До змісту

ІСТОРІЯ

     А.О. Пантелеймоненко,
доцент кафедри грошового обігу і кредиту Полтавського університету споживчої кооперації України

 Сільськогосподарські товариства початку ХХ ст. – перші обслуговуючі кооперативи в Україні

Кооперація як суспільно-економічне явище є важливим компонентом ринкових відносин і перш за все на селі. Вона виникає і набуває бурхливого розвитку тоді, коли у сферу цих відносин втягуються широкі верстви населення, у той момент, коли значна частина людей починає відчувати потребу в об’єднанні з метою колективного вирішення економічних проблем, актуальних для більшості. Глибоке і всебічне осмислення процесу становлення дорадянського кооперативного руху дозволяє зробити цілком обґрунтований висновок про те, що набутий кооперативний досвід, який формувався ще у другій половині XIX – на початку XX ст., не слід розглядати як далеку історію, нездатну істотно впливати на розвиток сучасного українського села. Вивчаючи його, важливо враховувати ту обставину, що кооперативний рух у дорадянському селі склався саме у період утвердження ринкових відносин. Подібний процес відбувається в Україні тепер. А проблеми, які мають сучасні дрібні та середні сільськогосподарські товаровиробники, просто звичайні жителі села, успішно вирішувалися майже півтора століття тому сільськими кооперативами. Напрацьований у минулому кооперативний досвід без перебільшення має сьогодні не тільки науково-теоретичне, а й практичне значення. Він може бути корисний і творчо використаний у сучасній кооперативній практиці, а сама обслуговуюча кооперація, за умови врахування кращих традицій минулого, матиме гарні перспективи розвитку в аграрній сфері економіки України.

Окремі аспекти становлення сільськогосподарських кооперативів у дорадянський період уже висвітлені у працях сучасних українських учених-економістів, таких як М.В. Аліман, С.Д. Гелей, В.В. Гончаренко, В.В. Зіновчук, В.І. Марочко, І.А. Фареній і ін. Проте діяльність сільськогосподарських товариств через обмеженість джерельної бази не була детально висвітлена.

Метою даної публікації є загальна характеристика процесу становлення сільськогосподарських товариств в Україні на початку ХХ ст. та спектра послуг, які вони надавали своїм членам – сільськогосподарським виробникам.

Процес становлення сільськогосподарських товариств в Україні.

Паралельно з функціонуванням кооперативів різних видів із кінця ХІХ ст. почали діяти сільськогосподарські товариства («сельскохозяйственные товарищества»), які засновувалися на типових для діяльності сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів принципах. Зокрема вона засновувалася на таких засадах: добровільне членство; демократичний принцип голосування – «один член – один голос»; демократичні вибори органів управління; вирішення певних господарських проблем, актуальних для членів; представницькі функції не є основними в діяльності; наявність вступних внесків; наявність пайових внесків (однаковий розмір пайового внеску для всіх); плата за послуги; солідарна відповідальність за зобов’язання; просвітницька робота.

Проте у спеціальній літературі дорадянського періоду їхня діяльність недостатньо відображена. Журнал «Хуторянин» з цього приводу зазначав, що сільськогосподарські товариства не вважають за потрібне давати про себе детальну інформацію до державних і земських установ, оскільки останні залишають їх поза будь-якою підтримкою.

Типовий статут сільськогосподарського товариства було затверджено у 1897 році. Він передбачав створення кооперативів як збуту сільськогосподарської сировини, так і для реалізації готової продукції, одержаної шляхом переробки. Статутом було також передбачено заснування універсальних і спеціальних сільськогосподарських товариств [1, c. 54].

