і культурою обслуговування в кооперативних крамницях.

Що ж стосується збільшення кооперативних виплат, то пайовикам потрібно користуватись послугами, перш за все закладів споживчого товариства, а не приватного сектора, всебічно сприяти підвищенню ефективності роботи споживчого товариства. Гасла ще початку минулого століття стверджували, що найбільшої шкоди споживчій кооперації завдає  не хто інший, як байдужі пайовики.

Досвід роботи кооперативних організацій свідчить, що більш успішними є ті споживчі товариства, в яких пайовики  беруть активну участь в управлінні й контролі, вимогливі до продавців і інших працівників,  цікавляться, за якими цінами  здійснюється закупівля та реалізація товарів.

3. Економічна участь пайовиків у діяльності споживчого товариства

Економічна участь членів споживчого товариства в економічній діяльності кооперативних організацій є одним  із важливих міжнародних принципів  кооперації. Згідно з соціально-економічною природою кооперативів, капітал цих організацій формують його  члени, вносячи кожний свій пай. Будучи власниками  паю, члени  споживчого товариства мають право на дивіденди та на повернення паю в разі виходу з кооперативу.

Економічна участь – це постійні ділові взаємовідносини між пайовиками і споживчим товариством, що сприяють зростанню обсягів і ефективності діяльності споживчих товариств. Складовими такої економічної участі пайовиків є:

  1. Участь у створенні споживчого товариства, формуванні початкового капіталу, розвиткові діяльності товариства та збільшенні його економічного потенціалу.
  2. Купівля товарів у крамницях  і інших закладах для споживчого товариства (для споживчого товариства однією з найголовніших форм економічної участі пайовиків є купівлятоварів у його закладах торгівлі).
  3. Продаж споживчому товариству продукції, вирощеної та виробленої в особистому господарстві, а також зібраних грибів, лікарських рослин, дикорослих ягід і ін.
  4. Надання споживчому товариству на взаємовигідних умовах тимчасово вільних грошових коштів.

Члени споживчих товариств на рівних і демократичних засадах контролюють капітал свого кооперативу. Вони розподіляють прибуток на такі цілі:

  1. Розвиток споживчого товариства.  
  2. Між членами товариства пропорційно їх вкладу у господарську діяльність кооперативу.   
  3. Компенсацію на пайовий капітал згідно з умовами членства в кооперативі.
  4. На підтримку інших видів діяльності, ухвалених членами товариства.

Отже, для функціонування споживчих товариств, як і інших кооперативів, потрібно не тільки об’єднання громадян з відповідними правами й обов’язками, але й грошові кошти. Англійський кооперативний діяч Вільям Кінг писав, що для того, щоб здійснити кооперацію, потрібні великі грошові кошти. Мінімальна сума, яку називали як достатньою для даної мети становила від 20 тис. фунтів стерлінгів до 1 млн. Такі розрахунки примушували населення втрачати віру в кооперацію.

У журналі "Кооператор", який видав В. Кінг у 1828–1830 рр.,  кооперативний діяч доводив, що розпочинати справу можна з невеликих щотижневих відрахувань у спільний фонд і налагоджувати торгівлю для обслуговування один одного, купувати  товар гуртом і таким чином добиватися зниження цін, різниця від чого знову-таки може бути долучена до спільного фонду. В. Кінг вказував на два основних джерела нагромадження капіталу: звичайні складки (внески) і надвишка із проданих товарів. За його розрахунками, у разі об’єднання 200 осіб, кожною з них має бути щотижня сплачено по 2 пенси. При купівлі товарів у своїй крамниці, тижневе  нагромадження може досягти 5 фунтів стерлінгів, а за рік – 260. Коли буде нагромаджено вдосталь капіталу, тоді кооператив зможе закупити землю для господарства, в міру потреби вестиме промислове виробництво всього, що потрібне для споживання та домашньої обстановки.