Перше сільськогосподарське товариство в Російській імперії було засноване у 1891 р. На жаль, даних про перше сільськогосподарське товариство України не виявлено. Чи не першим таким кооперативом було «Товариство хазяїв Полтавської губернії», засноване у 1898 р. у м. Кременчуці Полтавської губернії. Діяльність сільськогосподарських товариств визначалась переважно окремим видом послуг. Значно меншим, порівняно з сільськогосподарською асоціацією, був радіус дії такого кооперативу. Він охоплював територію від одного села до окремого повіту. Дуже рідко діяльність сільськогосподарських товариств поширювалася на кілька повітів чи губернію [2, c. 135–136].

Хоч діяльність сільськогосподарських товариств була надзвичайно потрібною сільським товаровиробникам для вирішення їхніх господарських проблем, зростання кількості цих кооперативів у перші роки ХХ ст. було повільним. Певне кількісне їх зростання почалось із 1908 р., після затвердження нової редакції типового статуту сільськогосподарського товариства. Ним передбачалася спрощена процедура реєстрації.

Внаслідок цього вже на 1 січня 1912 р. в Україні функціонувало 34 таких кооперативи. Найбільшими серед них були Кам’янецьподільське, Уманське та Проскуроволетичеське [3, c. 1192–1193].

Проте кількість сільськогосподарських товариств значно поступалася сільськогосподарським асоціаціям. Це пояснюється тим, що останні функціонували у більшості сільських населених пунктах і зосереджували у своїй діяльності постачальницько-збутові та інші функції, необхідні для обслуговування господарств-членів кооперативів. Такі послуги частково надавали споживчі товариства та кредитні кооперативи, які досить часто функціонували паралельно. При цьому більшість з них були засновані ще у ХІХ ст.

Стримуючим фактором кількісного і якісного зростання сільськогосподарських товариств було те, що їхній типовий статут обмежував кредитоспроможність цих кооперативів. Зокрема п. 16 визначав лише потрійну відповідальність членів своїми паями за зобов’язаннями товариства [4, c. 7].

Окремо слід розглянути динаміку зростання кількості сільськогосподарських товариств. При цьому слід зауважити, що за даними І. Витановича, у 1914 р. на території Російської імперії діяло 1700 збутових сільськогосподарських товариств, найбільше на Полтавщині. У 1903 р. тут було лише 2 таких товариства, у 1909 р. після прийняття нового типового статуту – 99, в 1911 р. уже 190. Друге місце посідало Поділля – 32, третє Київщина, де функціонувало 30 збутових сільськогосподарських товариств [5, c. 128].

Проте аналіз тогочасних джерел і нечисленних наукових публікацій ХХ ст. дає підстави зробити уточнення вищенаведених цифрових даних. За підрахунками відомого на той час економіста А. Меркулова станом на 1 січня 1910 р. в українських губерніях функціонувало лише 13 сільськогосподарських товариств. По губерніях вони розподілялися таким чином (табл.1).

Таблиця 1.
Кількість сільськогосподарських товариств в українських губерніях (станом на 1 січня 1910року)
Губернія
Кількість сільськогосподарських товариств

Волинська

2

Катеринославська

-

Київська

2

Подільська

3

Полтавська

1

Таврійська

1

Харківська

1

Херсонська

1

Чернігівська

2

Всього в українських губерніях

13

За даними: Меркулов А. Кооперативное движение в России // Вестник кооперации. – 1911. – Кн. 1. – С. 35.

Такі ж дані щодо кількості сільськогосподарських товариств (товариществ) в українських губерніях надрукував і авторитетний у Російській імперії кооперативний журнал «Вестник сельского хозяйства» [4, c. 14].

Отже, у згаданий період на території України діяло 13 сільськогосподарських товариств. Проте аналізуючи їхні дані, можна припустити, що наведені цифри є не зовсім точними. Хоч цілком імовірно, що за рік у Таврійській і Харківській губерніях припинили існування по одному, а Чернігівській – два сільськогосподарські товариства. Той же журнал «Вестник сельского хозяйства» у 1912 р. надав інформацію про загальну кількість сільськогосподарських товариств, що функціонували в 1911 р. у Російській імперії (табл. 2).