Відоме в усьому світі Рочдельське споживче товариство "справедливих піонерів" розпочинало свою діяльність за методикою В. Кінга. Бідні ткачі, сортувальники вовни, кравці, шевці та інші робітники м. Рочдель (Англія), засновуючи  споживче товариство, вносили по два пенси щотижня, щоб  сплатити таким чином свої паї вартістю 1 фунт стерлінгів. Майже рік знадобився, щоб зібрати перший кооперативний капітал 28 фунтів стерлінгів. Після витрат на оренду приміщення і облаштування крамниці, залишилось 14 фунтів стерлінгів, за які закупили товари (борошно, масло, цукор і вівсяну крупу). Крамницю відкрили 21 грудня 1844 р., і вже за 1845 р. реалізували товарів на 7,1 тис. фунтів стерлінгів. Рочдельські кооператори поступово нарощували обсяги діяльності. У 1846 р. почали торгувати м’ясом. Ще через рік відкрили галантерейний відділ, згодом – шевську та кравецьку майстерню. Невдовзі товариство відкрило філії у Рочделі для роздрібної торгівлі, оптовий склад,  млин, бойню, прядильну фабрику.

За перші 20 років існування кількість членів Рочдельського Споживчого товариства збільшилось з 28 чоловік до 4747, капітал зріс з 28 фунтів стерлінгів, до 62.1 тис. фунтів стерлінгів,  Роздрібний товарооборот у 1864 р. досяг 174,9 тис. фунтів стерлінгів і прибуток – 22,7 тис. фунтів стерлінгів.

Наприкінці 60-х р. ХІХ ст. Рочдельське споживче товариство започаткувало будівництво житла для своїх працівників. На початку ХХ ст. воно вже об’єднувало  13 тисяч членів,  мало 39 закладів торгівлі, промислові  підприємства (в тому числі пекарню, тютюнову фабрику, різні майстерні), 257 котеджів. А починалось усе з роз’яснювальної роботи, вироблення принципів діяльності та збору пайових внесків по 1 фунту стерлінгів. Створений членами товариства капітал слугував не тільки засобом для відкриття крамниці, але й свідчив про виявлення певної волі кооператорів. Пайові внески були показником особистої причетності до справи, "давали право на участь, але не обіцяли задоволення пристрасті наживи, жадібності". У збиранні паїв повинна була виявитись особиста участь кожного члена, його розуміння започаткованої справи. Важливо було, щоб капітал цей утворився не завдяки займу, не шляхом великого вкладу однією чи кількома особами, а самими членами. "Збирання пайового капіталу, не тільки праця збирання грошей, але й праця над характерами, праця збирання воєдино волі та характеру людей. Коли члени – засновники товариства дивляться на внесені ними паї не як на внесок грошей, а як цеглини для фундаменту нової господарської організації, тоді вони правильно засвоїли значення споживчого товариства". Саме так оцінювали пайовий капітал рочдельці, які настирливо і вперто його збирали.

На паях може бути заснована і приватна компанія, що торгує такими ж товарами як споживче товариство. Однак у приватній компанії у її власників кількість голосів залежить від кількості паїв. У споживчому товаристві кількість членів і паїв не обмежена, але кожний член товариства має право одного голосу, незалежно від кількості у нього паїв.

Для надання можливості об’єднуватись у споживчі товариства громадянам з малими доходами, величина пайового внеску має бути помірною. Відомо, що пай першого в Україні Харківського споживчого товариства був надто великим – 50 руб. Через це далеко не всі учасники товариства були його повноправними членами. Чимало з них мали неповний пай (мінімальна сума внеску становила 1 руб. 50 коп.).

Кожне споживче товариство встановлювало розмір вступного внеску і паю самостійно. Згодом певні параметри цих внесків визначалися на законодавчому рівні, рішеннями кооперативних з’їздів (конгресів) і т. ін. Наприклад, "Нормальним статутом Товариства Споживачів", затвердженого 13 травня 1897 р. Міністром Внутрішніх Справ Росії, § 13 передбачалось, що той, хто вступає в члени Товариства, вносить: а) вступну платню у розмірі не вище 3 руб.; б) пай – не вище 10 руб. Згідно зі статутом, пай можна було вносити разом або частинами в установлені строки, за визначенням Загальних Зборів. Кількість паїв, якими може володіти одна особа, теж визначався Загальними Зборами споживчого товариства.

Про те, як на місцях втілювали у життя  вимоги "Нормального статуту..." свідчить наступне. За даними обстежень 176 сільських споживчих  товариств Полтавщини у 1913 р. у 2 споживчих товариствах розмір паю був 1 крб., у 4 товариствах – 2 крб., у 49 товариствах – 3 крб., в інших – 5–10 крб. Зі зростанням цін на товари більшість споживчих товариств встановили пай 15–25 крб., але й цього у 1918–1919 рр. було занадто мало. Зі встановленням радянської влади й утворенням єдиних споживчих товариств  (ЄСТ) вступні й пайові внески було відмінено. Кожний громадянин повинен був  стати членом ЄСТ без будь-яких внесків. Так тривало декілька років. Потім знову відбувалося утворення добровільних споживчих товариств (об’єднань) і заново потрібно було робити вступні й пайові внески.

Вступні внески й паї відіграють певну  роль у формуванні капіталу споживчого товариства. Все ж  поповнення його більш інтенсивно відбувається  за рахунок участі членів споживчого товариства у створенні доходів останнього від господарської діяльності (торгівлі, заготівель, надання побутових послуг).

Споживче товариство повинно якомога повніше задовольняти потреби пайовиків у товарах і послугах, найбільш повно залучати в оборот їх грошові кошти. Видатний економіст і кооператор Олександр Чаянов писав, що крамниця споживчого товариства повинна мати ті товари, що потрібні для споживача, котрий створив це товариство. В будь-якому разі правління товариства повинно тримати у крамниці всі ті основні продукти, на які серед його членів є постійний попит.

Турбуючись про інтереси пайовиків, споживче товариство має забезпечити відпуск членам товариства товарів високої якості. Цього правила, зокрема, дотримувались у Рочдельському споживчому товаристві. Дотримання цього правила означає перш за все турботу про здоров’я людей. Задоволення у покупців викликало й інше правило Рочдельських кооператорів – забезпечення точної ваги і міри у процесі реалізації товарів.

Діяльність споживчого товариства повинна здійснюватись з урахуванням основного завдання економічних інтересів пайовиків. У цьому  відношенні ділова стратегія кооперативного товариства має відрізнятися від стратегії комерційної підприємницької фірми. Правління кооперативного товариства  зобов’язане забезпечити відповідний баланс між економічною ефективністю самого кооперативного підприємства, з одного боку, і ефективністю здійснення економічних  інтересів членів, з іншого. Члени правління мають налагодити справу таким чином, щоби усі теперішні та майбутні члени кооперативу могли максимально задовольняти свої економічні інтереси без шкоди для довготермінової фінансової стабільності кооперативного підприємства і його конкурентоспроможності.

Тут потрібно згадати ще про деякі правила Рочдельських кооператорів, адже вони не втратили актуальності й на початку ХХІ ст. Рочдельці здійснювали продаж товарів за середньоринковими цінами, зважаючи, що реалізація товарів без торговельної надбавки або з мінімальною надбавкою, не забезпечувала би споживчому товариству необхідної стійкості. Ми не хочемо хвалитись, що продаємо дешевше за інших, – наголошували рочдельські кооператори, – ми пишаємось тим, що торгуємо чесно.

Для того, щоб зацікавити покупців купувати товари саме у крамницях Рочдельського товариства, частина доходів (прибутку або суми переплат) розподілялась пропорційно до вартості куплених товарів кожним пайовиком. Рочдельці вважали кооператив союзом осіб, а не капіталу.  Тому паї оплачували звичайним ринковим відсотком, а решту прибутку розподіляли між членами товариства відповідно суми закуплених ними товарів. Видатний економіст і кооперативний діяч Михайло Туган-Барановський наголошував, що на цьому правилі ґрунтується споживча кооперація і без нього вона не може успішно розвиватись. Чим більше пайовики зосереджують свої покупки саме у кооперативній крамниці, тим більшими можуть бути доходи споживчого товариства, тим більша сума переплат за товари протягом  року повертається покупцям у вигляді премії на закуплені товари. Споживче товариство дає можливість пайовикам, витрачаючи гроші, заощаджувати. І такі заощадження були суттєвими. Дивіденд, що розподілявся між покупцями  пропорційно до суми закуплених у товаристві товарів, нерідко становив 10–15 %. У той же час відсотки на вклади не перевищували 5 %.

Щоб дотримуватися правила розподілу частини доходів пропорційно до суми закуплених пайовиками товарів, необхідно вести точний облік, хто з членів товариства і на яку суму купив. Ще "Нормальним статутом Товариства Споживачів" (1897) передбачалося, що кожному члену при вступі у товариство видається Правлінням, за встановлену Загальними Зборами плату, екземпляр даного статуту і розрахункова книжка, в яку записуються зроблені членом грошові внески, вартість відпущених йому товарів,  нараховані йому дивіденди на паї і премія на забраний товар, а також усі отримані ним з каси Товариства видатки.