Таблиця 2.
Кількість сільськогосподарських товариств Російської імперії за спеціалізацією (станом на 1 січня 1911 року)
Групи сільськогосподарських товариств за спеціалізацією
Кількість

Загальногосподарських (універсальних)

160

Спеціальних, у тому числі:

101

    молочарських

76

    виноградарства та виноробства, садівництва й городництва

13

    пасічницькі

5

Всього

261

За даними: Вестник сельского хозяйства. – 1912. № 5152. – С. 7.

Приблизно таку ж кількість сільськогосподарських товариств було встановлено завдяки всеросійському перепису сільськогосподарських асоціацій і товариств, здійсненого на початку 1911 р. Опубліковані дані свідчать про те, що на 1 січня 1911 р. у Російській імперії діяло 273 сільськогосподарських товариств, серед них 33 артілі [6, c. 9].

У наступному році число сільськогосподарських товариств в українських губерніях збільшилось більше як у 2 рази. Згаданий нами тогочасний журнал «Хуторянин» опублікував цифрові дані, за якими станом на 1 січня 1912 р. тут функціонувало вже 34 сільськогосподарських товариства (табл.3).

Таблиця 3.
Кількість сільськогосподарських товариств в українських губерніях (станом на 1 січня 1912року)
Губернія
Кількість сільськогосподарських товариств

Київська

11

Подільська

9

Полтавська

3

Катеринославська

3

Таврійська

3

Херсонська

3

Волинська

2

Харківська

-

Чернігівська

-

Всього

34

За даними: Сельскохозяйственные товарищества на Юге России // Хуторянин. – 1912. – № 46. – С. 1192-1193.

Частка сільськогосподарських товариств українських губерній у загальній кількості по Російській імперії становила 12 %.

У період після 1912 р. зведені дані щодо кількості сільськогосподарських товариств, що діяли на території українських губерній не зустрічаються. За приблизними підрахунками, у 1915 р. їх було близько 100.

Сільськогосподарські товариства засновувались переважно у двох випадках. По-перше, у тих районах, які не були охоплені чи були недостатньо охоплені аграрними кооперативами – сільськогосподарськими асоціаціями, споживчими, кредитними та ощадно-позичковими. По-друге, кооперативи інших видів, найчастіше сільськогосподарські асоціації та кредитні товариства, допомагали селянам організувати сільськогосподарське товариство з метою розширення спектра своїх послуг і скорочення витрат на допоміжні види діяльності.

Суттєву допомогу в організації сільськогосподарських товариств надавали великі сільськогосподарські асоціації, Полтавська та Харківська. Так, у 1910 р. Харківською асоціацію було засновано так званий комерційний відділ для технічної допомоги кооперативам. Його пайовиками могли стати й сільськогосподарські товариства, які потребували такої допомоги. Певну допомогу в організації товариств надавали інструктори з сільськогосподарських кооперативів місцевих земств. Вони поширювали типові статути, здійснювали роз’яснювальну роботу, надавали консультації [7, c. 132].

Основні напрямки діяльності сільськогосподарських товариств: кооперативне постачання . Окремі з сільськогосподарських товариств у своїх статутах провідним завданням визначали «придбання з перших рук сільськогосподарських машин, добрив, насіння тощо» [8, c. 772]. Одним із перших наприкінці ХІХ ст. названу функцію почало здійснювати згадане вище «Товариство хазяїв Полтавської губернії» [9, c. 181], яке успішно діяло у м. Кременчуці Полтавської губернії. Так, товариство у 1904 р., маючи спеціально пристосовані склади, організувало для своїх членів закупівлю високоякісного насіння [10, c. 2]. Роменське товариство пасічників здійснювало закупівлю бджолосімей [11, c. 968]. Закупівельні операції успішно практикувало й Сахнівське сільськогосподарське товариство тієї таки Полтавської губернії, засноване у 1911 р. Воно закуповувало для своїх членів сільськогосподарську техніку й інші предмети, «необхідні в сільському господарстві». З цією метою згадане товариство організовувало «склади машин і знарядь, лісових матеріалів тощо» [12, c. 798]. Як і за кордоном, сільськогосподарські товариства здійснювали постачальницькі операції, як правило, у перші роки свого існування, а з розвитком кооперативу домінували збутові операції, в окремих випадках і переробка сільськогосподарської сировини.

Збутові операції. З поглибленням ринкових відносин, коли товаровиробник дедалі більше орієнтує свою діяльність на ринок, виділяється певний прошарок підприємців, якi беруть на себе вирішення проблеми пошуку клієнтів-споживачів на ринку, тобто ведуть посередницькі операції. Таке торговельне посередництво часто паразитує на товаровиробникові та призводить до зниження і його доходів, і доходів споживача.

Певну альтернативу сваволі приватного посередництва становили саме сільськогосподарські товариства. Хоч масштаби їхньої діяльності у цьому напрямі не були значними, проте можна навести яскраві приклади.

Так, на збуті яєць спеціалізувалося Волганське сільськогосподарське товариство (Волганський повіт Харківської губернії), яке об’єднувало 25 членів – місцевих селян. Головою правління було обрано авторитетного агронома, «який керував справами» [13, c. 355]. Успішними на Полтавщині були Михайлівське та Борківське сільськогосподарські товариства [14, c. 1078]. Такі кооперативи діяли на основі «Правил товариства зі збуту яєць». Вони «охороняли членів від злісної спекуляції торгівців». Дана продукція, згідно з розпорядженням правління, мала надходити до товариства з урахуванням певних стандартів. Кожне яйце мали витирати слабким розчином оцту з водою, «але ні в якому разі ні милом, ні содою». При цьому членам товариства, з позиції ефективності збутової діяльності, заборонялося продавати яйця «на стороні» [15, c. 12].

Чільне місце серед сільськогосподарських товариств посідали молочарські. Про їх популярність свідчать такі дані. Якщо у 1911 р. на території Російської імперії діяло 76 молочарських товариств [16, c. 7], то вже у 1916 р. лише в українських губерніях їх було 61 (табл. 4).

Таблиця 4.
Молочарські сільськогосподарські товариства українських губерній (станом на 1. 01. 1916 року)
Губернія
Кількість товариств

Київська

25

Волинська

23

Катеринославська

5

Харківська

5

Херсонська

3

Полтавська

1

Всього

61

За даними: Кооперативная жизнь // 1918. - № 6-7. – С. 23; Хуторянин. – 1913. – № 13. – С. 375.

У 1915 р. сільськогосподарськими товариствами Київської губернії було реалізовано молочних продуктів на загальну суму 200 тис. крб. [17, c. 23]. Серед найактивніших на Полтавщині було Капустинське Гадяцького повіту сільськогосподарське товариство. Воно об’єднувало 28 домогосподарств. За рахунок взятого кредиту товариством було придбано сепаратори, маслобійку, маслообробник, хімічну лабораторію, меблі та посуд. Лабораторія мала прилади для визначення жирності молока, реактиви тощо. Все обладнання коштувало 700 крб. Товариство поширювало свою діяльність на 14 верст. Для зручності організації збуту передбачалось створення відділення товариства на одному з хуторів поблизу с. Капустинці.

Важливу роль щодо збуту молока відігравали у сільськогосподарські товариства Галичини. Так відомий кооператор В.С. Бородаєвський у своїй праці «Кооперации среди славян» зазначав, що найактивнішими у названому регіоні були саме молочарські товариства, перше з яких було засноване у 1904 році. А вже в 1912 р. таких товариств було 40 [18, c. 35].

Окремі сільськогосподарські товариства спеціалізувались на збуті зерна та м’яса. Так, користуючись вигідним місцезнаходженням, під керівництвом місцевих агрономів, Сахновське (Костянтиноградський повіт, Полтавська губернія) Кукулівске, Байтальське та Тайтальське (Херсонська губернія) сільськогосподарські товариства активно збували вагонними партіями через Південну залізницю, вирощені у господарствах своїх членів урожаї зернових [19, c. 798].