На початку 20-х рр. ХХ ст. О. Чаянов писав, що кооперативна практика знає три методи обліку куплених товарів кожним  членом споживчого товариства. Перший метод є найбільш марудним – запис усіх покупок в окрему книгу прикажчика і членську книжку,  яку кожний споживач отримує на руки. Другий є значно простішим –  продавець (касир) крамниці видає кожному покупцеві особливі марки на ту суму, на яку він здійснив покупку. В кінці року, згідно з пред’явленими марками підраховують суму покупок кожним покупцем. Третій метод називали авансовим. Покупці (пайовики, іноді і не члени споживчого товариства) за певну суму грошей отримували у крамниці книжку з чеками на різну суму. При покупці товарів вони розраховувались чеками. Сума внесеного авансу становила суму покупок, за мінусом невитрачених чеків.

Після закінчення господарського року частину доходів (прибутку) розподіляють між членами споживчого товариства пропорційно сумі закуплених кожним з них товарів. За словами О. Чаянова, члени кооперативу користуються прибутком не як представники капіталу вкладеного ними в паї товариства, а як споживачі.

Споживчі товариства практикували нарахування дивідендів на суму покупок як членів – пайовиків, так і нечленів товариства. Проте розмір дивідендів для пайовиків, як правило, був значно більшим. На початку ХХ ст. окремі споживчі товариства Полтавщини нараховували членам кооперативів досить високі дивіденди на паї та премії на суму закуплених товарів. Для звичайних покупців, які не були членами споживчого товариства, нараховували на суму закуплених товарів дещо менший відсоток премії, ніж пайовикам. У Пригарівському споживчому товаристві в 1915 р. дивіденди на паї становили 6 % і на суму закуплених товарів членами споживчого товариства – 5 (для сторонніх покупців – 2). Про це свідчить  витяг зі звіту Пригарівського споживчого товариства про нарахування дивідендів за 1915 р. (табл. 1, 2)

Таблиця 1
Список членів Пригарівського споживчого товариства станом на 1 січня 1916 р. з даними про їх пайовий капітал, суми закуплених товарів з 1-го червня 1915 р., дивіденди на паї і премії на закуплений у товаристві товар (сума в рублях і копійках)
ПІБ
членів споживчого товариства
Сума пайового капіталу
Число пайових місяців
Сума закуплених у товаристві товарів
6 % дивіденди на паї
5 % премія на закуплений товар

Савченко А. М.

9 = 00
7
76 = 87
0 = 31
3 = 80

Горбань І. Г.

5 = 24
7
53 = 43
0 = 17
2 = 65

Киптилий І.К.

4 = 55
7
0 = 14

Отрешко І. С.

3 = 00
4
76 = 45
0 =  6
3 = 35
і т. д.

 
 
 
 
 
Таблиця 2
Список осіб, які здійснювали покупки товарів у крамниці Пригарівського споживчого товариства  у 1915 р. і подали марки до 1 січня 1916 р.
ПІБ
Покупців, які не є членами споживчого товариства
Сума закуплених товарів
2 % премії на суму закуплених товарів
руб.
коп.
руб.
коп.

Соломка Е. О.

5
4
0
1

Ноженко М. Ф.

23
17
0
46

Соломка К. О.

20
4
0
40

Швець І. А.

23
24
0
46
і т. д.

 
 
 
 

Сучасний досвід споживчої кооперації Швеції свідчить про доцільність здійснення кооперативних виплат не окремо за кожен рік, а з урахуванням суми закупки товарів кожним пайовиком протягом багатьох років. У цій країні члени споживчої кооперації розглядаються як співвласники, споживачі й лояльні клієнти. Для них створена ефективна система пільг. Кожна крона, витрачена на покупку товарів у кооперативних магазинах Швеції, приносить одне очко. Покупцям, які здійснили на певну суму покупки (15 тис. крон), видають перший купон, який є свого роду бонусом. Шведські кооператори застосовують різноманітні форми знижок цін на конкретні товари. Кожному члену споживчого товариства видається купон із переліком, розміру знижок (5–25 %) і часу реалізації товарів із знижками (наприклад, чотири рази на рік).