У 1910 р. за ініціативи інспектора з дрібного кредиту М.В. Синельникова було організоване інше, Піщанське сільськогосподарське товариство (Полтавська губернія). Воно обслуговувало 25 селянських господарств. Діяльність товариства поширювалась на Піщанську, Братешківську, Баляснівську волості. Значну допомогу в організації названого товариства надало місцеве кредитне товариство, яке дало кредит на суму 300 крб., 150 крб. незворотної фінансової допомоги, а також терези, мішки тощо. Повітове земство безкоштовно надало сортувальник Клейтона. Для здійснення діяльності новоствореного товариства місцевий житель подарував садибу у 300 кв. саженів та комору для зберігання зерна. Вирішальним для успішної діяльності Піщанського товариства було те, що воно знаходилось на залізничній станції Решетилівка. Прийом зерна починався з серпня. Після чистки зерно продавалось до Полтави на млин п. Аронова. Ціни на зерно дізнавалися по телефону від власників млинів та повітової управи. Селяни отримували додатково 5 коп. на кожному пуді зерна, а також за рахунок товариства мали можливість чистити зерно та відвозити його до м. Полтави. Лише за період осені першого року діяльності було реалізовано 22055 пудів на суму 21814 крб.

Чи не найбільшу концентрацію зернових товариств мала Полтавська губернія. Тут збутом зерна займались 20 сільськогосподарських товариств Кременчуцького та Хорольського повітів [20, c. 188]. Оцінюючи позитивну роль зернових сільськогосподарських товариств робоча група з підготовки обласного з’їзду «щодо впорядкування хлібної торгівлі» визначила їхні переваги. По-перше, при наявності «товариського» зерносховища зникає необхідність продавати зерно відразу після збору врожаю. По-друге, запаси його утримуються на місцях. По-третє, концентруючи великі партії зерна товариства сприяють отриманню сільськогосподарськими товаро-виробниками «кращої ціни» при реалізації. По-четверте, такі кооперативи підвищують якість зерна, очищуючи його [21, c. 45].

Не останнє місце у діяльності сільськогосподарських товариств посідав кооперативний збут м’яса, зокрема свинини. Згадане вище Піщанське сільськогосподарське товариство у жовтні 1910 р. організувало збут 72 свиней. Перша партія була перевезена залізницею і продана у м. Києві. Друга – була відправлена до м. Полтави. Підсумком першого року діяльності Піщанського сільськогосподарського товариства був товарообіг у сумі 26400 крб. [22, c. 313–315]. Успішним збутом свинини також характерна діяльність іншого Гадяцького сільськогосподарського товариства, що також функціонувало на Полтавщині. У серпні 1914 р. воно реалізовало вагон свиней [23, c. 216]. У зв’язку з активністю збутових операцій слід згадати й В’язнівське Київської губернії сільськогосподарське товариство, яке за дорученням своїх членів збувало різноманітну сільськогосподарську продукцію.

Переробка сільськогосподарської продукції. На початку ХХ ст. вона стала набувати важливого значення серед послуг, пропонованих кооперативами. Перші кроки щодо переробки фруктів і овочів на початку ХХ ст. почали здійснювати спеціальні сільськогосподарські товариства. Часто вони виникали при підтримці інших кооперативів чи місцевих земств. Так, за технічної допомоги Валківської (Харківської губернії) сільськогосподарської асоціації було створене «Товариство з технічної переробки плодів і овочів». Назване товариство давало можливість на «кооперативному обладнанні» переробляти сировину – фрукти й овочі на продукти, які користувалися попитом, таким чином збільшуючи доходи членів кооперативу [24, c. 136–137].

Кооперативна оренда землі. На рубежі ХІХ–ХХ ст. поряд зі зростанням товарності сільського господарства зростала й ціна на землю. При цьому значна частина сільського населення відчувала проблему малоземелля. Причина полягала в тому, що ціни на землю швидко зростали і досягли на Україні (в 1902 р.) 400 крб. за десятину. Селянський поземельний банк міг видати під заставу лише до 200 крб. позики» [25, c. 56]. Проте, як зазначалося вище, більшість селян не могли отримати навіть таку суму кредиту.

Чи не єдиним способом збільшити мізерні селянські наділи була практика оренди. Проте й орендні ціни на землю постійно зростали (табл.5)

Таблиця 5.
Динаміка зростання цін на оренду землі наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
Губернія
Орендні ціни десятини орної землі, крб.
1881 p.
1901 p.
1912 p.

Полтавська

7,91
9,34
20,28

Харківська

7,23
9,90
19,94

Чернігівська

8,43
12,08
15,80

Волинська

6,58
6,40
17,01

Київська

10,50
16,36
16,52

Подільська

6,53
10,63
18,07

Катеринославська

3,76
7,77
17,31

Таврійська

3,37
8,65
19,05

Херсонська

4,53
8,97
18,16

У середньому по Україні

5,65
10,01
17,24

За даними: Якименко М.А. Економічні основи переселенського руху селян України в період капіталізму // Історія народного господарства та економічної думки УРСР. – 1989. - Вип. 23. – С. 56; Отчет Херсонской уездной земской управы и ее деятельности и о состоянии земского хозяйства в Херсонском уезде за 1893 г. – Херсон, 1894. – С. 3.

Заорендувати незначну кількість землі селянину-одноосібнику було досить складно. Орендодавці прагнули мати справу як з найменшою кількістю орендарів, що дозволяло здавати землю «одним масивом», не дроблячи її на «дрібні клаптики». Щоб вирішити цю проблему селяни, очолювані сільською інтелігенцією, на початку ХХ ст. почали засновувати сільськогосподарські орендні товариства. У цьому зв’язку тогочасний журнал «Земледелец» констатував: «Товариська оренда в теперішній час з’явилась і в Росії» [26, c. 79]. У періодичних виданнях широко пропагувався досвід селян с. Морозове Полтавської губернії, які за підтримки місцевої «кредитівки» організували товариство для спільного обробітку землі та заорендували 260 десятин. Роботи здійснювались під керівництвом агронома і чергових членів правління товариства. Якщо хтось із «товаришів» працював недобросовісно, його штрафували й пропонували забрати свій пай у розмірі 3 крб. і вийти з членів кооперативу. Урожай ділили порівну [27, c. 1].

Більш досконалою була діяльність аналогічного товариства, що діяло в с. Піщаному тієї таки Полтавської губернії. В ньому вели чіткий облік робіт, здійснених кожним із членів. Подібні орендні товариства існували й у Херсонській губернії, де на кооперативних засадах орендувалися «землі на 25–39 тис. крб, при чому така оренда для селян процентів на 30 вигідніша попередньої, коли кожен знімав свою землю особисто. Після того, як конкуренція окремих орендарів була знищена, ціни на десятину впали з 20 крб. до 14» [28, c. 1]. Інше, Павлишське, кредитне товариство тієї ж Херсонської губернії, у 1915 р. взяло в оренду у сусіда-поміщика 378 десятин землі терміном на чотири роки, за ціною 18 крб. за десятину (у той час, як на місцевому ринку домінувала ціна 25 крб). Заорендована товариством земля була розподілена серед найбільш малоземельних селян-членів товариства [29, c. 79].

Кооперативна оренда була й на Катеринославщині. Так, Вольнянське кредитне товариство Новомосковського повіту через Катеринославську спілку установ дрібного кредиту уклало контракт з п. М.В. Тавровським на оренду 1189 десятин землі на термін не менше як шести років.