Пайовики шведської кооперації на взаємовигідній основі підтримують своїми коштами споживчі товариства. З цією метою створена відповідна мережа ощадних кас. У магазинах касири приймають не тільки плату за купівлю товарів, але й ощадні вклади. За внески в ці каси пайовикам виплачуються дивіденди на 1–1,5 % вищі, ніж у комерційних банках. Це приваблює населення Швеції до  споживчої кооперації, зацікавлює їх у якомога повнішому користуванні послугами кооперативних товариств.

Деякі споживчі товариства встановлюють постійну знижку на товари для пайовиків. Вона може дорівнювати 3–5–10 %. У Матвєєво-Курганському споживчому  товаристві Ростовської області така знижка становить 10 %. Це споживче товариство об’єднує 11 тис. пайовиків. У складні часи суцільної "прихватизації", повідомляє газета "Російська кооперація", коли все розтягувалось і розкрадалось, Матвєєво-Курганське споживче товариство зберегло свою матеріально-технічну базу. Кооператори не закрили жодного магазину, навпаки, відкривають нові. У 2000 р. на об’єктах споживчого товариства було створено більше ста робочих місць. У споживчому товаристві близько 100 магазинів, сорок підприємств громадського харчування, хлібозавод потужністю 20 тонн хлібобулочних виробів, м’ясопереробний комплекс, де виробляється щодобово майже тонна ковбаси та копченої продукції. У кооператорів немало конкурентів, але завдяки турботі про пайовиків, останні економічно підтримують споживче товариство.

В Україні нині порядок приймання в члени споживчих товариств, приймання  пайових внесків і здійснення кооперативних виплат визначено "Положенням про організацію пайового  господарства споживчої кооперації України", затвердженого постановою четвертих зборів Ради Укоопспілки дев’ятнадцятого скликання 24 січня 2007 р. Постановою п’ятих зборів Ради Укоопспілки дев’ятнадцятого скликання 21 листопада 2007 р. затверджено "Положення про порядок участі членів, асоційованих членів споживчого товариства (серед фізичних осіб) у його господарській діяльності (придбання товарів в об’єктах роздрібної торгівлі  споживчої кооперації України)". Ці "Положення" мають бути предметом ґрунтовного ознайомлення при вивченні теми з організаційно-кооперативної роботи у споживчій кооперації.

Потрібно звернути увагу на те, що в Україні місце і роль пайовиків у формуванні майна кооперативів, їх господарській діяльності, здійсненні кооперативних виплат визначені також Законами України "Про кооперацію" та "Про споживчу кооперацію". У Законі України "Про кооперацію" міститься окрема стаття (26) про кооперативні виплати та виплати на паї. Зокрема, кооперативні виплати – це частина доходу, що розподіляється за  результатами фінансового року між членами кооперативу пропорційно до їх участі в господарській діяльності кооперативу, як це визначено рішенням вищого органу управління кооперативу.

Виплата на паї – це виплата частини доходу кооперативу на пай кожного члена кооперативу. Розмір виплат на паї встановлюється рішенням загальних зборів членів кооперативу після відрахувань обов’язкових коштів на формування і поповнення його фондів. Законом України "Про кооперацію" передбачено, що загальна сума виплат на паї не може перевищувати 20 % доходу, призначеного для розподілу. Кооперативні виплати та виплати на паї до оплати праці не належать.

Автори підручника "Теорія та історія кооперації" С. Д. Гелей і Р. Я. Пастушенко зазначають, що проведення кооперативних виплат забезпечує дотримання справедливості у кооперативі, адже прибуток у товаристві з’явився завдяки тому, що члени товариства користувались його послугами, зокрема купували товари в кооперативній крамниці. Кооперативні виплати стимулюють активність пайовиків як клієнтів свого підприємства, спонукають їх отримувати через кооператив усі можливі послуги, а пайовиків – працівників товариства – сумлінно працювати. Важливо й те, що частина чистого доходу спрямовується на задоволення культурних потреб членів кооперативу.

4. Підвищення ролі пайовиків споживчого товариства

Серед чинників, від яких залежить успішна діяльність споживчого товариства, заслуговує на увагу наявність значної кількості пайовиків, які не тільки  користуються правами, але й виконують обов’язки. У кооперативних товариствах має бути багато, дуже багато пайовиків, зазначає професор Російського університету кооперації Каміль Вахітов. Проте пайовики потрібні не як абстрактна маса, а як люди діяльні, здібні  до виявлення особистого почину, віддані своєму кооперативу, котрі добровільно беруть участь (особисто й економічно) у його роботі.

Бути учасником кооперації означає: не тільки брати, але й давати; бути кооператором – це значить думати про самого себе і разом з тим забувати самого себе в цілому, згідно зі старим, гаслом кооперації: "один за всіх всі за одного", як радить економіст і теоретик кооперації Віллі Вігодзинський.

У працях багатьох дослідників кооперативного руху йдеться про незадовільне виконання пайовиками своїх обов’язків щодо участі у господарській діяльності кооперативу, про недостатнє знання ними своїх прав і обов’язків, про байдуже ставлення до справ у кооперативі. Історик і  кооперативний діяч Яан Макферсон вказує на те, що найсерйознішою загрозою для кооперативів була не конкуренція і навіть не зміни політичного устрою. Ця загроза знаходилась у серцях розчарованих кооператорів. Справа була у невпевненості, у нерозумінні того, що кооперативний рух може запропонувати сучасному світу.

О. Чаянов, відзначаючи велику роль споживчої кооперації, звертав увагу на те, що немає інших таких кооперативів, яким би так загрожувала загибель, як споживчі товариства. Слабкі ці кооперативні товариства  не своїми основами, що були установлені Рочдельськими ткачами, а тим, що члени споживчого  товариства часто забувають свої  власні кооперативні інтереси і  не виконують кооперативні правила. Вчений зазначає, що крамницям споживчих товариств найбільше доводиться вести важку боротьбу з приватними закладами торгівлі. Між крамницею споживчого товариства та приватними торгівцями розгортається боротьба не на життя, а  на смерть, і кооперація торжествує тільки тоді, коли їй вдається зовсім  витіснити приватних крамничників. Якщо придивлятися до причин припинення діяльності крамниці споживчого товариства, то стає очевидним, що винуваті не правила кооперації, як наголошує О. Чаянов, а винний сам кооператор, котрий недостатньо свідомо ставиться до громадської справи та не виконує цих правил. 

О. Чаянов виділяв два важливих напрями діяльності пайовиків – це контроль за діяльністю споживчого товариства та користування послугами товариства. За роботою громадського об’єднання – споживчого товариства має бути встановлене громадське спостереження. Кожний член споживчого товариства морально зобов’язаний слідкувати за роботою товариства. Нікудишній той пайовик, писав видатний діяч, котрий не цікавиться справами кооперативної крамниці; будь-які недоліки  повинні його цікавити, за всім він  має спостерігати, і нерідко для цього у споживчій крамниці влаштовується чергування пайовиків. Таке постійне спостереження необхідне для того,  щоб спільна справа велася на  користь усіх. І якщо пайовики як покупці правильно розуміють справу, вони не можуть піти до приватного торгівця, спокусившись якоюсь принадою. Якщо кооперативна крамниця погана, якщо справа не налагоджується, то члени кооперативу – пайовики зобов’язані виправити, але не бігти з неї до сусідніх приватних  крамниць, щоб там купувати.

Останнім часом багато уваги  приділяє дослідженню ролі пайовиків споживчої кооперації професор Сибірського університету  споживчої кооперації професор Лідія Наговіцина. Ось що вона пише з приводу знання пайовиками своїх прав і обов’язків:  "Пайовик ще не став  головною фігурою ні в економіці, ні в управлінні. Його не беруть до уваги ні при формуванні доходів, ні при їх розподілі. Управління здійснюється від імені пайовиків, але практично без безпосередньої їх участі чи при формальній, пасивній участі. З іншого боку, сам пайовик не усвідомив ще своєї ролі у житті кооперативу, не знає і не розуміє, на що він може  претендувати, які його права й обов’язки, яке його місце у системі економічних відносин, яку ми називаємо споживчого кооперацією".

У той же час голова  ради Нижньогородської облспоживспілки (Росія) Микола Пирьков стверджує: "Господарем кооперації був і залишається пайовик". Та, на жаль, висновки Л. Навіциної є не безпідставними і, дійсно, в багатьох кооперативах пайовики не відчувають себе господарями.