На орендованих землях кооперативи, як правило, застосовували найновіші методи господарювання та технології. І що не менш важливо, заорендовані землі часто обробляються «товариською технікою» [30, c. 1211]. Оцінюючи значення сільськогосподарських товариств, відомий своїми публікаціями на сторінках тогочасних кооперативних видань Ю. Ларін у статті, вміщеній в «Южно-русской сельскохозяйственной газете» зазначав: «Товариства дрібних сільськогосподарських хазяїв є, безумовно, ланкою економічного прогресу» [31, c. 8]. Саме ця обставина дає підстави стверджувати, що досвід перших обслуговуючих кооперативів – сільськогосподарських товариств заслуговує на особливу увагу не тільки вчених аграрників, а й широкого кола практиків.

Література
  1. Вестник сельского хозяйства. – 1912. № 5152. – С. 7; Кулыжный А.Е. Союзы и крестьянство / Библиотека журнала «Хуторянин». Выпуск 17. – Полтава, 1913.
  2. Пантелеймоненко А.О. Становлення кооперації в українському селі: історико-економічні аспекти: Монографія. – Полтава: РВЦ ПУСКУ, 2006.
  3. Сельскохозяйственные товарищества на Юге России // Хуторянин. – 1912. – № 46.
  4. Вестник сельского хозяйства. – 1912. – № 51–52.
  5. Витанович І. Історія українського кооперативного руху. – Нью-Йорк: Товариство української кооперації, 1964.
  6. Справочные сведения о сельскохозяйственных обществах / Адрес-календарные сведения к весне 1911 г. – Год 1-й. – Ч. 2. – СПб., 1911.
  7. Хуторянин. – 1911. № 5.
  8. Взаимоотношения потребительских обществ с другими кооперативами в деревне // Хуторянин. – 1910. - № 20.
  9. Хуторянин. – 1902. № 9.
  10. Справочный листок Кременчуцкого сельскохозяйственного общества. – 1904. № 27.
  11. Роменское товарищество пчеловодов // Хуторянин. – 1902. – № 52.
  12. Сахновское сельскохозяйственное общество // Хуторянин. – 1911. – 11 августа.
  13. Товарищество по сбыту яиц // Хуторянин. – 1912. – № 1213.
  14. Хуторянин. – 1911. – № 41. – С. 1078; Товарищество по сбыту яиц //Хуторянин. – 1913. – № 18.
  15. Правила товарищества по сбыту яиц // Вестник сельского хозяйства. – 1909. № 6.
  16. Вестник сельского хозяйства. – 1912. № 5152.
  17. Кооперативная жизнь // 1918. № 67.
  18. Бородаэвский В.С. Кооперации среди славян. – СПб., 1912.
  19. Сахновское сельскохозяйственное товарищество // Хуторянин. – 1911. – 11 августа.
  20. Южное хазяйство. – 1913. – 9 марта.
  21. Вопросы общественного содействия в сбыте хлебов // Хуторянин. – 1913. № 2.
  22. Лифарь С. Пещанское сельскохозяйственное товарищество // Хуторянин. – 1910. – № 11.
  23. Хуторянин. – 1914. – № 37.
  24. Пантелеймоненко А.О. Становлення кооперації в українському селі: історико-економічні аспекти: Монографія. – Полтава: РВЦ ПУСКУ, 2006.
  25. Якименко М.А. Економічні основи переселенського руху селян України в період капіталізму // Історія народного господарства та економічної думки УРСР. – 1989. Вип. 23.
  26. Земледелец. – 1915. № 2.
  27. Кооперативы в земледелии // Крестьянское земледелие. – 1914. № 10.
  28. Кооперативы в земледелии // Крестьянское земледелие. – 1914. № 10.
  29. Земледелец. – 1915. № 2.
  30. Евдокимов А. Товарищеская аренда земли // Хлибороб. – 1912. № 24.
  31. Южно-русская сельскохозяйственная газета. – 1911. № 1.
До змісту