З метою активізації пайовиків і підвищення їх ролі у діяльності споживчих товариств здійснюються різнопланові заходи, починаючи  з просвітницької роботи серед членів кооперації і некооперованого населення і закінчуючи поліпшенням матеріального та морального стимулювання членів кооперації.

У "Рекомендаціях щодо вдосконалення роботи з пайовиками у споживчій кооперації", розроблених у Сибірському університеті споживчої кооперації, міститься такі пропозиції. Основна робота з пайовиками має здійснюватись на кооперативних дільницях. Рада споживчого товариства створює на кооперативній дільниці опорний пункт (при магазині, об’єкті харчування, хлібопекарні і т. ін.). В опорному пункті пайовик може ознайомитись з такою інформацією:

У Рекомендаціях визнано опорний пункт кооперативної дільниці як центр інформаційної, просвітницької роботи з пайовиками, центр дозвілля, своєрідний клуб, діяльність якого залежить від самих пайовиків, їх ініціативи й активності. Автори Рекомендацій вважають, що в опорному пункті пайовик повинен мати можливість ознайомитись з усіма новинами про діяльність споживчого  товариства і споживспілки, закупівель цінами й умовами здачі сільськогосподарських продуктів, переліком послуг, що надаються йому споживчим  товариством, розмірами кооперативних виплат. Пайовикам надаються бібліотечка, нові газети та журнали, телефон. Некооперовані селяни можуть довідатись про умови вступу до споживчого товариства.

Кооперативну дільницю очолює голова, котрого вибирають на зборах пайовиків кооперативної дільниці, як правило, з уповноважених терміном на 5 років. На зборах пайовиків формують кооперативні комісії і організаційну, культурно-просвітню, кооперативного контролю, для роботи з ветеранами і ін.; затверджуються їх функції, регламент діяльності.

До функцій організаційної комісії входять підготовка: проведення зборів пайовиків кооперативної дільниці, оформлення кооперативної дільниці, кооперування населення, збір вступних і пайових внесків,  організація безплатних чи пільгових послуг (доставка товарів до дому, оранка городів, допомога ветеранам).

Просвітницька комісія очолює культурно-масову і спортивно-масову роботу серед персоналу і пайовиків, сприяє духовно-моральному вихованню, здійснює кооперативну просвітню діяльність – проведення лекцій, конференцій, виставок, комплектування у крамницях бібліотечок, куточків інформації для пайовиків, покупців. Л. Наговіцина зазначає, що від просвітницької комісії залежить якість  дозвілля на селі, у першу чергу молоді, стабільність кадрів, відданість пайовиків своєму кооперативу.

Комісія кооперативного контролю здійснює контроль на кооперативній дільниці дотримання вимог законів країни, що регламентують діяльність споживчої кооперації, статуту споживчого товариства, рішень органів управління і контролю кооперативних організацій, здійснює контроль за роботою об’єктів споживчого товариства, розглядає скарги та заяви пайовиків і вносить Раді споживчого товариства пропозиції щодо усунення недоліків.

Беручи участь у роботі названих вище та інших комісіях, пайовики набувають навиків організації та управління, реалізують творчий потенціал, сприяють підвищенню життєздатності споживчих товариств в умовах конкуренції.

Основні напрями вдосконалення роботи з пайовиками споживчих товариств в Україні з метою підвищення їх ролі у діяльності  кооперативів визначені у "Стратегії розвитку споживчої кооперації України на 2004–2015 рр.", зокрема передбачається:

З метою всебічного інформування пайовиків і некооперованого населення про діяльність кооперативного товариства та підвищення ролі пайовиків у здійсненні заходів щодо поліпшення роботи об’єктів споживчого товариства, його керівники та фахівці публікують статті у місцевій пресі та звіти про результати роботи за певний період (за рік, за період між зборами пайовиків та ін.).

Згадане вище Пригарівське споживче товариство, наприклад, надрукувало звіт про свою діяльність за 1915 р.  накладом 100 екземплярів у місцевій друкарні. У ньому було вміщено загальні дані про діяльність товариства; матеріали про роботу ревізійної комісії та результати ревізії крамниці споживчого товариства; баланс товариства й дані про розподіл прибутку; проект кошторису на 1916 р.; список членів товариства з показниками суми їх пайового капіталу, суми куплених у кооперативній крамниці товарів, дивідендів на паї і премії на куплений товар; список покупців  товарів не членів споживчого товариства з даними про суму куплених ними товарів у споживчому товаристві і премії на цю суму.

На  окремій сторінці звіту надруковано 10 заповідей для членів  товариства. Їх значення – підвищувати роль пайовиків у діяльності споживчого товариства, виховувати  відданість своєму кооперативу. Подаємо виклад цих заповідей.

Розглядаючи на заняттях питання про підвищення ролі пайовиків у діяльності споживчих товариств, потрібно широко використовувати сучасний досвід вирішення цієї проблеми в системі споживчої кооперації України. Його висвітлює на своїх сторінках тижневик "Вісті центральної спілки споживчих товариств України" і "Вісті центральної спілки споживчих товариств України. Діловий випуск".

Література
  1. Бабенко С. Г. Трансформація кооперативних систем у перехідній економіці. – К.: Наукова думка, 2003.
  2. Довідник інструктора організаційно-кооперативної роботи. – К.: Укоопспілка, 2007. – 432 с.
  3. Гелей С. Д., Пастушенко Р. Я. Теорія та історія кооперації: Підручник. – К.: Знання, 2006. – 513 с.
  4. Закон України "Про кооперацію". – К., 2003.
  5. Закон України "Про споживчу кооперацію". – К., 1992. – 15 с.
  6. Матеріали з’їздів споживчої кооперації України та зборів Ради Укоопспілки.
  7. Історія кооперативного руху: Підр-к для кооп. вузів / С. Г. Бабенко, В. Г. Галюк, С. Д. Гелей та ін. – Львів: Інститут українознавства НАН України, 1995. – 410 с.
  8. Положення про організацію пайового господарства споживчої коопреації України: В кн. Матеріали четвертих зборів Ради  Укоопспілки дев’ятнадцятого скликання 24 січня 2007 року. – К.: Укоопспілка, 2007. – С. 27–68.
  9. Програма завершення розмежування і закріплення власності в споживчій кооперації України (Укоопспілки) // Вісті центральної спілки споживчих товариств України. Діловий випуск. – 2007р. – № 8.
  10. Історія споживчої кооперації України: Підручник для кооп. вузів / М. В. Аліман, С. Г. Бабенко, С. Д. Гелей та ін. – Львів: Інститут українознавства НАН України, 1996. – 383 с.
  11. Стратегія розвитку споживчої кооперації України (2004–2015 рр.). Затверджена ХІХ з’їздом споживчої кооперації України 23 березня 2004 р. – К.: Укоопспілка, 2004.– 62 с.
Додаткова література
  1. Аліман М .В. Борис Мартос та курс його лекцій з теорії кооперації // Вісті Центральної спілки споживчих товариств України. Діловий випуск. – 2006. – № 18, 19, 20. – 72 с.
  2. Аліман М. В., Гавриленко Ю.М. Видатні діячі кооперативного руху та їх ідеї. – Донецьк: Проект, 2000. – 296 с.
  3. Аліман М. В. Кооперативний рух на Полтавщині (історико-економічний нарис) // Вісті Центральної Спілки споживчих товариств України. Діловий випуск. – 2004. – № 36, 37, 38. – 72 с.
  4. Аліман М. В. Про кооперацію: визначення, афоризми, повчання. // Вісті  Центральної Спілки споживчих товариств України. Діловий випуск. – 2007. – №27. – 24 с.
  5.  Аліман М.В. Талановитий ідеолог кооперативного руху. До 160-річчя від дня народження Шарля Жідо // Вісті  центральної спілки споживчих товариств України. Діловий випуск. – К., 2007. – № 31.
  6. Волошин Андрій. Кооперація не засіб для отримання багатства, а спосіб боротьби з бідністю // Вісті Центральної спілки споживчих товариств України. Діловий випуск. – 2007. – № 3.
  7. Омелянчук І. Головний принцип шведів // Вісті Центральної спілки споживчих товариств України. Діловий випуск. –  2008. – №3. – С. 9.
  8. Чаянов А. В. Краткий курс кооперации (Репринт 1925 года). – М.: Книж. палата, 1989 р. – 90 с.
  9. Шведська модель кооперації // Вісті Центральної спілки споживчих товариств України. Діловий випуск. – 2000. – № 24. – С. 8.
До змісту